WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Зовнішньоекономічна політика держави - Реферат

Зовнішньоекономічна політика держави - Реферат

них.
Інструментами зовнішньоекономічної політики називають тіль-ки ті політико-економічні інструменти, які призначені для ціле-спрямованого безпосереднього впливу назовнішньоекономічні опе-рації. Вони можуть поділятися на торгово-політичні та валютно-політичні інструменти. До перших належать ті, які впливають на реальні характеристики міжнародного обміну товарами. Найваж-ливішими торгово-політичними інструментами є мито, континген-ти та інші нетарифні торгові обмеження.
Мито є найдавнішим інструментом торгової політики. В цілому його розглядають як податок, який держава накладає на товар, якщо він перетинає державний кордон або кордон митної зони. Відпо-відно до напряму товарних потоків розрізняють ввізне, вивізне та транзитне мито. Найбільше економічне значення має сьогодні ввізне мито. Вивізне мито накладають лише деякі країни, насамперед на аграрні продукти і сировину.
Раніше мито слугувало насамперед фіскальним цілям - форму-ванню державних доходів. Історично воно належить до найстарі-ших джерел доходів держави. Однак мито є не тільки джерелом доходів держави, а й так званою тарифною перешкодою торгівлі. Нарахування мита штучно підвищує ціну товарів при переміщенні їх через кордон, що впливає на попит і пропозицію. Мотиви нара-хування мита сьогодні такі:
для формування доходів держави (так званий фіскальний мо-тив);
для коригування рівноваги платіжного балансу;
для захисту вітчизняних товаровиробників (класичний аргумент захисного мита);
для захисту вітчизняних робочих місць.
Незалежно від того, з яких мотивів країна хоче встановити мито, вона має при цьому враховувати те, що торгові партнери, які через введення цього мита понесуть збитки, з свого боку, відреагують застосуванням так званого відповідного мита.
Якщо мито діє на зовнішню торгівлю опосередковано, через ціни на товари, що продаються, держава може здійснювати також без-посередній вплив за допомогою контингентування імпорту або екс-порту товарів. Контингенти - це кількісні і(або) вартісні обмежен-ня ввезення або вивезення певного товару, що вводяться на певний період. Реалізується контингентування через імпортні та експортні квоти, які можуть бути генеральними, груповими та індивідуальни-ми і поширюватись відповідно на всі країни, групу країн чи якусь окрему країну. Якщо торговий партнер певної країни йде через переговори "добровільно" на обмеження свого експорту в цю краї-ну, то говорять про так званий договір добровільного самообме-ження.
На практиці імпортні квоти мають більше значення, ніж експорт-не контингентування. І навпаки, імпортне мито має багато переваг над імпортними контингентами, тому що кількісні обмеження приз-водять до підвищення ціни імпортних товарів, а користується цим експортер, одержуючи більший прибуток. Водночас імпортне мито поповнює бюджет держави-імпортера.
Усі торгові перешкоди, за винятком мита, охоплюються понят-тям нетарифні торгові перешкоди. Контингенти є тільки формою нетарифних торгових перешкод, які виділяються разом з митом через їх гласність як інструмент державного впливу на торгівлю. Крім контингентів є ще багато інших нетарифних торгових пере-шкод, які також уже давно використовуються як інструмент зов-нішньоекономічної політики. На відміну від мита і контингентів вони перешкоджають торгівлі в більш чи менш прихованій формі, вплив їх важко оцінити кількісно. Часто вони є побічним наслідком заходів, що провадяться з іншою метою, наприклад підвищення стандартів охорони здоров'я, безпеки чи охорони навколишнього середовища.
Найважливішими нетарифними торговими перешкодами поряд з кількісними обмеженнями виступають:
надання всіх видів субвенцій вітчизняним підприємствам та га-лузям економіки; що беруть участь у міжнародній конкуренції;
введення певного податкового регулювання на користь вітчиз-няних галузей економіки, які підпадають під вплив міжнародної конкуренції;
так звані технічні торгові перешкоди, які встановлюються через національні норми та інші технічні нормативи;
забезпечення переваг вітчизняним продавцям при розподілі дер-жавних замовлень;
встановлення правових нормативів, які перешкоджають торгівлі;
певні методи визначення митної вартості та митного оформлення, що відступають від міжнародних норм, наприклад адміністративні акти щодо ввізних документів, упаковки чи маркування.
Правові та управлінські розпорядження, що перешкоджають тор-гівлі, називають також адміністративними торговими перешкода-ми. Приховані нетарифні торгові перешкоди дійсні сьогодні для біль-шої частини світової торгівлі як найсуттєвіша перешкода для вільного товарообміну. Оскільки за численними міжнародними договорами, зокрема ГАТТ-СОТ, мито і контингенти як інструмент торгової полі-тики значною мірою втратили своє значення, то приховані нета-рифні торгові перешкоди залишаються єдиним інструментом впли-ву на торгівлю. Це явище дістало назву "неопротекціонізм".
Держава може впливати на зовнішньоекономічні операції не тіль-ки з економічного боку, а й через монетарну сторону, через валютно-політичні заходи. Міжнародний рух платежів може відбува-тись тільки тоді, коли можливий обмін національних платіжних засобів один на одного. Це відбувається на валютному ринку, на якому складаються певні пропорції обміну між окремими валюта-ми, валютні курси. Через ці валютні курси господарства окремих країн пов'язані одне з одним на монетарній основі. Державний вплив на міжнародну торгівлю і рух капіталу через монетарну сто-рону реалізується шляхом грошової політики, політики валютно-го курсу, а також прямих обмежень, контролю міжнародних платежів.
Перше рішення у валютній політиці - це рішення про систему фіксованого валютного курсу чи курсу, що коливається. Перевага фіксованого валютного курсу полягає в тому, що він підвищує без-пеку в міжнародній торгівлі та русі платежів, а недолік - в тому, що він може відступати від ціни рівноваги, через що призводити до неврівноваження платіжного балансу. Валютний курс, що коли-вається, має ту перевагу, що (за відсутності інтервенцій держави на валютний ринок) забезпечує урівноваження платіжного балан-су. Недолік його полягає в тому, що він може суттєво коливатись, що негативно впливає на міжнародну торгівлю.
За фіксованого валютного курсу держава має можливість або встановлювати для всіх операцій єдиний валютний курс, або для різних операцій різні валютні курси, що називають розщеплен-ням валютного курсу. В першому випадку для захисту фіксова-ного курсу достатньо державних інтервенцій на валютний ринок, в другому - неминучі валютні обмеження і прямий контроль руху платежів.
За фіксованого валютного курсу держава може цілеспрямовано змінювати валютний курс, девальвувати чи ревальвувати свою ва-люту. Ревальвація національної валюти призводить до подорожчання національного продукту
Loading...

 
 

Цікаве