WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Система управління державною інноваційною політикою - Реферат

Система управління державною інноваційною політикою - Реферат


Реферат на тему:
Система управління державною інноваційною політикою
Однією з особливостей розвитку економіки індустріальне роз-винених країн є прагнення забезпечити формування і реалізацію інноваційної політики. Прискорений розвиток науки і техніки по-силив необхідність розробки комплексних прогнозів національно-го науково-технічного розвитку. При цьому протягом останніх ро-ків практично в усіх країнах значно підвищилась роль держави у розробці різних прогнозів, формуванні науково-технічних програм, їхньому фінансуванні та організаційному забезпеченні.
Таке підвищення ролі держави у виборі пріоритетів науково-технічного розвитку і прогнозованого забезпечення їх виявляється у створенні в більшості країн спеціальних управлінських структур, наприклад, у Франції - це Парламентське управління з питань від-бору в галузі науки і техніки, Німеччині - Комісія з оцінки техно-логії, у США - Управління з питань оцінки технології. Європарла-мент прийняв резолюцію щодо створення європейського парламентського управління з питань оцінки пріоритетів і вибору в галузі науки і техніки.
Зростаючий інтерес до довгострокового науково-технічного про-гнозування і визначення пріоритетів у стратегічних напрямах дер-жавної інноваційної політики зумовив розробку відповідних про-грам. Так, рада з питань наукової політики Фінляндії оголосила про значне розширення НДЕКР, Національна науково-дослідна рада Ісландії підготувала план прикладних досліджень у координації з університетськими структурами до кінця 90-х років. У Швеції за-кон про політику в галузі досліджень, прийнятий в 1982 р., перед-бачає створення планів НДЕКР та розгляд їх у парламенті.
Стратегічне прогнозування стало необхідністю, тому більшість країн періодично друкують так звані "білі книги", в яких відобра-жаються пріоритети національної інноваційної політики.
Високі темпи розвитку науково-технічного потенціалу є необ-хідною, але недостатньою умовою інтенсивної інноваційної діяль-ності. Достатня умова інноваційної діяльності - це високий рівень інноваційної сприйнятливості. Ілюстрацією цього можуть бути три принципи формування державної інноваційної політики США:
1) урядова підтримка фундаментальних досліджень і одночасно перенесення більшої частини витрат на прикладні дослідження на приватний сектор. Адміністрація підтримує лише ті довгострокові прикладні НДЕКР, що мають потенціальне велике значення для держави;
2) встановлення пріоритетів у сфері науки і техніки, що в основ-ному покладено на Адміністративне-бюджетне управління;
3) стимулювання перебудови промисловості згідно з планом еко-номічного відродження фактично є непрямим фінансуванням НДЕКР з боку приватного сектора (особливо перспективних робіт, прискорення впровадження нововведень).
Тактика визначення пріоритетів у різних країнах грунтується на національних проблемах економіки. Наприклад, у США про-цес формування системи державних пріоритетів спрямований на розширення асигнувань на НДЕКР і регулювання їхнього розпо-ділу.
У процесі визначення цих пріоритетів розглядаються різні варі-анти програм наукових досліджень. При цьому урядові органи ши-роко користуються послугами спеціальних експертних комісій. На-приклад, комісією з науково-технічної та державної політики, що складається з представників Національної академії наук, Національ-ної інженерної академії та інших організацій, визначено най-важливішими сім наукових напрямів досліджень, на розвиток яких необхідно збільшити асигнування. Такі рекомендації забезпечують більш раціональне розміщення ресурсів у сфері НДЕКР федеральним урядом, рішення якого регулярно обговорюються конгресом та його комітетом з науки і техніки.
Основою формування державної політики пріоритетів у Японії є дещо інші стратегічні та тактичні принципи. Японські спеціалісти вважають, що поетапне прискорення науково-технічного розвитку економіки країни передбачає два підходи: по-перше, освоєння за-рубіжного досвіду на основі закупівлі ліцензій; по-друге, розвиток власних досліджень і розробок.
