WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Диференціація країн, що розвиваються - Реферат

Диференціація країн, що розвиваються - Реферат


Реферат на тему:
Диференціація країн, що розвиваються
Серед країн, що розвиваються, посилюються процеси диферен-ціації, які здійснюються одночасно в кількох напрямах. Це переду-сім напрям розвитку економічної системи. До недавнього часу се-ред країн, що визволилися, існувала група країн (понад 20), що обрали адміністративно-командний напрям розвитку. Більшість же країн, що визволилися, орієнтувалися на ринкову систему госпо-дарства.
Інша площина аналізу процесу диференціації країн, що розви-ваються, - це розмежування (дуже суперечливе) в країнах ринко-вої орієнтації. Серед них виділились нові індустріальні країни (НІК), які за багатьма показниками наблизилися до розвинених держав і навіть випередили деякі з них.
Є також група країн-нафтоекспортерів, які отримали внаслідок "революції цін" на нафту великі валютні прибутки (наприклад, що-річний розмір ВНП на душу населення в них перевищує 20 тис. дол.). Ці останні були використані з більшою чи меншою ефективністю, що, однак, не призвело до якісних змін у становищі цих країн (порів-няно з промислове розвиненими державами).
Інша група країн, що розвиваються, - це держави, де підприєм-ницькі уклади знаходяться на початковому етапі розвитку або ма-ють анклавний, замкнутий характер. Переважають тут нетоварні та дрібнотоварні уклади.
Не можна обійти увагою і таку групу країн, де в центрі розвитку знаходяться концепції ортодоксального релігійного фундаменталіз-му, зокрема ісламського (Іран, Бангладеш, певною мірою Саудів-ська Аравія).
Змінюється підхід до поняття "диференціація країн, що визво-лилися".
На міжнародному симпозіумі, організованому Центром розвит-ку ОЕСР (Париж, лютий 1989 р.), було запропоновано поділ дер-жав світу на промислове розвинені, нові індустріальні та країни, що розвиваються. В складі першої підгрупи, зокрема США, Японія і члени ЄЕС (Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Нідер-ланди, Бельгія, Люксембург та ін.); другої - колишній СРСР, Ки-тай, Індія, а також 6 груп країн: середземноморські члени ЄЕС (Іспанія, Португалія, Греція), середземноморські країни, що не вхо-дять до ЄЕС (Єгипет, Ізраїль, Туреччина, колишня Югославія), ла-тиноамериканські країни (Аргентина, Бразилія, Мексика), азіатські НІК (Гонконг, Сингапур, Південна Корея, Тайвань), друге поколін-ня азіатських НІК (Малайзія, Таїланд), європейські НІК (Болгарія, Угорщина, колишні Чехословаччина, НДР, Польща, Румунія); в складі третьої підгрупи: 9 країн з числа основних боржників, країни з низьким доходом (28 з 39 країн з низьким доходом згідно з рубрикатором МБРР, за винятком Китаю та Індії) і 7 країн ОПЕК.
Ця градація заснована на динаміці світової економіки і загаль-ній логіці змін у її структурі.
Функціональним критерієм сучасної диференціації країн, що розвиваються, є рівень розвитку товарних форм господарювання в поєднанні зі ступенем і глибиною участі цих країн у процесі інтернаціоналізації виробництва і капіталу. Такий підхід зумовле-ний: 1) взаємозалежністю країн (незважаючи на суперечності, які вже існують і ще виникатимуть у майбутньому), що реалізуватиметься в цілісності світового господарства, яке може бути тільки одним - ринковим; 2) оскільки сучасні продуктивні сили і сучасні виробничі відносини в країнах, що розвиваються, не є результатом розвитку місцевих продуктивних сил і місцевих традиційних структур на основі внутрішньо властивих їм закономірностей, розвиток ринкових відносин усередині цих країн не можна розглядати як автономний, відірваний від вимог економічних законів світового ринку процес.
Необхідно виділити інші чинники, що породжуються науково-технічним прогресом, які по-різному впливають на окремі держа-ви. Це передусім відмінності в рівнях продуктивних сил, неоднако-ва забезпеченість природними ресурсами тощо.
