WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Політика державного регулювання економіки - Реферат

Політика державного регулювання економіки - Реферат

програмування виз-начаються в кожній країні її економічними та науково-технічним потенціалом. Розрізняють кон'юнктурне і структурне програмуван-ня. Перше характерне для країн розвиненої ринкової системи. Воно спрямоване на регулювання процесу відтворення через маніпулю-вання господарською кон'юнктурою. Його суть полягає в одночас-ному досягненні чотирьох макроекономічних показників: стабіль-ності цін; сталих темпів економічного розвитку; повної, з точки зору підприємців, зайнятості; збалансованості платіжного балансу. Реалізація поставленої мети можлива двома шляхами, які розрізня-ються між собою за об'єктами впливу. Кейнсіанські та неокейнсіан-ські методи стимулювання економічного розвитку передбачають вплив на попит. Вони виходять з того, що динаміка сукупного попи-ту, яка, врешті-решт, визначає і динаміку реального виробництва, залежить від стану податків, державних витрат, обсягу бюджетно-го дефіциту та грошової пропозиції. Тому роль головних інстру-ментів відводиться податково-бюджетному регулюванню та дефі-цитному фінансуванню економіки. Заїх допомогою уряди більшості розвинених країн здійснювали довгострокові плани розвитку і струк-турної перебудови економіки аж до середини 70-х років.
Характерною рисою консервативних і неоконсерватйвних моде-лей державного регулювання, які почали застосовуватися переважно з кінця 70-х років, є спрямованість на пожвавлення пропозиції, розвиток приватнопідприємницької ініціативи. На думку неокон-серваторів, досягнення високих темпів реального економічного роз-витку можливе за умови стабільності грошового обігу, надання кредитно-грошовій політиці пріоритетного значення. Становлення кон'юнктурного програмування пов'язане з державною антикри-зовою політикою, яка спочатку розширилась до антициклічних за-ходів, а з другої половини 70-х років стала включати й антиінфля-ційну політику. Розвинені форми такого програмування притаманні Нідерландам, Швеції, ФРН та іншим країнам.
Структурне програмування - вища форма економічного регу-лювання. Його основу становить кон'юнктурне програмування, доповнене науково обгрунтованими планами економічного і со-ціального розвитку. Це пов'язано насамперед із зрілим державним сектором у галузі виробництва або в кредитно-грошовій сфері, високим ступенем взаємодії приватного і державного секторів та знач-ним ринком державного споживання. Крій того, на структурне про-грамування впливає щільність переплетення конкурентно-ринкових, монополістичних чи олігополістичних та централізованих сил у механізмі господарювання, а також соціально-політичне станови-ще. Залежно від наявності перелічених чинників та національних особливостей структурне програмування поділяється на частково структурне і власне структурне.
Частково структурне програмування відповідає завданням струк-турної перебудови національного господарства. Воно спрямоване на регулювання співвідношення між попитом і пропозицією в ок-ремих сферах і галузях економіки. Конкретними формами його реалізації є галузеві та регіональні програми економічного і со-ціального розвитку. Серед них виділяють програми аграрні та енер-гетичні, розвитку інфраструктури, науково-технічного розвитку тощо. Частково структурне програмування застосовується в Англії, Італії, ФРН та в інших країнах. У цих країнах частково структурне програмування почало запроваджуватись в 50-60-х роках. Голов-на його мета полягала в регулюванні між- і внутрішньогалузевого розподілу ресурсів, за рахунок чого забезпечувались умови для роз-витку національного економічного потенціалу. Частково структур-не програмування об'єктивно переростало у власне структурне.
Власне структурне програмування полягає у зміні співвідношень між різними галузями виробництва. Проте у кожній країні цей процес мав свої особливості. У ФРН, наприклад, державна струк-турна політика не набула форми загальнонаціонального економіч-ного регулювання. Доктрина "соціального ринкового господарст-ва", проголошена канцлером ФРН Л. Ерхардом, заперечувала ме-тоди прямого державного втручання в економічні процеси. На пер-ший план було висунуто підготовку науково-технічних кадрів у державних науково-дослідних установах і галузеві та регіональні аспекти централізованого регулювання. У франції, навпаки, наяв-ність розвинутого державного сектора зумовила посилення пря-мих форм регулювання, що сприяло становленню загальнонаціо-нальної системи індикатного планування.
Національне планування як форма реалізації власне структурно-го регулювання має на меті довгострокову оптимізацію національ-ної галузевої структури і нівелювання рівнів економічного розвит-ку регіонів і територій країни. Воно може здійснюватись як інди-кативне і як директивне планування.
Загальнонаціональна індикативна програма, як правило, розра-хована на п'ять (у франції) і більше (в Японії) років. Її показники не є всеосяжними, оскільки обов'язкові лише для підприємств дер-жавного підпорядкування, а для приватних господарств мають характер пропозицій. Індикативність плану не звужує сферу діяль-ності останніх і не обмежує їхньої виробничої, комерційної чи фі-нансової самостійності. Регулювання їх економічної діяльності здій-снюється або створенням державою умов, необхідних для виходу на визначені нею параметри розвитку країни, або наданням під-приємцям широкої інформації щодо очікуваної загальногосподарсь-кої чи комерційної кон'юнктури. Цей тип планування не руйнує ринково-конкурентної форми зв'язків, а є її доповненням в забез-печенні макроекономічної ефективності. Він не в змозі повністю позбавити економіку криз, диспропорцій та інших негативних проя-вів циклічного розвитку. Однак, грунтуючись на розроблених спе-ціальними державними органами, промисловими і банківськими кор-пораціями прогнозах, він створює реальні умови для здійснення її структурної перебудови, стимулювання виробництва у відсталих районах, розвитку фундаментальної науки, забезпечує підготовку кваліфікованих кадрів.
Директивне планування - прерогатива колишньої радянської економічної системи, що грунтувалася на одержавленні привлас-нення й управління. Її суть полягала в тому, що владні структури визначали економічні потреби, збалансовували їх з наявними ре-сурсами і за допомогою обов'язкових для виконання завдань забез-печували реалізацію розроблених планів. Державне планування ве-лося від досягнутого через встановлення завдань з випуску кожно-го виду продукції для кожного підприємства, Проте світова практи-ка свідчить, що державне
Loading...

 
 

Цікаве