У першому випадку можливе швидке просування вперед і отри-мання відчутних результатів за порівняно короткий час, у друго-му - не виключені серйозні труднощі, оскільки ініціативні науко-во-технічні розробки пов'язані з ризиком і невдачами.
Якщо до початку 80-х років японський уряд віддавав перевагу освоєнню знань (процесів), а не придбанню матеріалізованих у за-собах виробництва результатів досліджень, то згодом він виступив ініціатором великих національних програм у сфері НДЕКР. Це свід-чить про перехід до політики динамічного планування наукових досліджень і засвоєння нових технологій.
Підготовка великих науково-технічних програм зумовлює необ-хідність підвищення ролі фундаментальних досліджень. У зв'язку з цим державні структури не лише збільшують частки інвестиційних вкладень у такі дослідження, а й спонукають робити це у всезрос-таючих масштабах приватні фірми. Сфера наукових досліджень і розробок перестає бути стихійним генератором структурних зру-шень в економіці. Визначаючи коротко- та довгострокові пріоритети науково-технічного розвитку, державні управлінські структури ви-являють ініціативу в розробці цільових дослідницьких програм і визначають законодавчі заходи прямого і непрямого стимулювання реалізації їх та впровадження результатів розробок у виробництво.
Японська політика в галузі НДЕКР, всупереч поширеній думці, формується не під егідою єдиного центру, а як результат жорсткої конкуренції між багатьма урядовими установами за фінансові ре-сурси і пануюче становище в перспективних напрямах досліджень.
Отже, програмно-цільовий підхід при формуванні системи уп-равління НДЕКР є основним в усіх індустріальне розвинених кра-їнах. Перша його особливість - використання системи проектів та програм, для яких характерні: довгостроковість (10-20 років); ве-ликі грошові асигнування; складний, взаємопов'язаний склад учас-ників; включення в систему управління НДЕКР усіх складових інно-ваційного циклу (фундаментальні та прикладні дослідження, екс-периментальні розробки), а також впровадження нововведень у серійне виробництво.
Другою особливістю програмно-цільового підходу в організа-ції НДЕКР є система експертизи. Основне завдання її полягає в оцінці доцільності фінансування програм або проектів. Експерт-ні ради (комісії, комітети) створюються з провідних спеціалістів різних галузей знань і здійснюють в основному консультаційні послуги.
Система управління інноваційною політикою формується і реа-лізується в кожній країні з урахуванням особливостей національ-ної економіки, системи побудови і взаємодії державних структур влади. Розглянемо механізм управління інноваційною політикою на прикладі США. Він складається як результат вибору і прийняття рішень у кількох ключових сферах: розподіл державних ресурсів між різними секторами наукових досліджень і визначення струк-тури державних наукових пріоритетів, виконання досліджень і роз-робок у державних наукових центрах;непряме державне стимулю-вання науки і освоєння її досягнень у приватному секторі госпо-дарства за допомогою податкової, амортизаційної, антитрестівської, патентної, зовнішньоторгової політики, підтримка необхідного з точки зору темпів та ефективності НТП рівня конкуренції; форму-вання інноваційного клімату в економіці та інфраструктури забез-печення досліджень і розробок, включаючи національні служби науково-технічної інформації, стандартизації, статистики, вивчен-ня зарубіжного досвіду і міжнародного співробітництва, прогнозу-вання науково-технічного розвитку тощо.
Головна роль в управлінні наукою в США належить конгресові. Це не лише формальне прийняття відповідних законодавчих актів. Конгрес США аналізує напрями наукових досліджень і встановлює пріоритетність їх через свої численні наукові комісії, як постійно діючі, так і тимчасові. Конгрес не має спеціального органу, що від-повідає за розвиток науки в країні. Водночас усі асигнування на
Loading...

 
 

Цікаве