WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Моделі ринку і економічної політики - Реферат

Моделі ринку і економічної політики - Реферат

американської і німецької моделей ринку держ-бюджет-це фактор впливу на структуру і обсяг пропозиції, ос-кільки податки, дотації, субсидії, податкові кредити, держкре-дити збільшують рівень цін на одні товари і знижують його на другі, крім того, держбюджет повинен заморожувати інфляційні доходи.
В англійській моделі держбюджет виступає Як фактор впливу на попит шляхом концентрації, перерозподілу доходів, які змінюють структуру попиту і впливають на ціни через зміну попиту.
Характерною рисою англійської моделі ринку є державна влас-ність на підприємства капіталоємних і малорентабельних галузей, продукція яких істотно впливає на рівень витрат в інших галузях, особливо експортних. Розвиток інтеграційних процесів у Західній Європі супроводжувався згортанням економічно неефективних ви-робництв, що привело до скорочення масштабів державної влас-ності. Такі виробництва, які необхідні для нормального процесу відтворення, виносяться в країни, що розвиваються та переходять до ринку.
Необхідно відзначити, що вплив на рівень цін шляхом концент-рації попиту в руках держави - це ринковий метод регулювання ринку, несумісний з методами адміністративного розподілу товарів і пов'язаний з цим адміністративним установленням цін. Проте в економічній політиці Великобританії, франції і ряду інших країн останні методи були поширені під час війни та в повоєнні роки.
Шведська модель ринку була поширена у Скандинавських краї-нах, зустрічалась на окремих етапах реформи в Іспанії, Португалії, Греції. Для цієї моделі характерне переважання соціал-демократич-ного підходу до економічної політики. За шведською моделлю ре-гулювання ринку здійснюється передусім через регулювання тру-дових відносин на загальнонаціональному рівні (наприклад, вста-новлення тарифних ставок) і через державну власність на підприєм-ствах, які забезпечують відтворення робочої сили і формування величини вартості робочої сили.
Характерною рисою шведської моделі є сильна соціальна полі-тика, яка забезпечує найменшу диференціацію населення за рів-нем доходів, і високий рівень зайнятості, який припускає державні витрати на перекваліфікацію робітників і підтримку чисельності робочих місць. Порівняно з США частка витрат на перекваліфіка-цію робітників в держбюджеті вища, ніж частка витрат на допомо-гу по безробіттю. Порівняно з Великобританією зайнятість підтри-мується більшою мірою через перекваліфікацію робітників, ніж через підтримку чисельності робочих місць. Соціальна політика забезпечує високий рівень задоволення соціальних потреб через трансфертні платежі (безкоштовні послуги чи послуги за пільгови-ми цінами).
Для шведської моделі характерні протиріччя між підтримкою зайнятості реалізацією соціальних програм, з одного боку, і забез-печенням високих темпів зростання, підвищенням ефективності, боротьбою з інфляцією - з другого боку. Загострення цих проти-річ виявляється в розмиванні деяких корінних рис шведської мо-делі. Зокрема, мав місце перехід до укладання трудових договорів на рівні окремих галузей і підприємств, здійснювалась приватиза-ція частки комунального майна і підприємств держсектора, відбу-валось скорочення ряду трансфертних платежів та пільг тощо. Роз-виток виробничої демократії дав змогу організаціям працівників вирішувати самим деякі питання, які пов'язані з організацією праці, порядком прийому на роботу та звільнення з роботи, участі в робо-ті правління компаній.
Розвиток інтеграційних процесів в Західній Європі, залучення в нього шведського капіталу (відплив капіталу з країни, створення спільних підприємств), посилення іноземної конкуренції і нестабіль-ності крони сприяли перегляду економічної політики шведськими соціал-демократами у 80-х роках.
Японська модель ринку. В цій моделі основним суб'єктом є кор-порація зі специфічною внутрішньою структурою. Власником кор-порації є юридична особа, представлена фізичними особами, які привласнюють доход у вигляді не підприємницького прибутку, а заробітної плати за виконання специфічних функцій (розрив у рів-нях максимальної та мінімальної -заробітної плати становить не біль-ше 5-6 разів,<на відміну від США, де такий розрив досягає 10-11 разів) і у вигляді дивідендів по акціях, причому частка доходів у вигляді дивідендів по акціях невелика.