Згідно з функціональним критерієм диференціації розрізняють чотири основні підгрупи країн, що розвиваються: 1) нові індустріаль-ні країни; 2) країни-нафтоекспортери; 3) середньорозвинені; 4) най-менш розвинені країни. Між цими основними підгрупами існують інші угрупування, які неможливо однозначно віднести до однієї з підгруп.
У спеціалізованих доповідях міжнародних організацій викорис-товуються такі критерії відокремлення нових індустріальних країн:
частка промислової продукції у ВНП має становити 30 відсотків, готові вироби в експорті - не менше 50 відсотків; доход на душу населення - не менше 6 тис. дол. на рік. До цієї групи належать Аргентина, Бразилія, Мексика, Південна Корея, Малайзія, Сінга-пурі Гонконг, Тайвань та ін.
Історична еволюція країн зазначеної групи різниться і водночас збігається в тому, що шлях їх до нинішнього стану був схожим у тому, що розвитку базових галузей сучасної промисловості переду-вав розвиток харчової та легкої промисловості, сільського госпо-дарства та видобувної промисловості. Продукція цих галузей народ-ного господарства значною мірою була орієнтована на експорт. В сучасних умовах все більша частка їхніх експортних прибутків отримується за рахунок вивезення продукції сучасних галузей про-мисловості. Так, Бразилія нині належить до десяти держав - най-більших світових виробників промислової продукції, а до 2000 р. вона за цим показником випередить, згідно з прогнозами, Італію. Серед країн, які мають найвищі експортні прибутки, Тайвань і Сін-гапур.
В економіці нових індустріальних країн важлива роль належить іноземному капіталу. Розміри його, що невпинно зростають, до-сягають десятків мільярдів доларів. Негативним наслідком широ-кого застосування іноземного капіталу стала зовнішня заборгова-ність.
Поряд із спільними рисами у розвитку цих країн існують і від-мітні ознаки; місце у міжнародному поділі праці; розміри і структу-ра економічного потенціалу; структура експортного сектора; част-ка в соціально-економічній структурі традиційних укладів; місце національного капіталу в економіці тощо.
У цілому нові індустріальні країни показують приклад швидкого економічного розвитку на шляху створення ринкових структур. Динамічність темпів економічного зростання забезпечується пере-дусім глибокими структурними змінами в економіці, формуванням добре налагодженої господарської системи. При цьому продуктивні сили набувають нового змісту, який відповідає сучасним вимогам НТП. Як наслідок, прискорений економічний розвиток НІК приз-вів до підвищення реальних доходів населення, зростання зайня-тості та кваліфікаційного рівня зайнятих, розширення соціальних послуг тощо.
Водночас процес становлення сучасних виробничих відносин спонукав до посилення монополізації їх економічного розвитку, більш тісної взаємозалежності з підсистемою розвиненого ринко-вого господарювання в масштабі світового господарства. Незважа-ючи на це, НІК з усієї групи країн, що розвиваються, найбільш гнучко пристосувались до структурних і циклічних криз і не зазна-ли таких відчутних втрат, як інші країни, що визволилися.
Значну роль у світовому господарстві відіграють держави-на-фтоекспортери. Нафтодолари, отримані цимикраїнами в резуль-таті "революції цін" на нафту, дали їм змогу значно прискорити соціально-економічний розвиток і модернізувати техніко-економічну базу. До цієї групи належать в основному країни, які входять до ОПЕК (Саудівська Аравія, ОАЕ, Лівія, Нігерія, Венесуела та ін.).
Важливим засобом існування для багатьох держав-нафтоекспор-терів є експортні прибутки, отримувані від продажу нафти та наф-топродуктів. Вони становлять левову частку всіх валютних надход-жень цих країн. Оскільки більшість країн-нафтоекспортерів не в змозі здійснювати процес відтворення на національній основі без імпорту засобів виробництва, валютні надходження від експорту нафти мають ключове значення. Сьогодні такі держави-нафтоекс-портери, як Лівія, Саудівська Аравія, більше 2/3 своїх експортних прибутків отримують від продажу нафти і нафтопродуктів.
Однак зростання цін на нафту у середині 70-х - на початку 80-х років до 35-42 дол. США за барель (1 барель = 159 л нафти; віт - 7,3-7,6
Loading...

 
 

Цікаве