Для японських корпорацій характерні особливі методи закріп-лення робочої сили за підприємством: патерналізм на рівні корпо-рації, довгострокові трудові угоди, сприяння корпорації у вихованні своїх працівників, отриманні ними кваліфікації та освіти, набір пільг, створення умов для професійного розвитку і творчості.
Перелив капіталу між корпораціями здійснюється через рух бан-ківського капіталу: частка позичкових засобів значно перевищує частку засобів, які отримують від продажу акцій. Звідси більше значення має регулювання через банківсько-кредитну систему і менше - через бюджетно-податкове регулювання.
Для японського ринку характерне групування дрібного і середньо-го бізнесу навколо корпорацій, які закуповують продукцію цих під-приємств.
Провідні позиції Японії у світовій торгівлі дають змогу підтриму-вати стабільність єни за допомогою експортно-імпортних опера-цій, які формують сприятливе для неї співвідношення цін товарів, .які виражені у єнах, та цін товарів, які виражені у будь якій іншій валюті.
За японською моделлю ринку використовуються також і адмі-ністративно-економічні методи регулювання. (наприклад, встанов-лення строків і розмірів оновлення устаткування конкретним кор-пораціям із зазначенням штрафних санкцій за невиконання, прий-няття державних рішень про перенесенняпідприємств тощо).
Моделі ринку в нових індустріальних країнах, що розвиваються, характерні для повоєнного розвитку таких країн, як Бразилія, Мек-сика, Аргентина, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Кувейт, Об'єд-нані Арабські Емірати, Індонезія, Єгипет та ін. Характерна риса цих моделей полягає у зламі традиційних структур і формуванні ринково-підприємницьких відносин на основі створення підприємств новітньої технології та включення в міжнародний поділ праці на цій основі. Ці процеси здійснюються за рахунок державних ресур-сів, які управляються безпосередньо державою чи передаються в тій чи іншій формі національним підприємцям, а також за рахунок залучення іноземного капіталу. Такі країни показують приклад рин-ку, який створюється самою державою за власний рахунок. Дер-. жава створює комбінацію підприємств, що можуть самостійно гос-подарювати, бути джерелом валютних доходів чи ринком збуту для інших підприємств. Значна частка державних інвестицій визначає державний кон-троль за різними сторонами відтворення, включаючи ціни на деякі товари. Інфляційні тенденції пов'язані з значними державними інвес-тиціями і державним регулюванням. Проте вони частково паралі-зуються зовнішньоекономічною активністю, яка притягує в країну стійку іноземну валюту, забезпечує завантаження потужностей, структурний маневр національних економік і пов'язані з цим ви-сокі темпи економічного зростання. Ефективність цих моделей пов'язана також з невеликими територіями таких країн, як Тай-вань, Сінгапур, Південна Корея, високою щільністю населення, Моделі ринку в нових індустріальних країнах відрізняються від мо-делей ринку тих країн, що розвиваються, де підприємницька фор-ма власності взаємодіє з традиційними формами власності, підко-ряє їх своєму руху, проте не витискує їх з економіки, а також різко відрізняються від моделей ринку тих країн, що розвиваються, де підприємницька форма власності співіснує з нетрадиційними при слабкій взаємодії з ними, що виражає "анклавний характер" роз-витку підприємництва.
Різні моделі ринку можуть бути згруповані за формами влас-ності та механізмом регулювання. Питання про частку державного бюджету у ВВП виражає кількісну сторону регулювання. Якісна сторона регулювання виявляється через механізм регулювання. Порівняльний аналіз різних механізмів регулювання дає змогу ви-ділити такі ознаки: по-перше, об'єкти регулювання (вплив на про-позицію, тобто на структуру і обсяги сукупного виробництва, вплив на попит як результат зрушень у розподілі доходів); по-друге, еко-номічні способи регулювання (бюджетно-податковий, грошово-кре-дитний, валютно-фінансовий, інвестиційний, адміністративно-еко-номічний), які виражають способи впливу на пропозицію і попит;
по-третє, неекономічні способи регулювання (правовий, мораль-ний, політичний механізми).
Loading...

 
 

Цікаве