WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Капітал і підприємництво - Реферат

Капітал і підприємництво - Реферат

виробничої діяльності зумовлювалися тим, наскільки ефективно засоби виробництва "споживали" робочу силу, то тепер вони все більше залежать від того, як їх використовує робітник, наскільки він зацікавлений в ефективному виробництві.
По-друге, відбулися радикальні зміни в структурі найманого персоналу: різко зменшилася частка працівників, зайнятих фізичною працею (а саме таку працю виконували більшість робітників у XIX ст.) і виготовленням матеріальних благ, натомість різко зросла частка працівників, що зайняті духовною, творчою діяльністю і виробляють не матеріальні блага, а послуги, ідеї, нові знання. Так, у США, за даними на середину 80х років, частка найманих робітників, які працюють у промисловості, становила 44,7 відсотка загальної кількості найманих робітників у всіх галузях господарства; торгівлею та управлінською діяльністю зайнято 53,7 відсотка, безпосередньо у сільському господарстві, що стало частиною складного агропромислового комплексу, 1,6 відсотка. Відповідні дані для України на кінець 80х років становили 47,9; 32,7; 19,4 відсотка.
Частка працівників, що займаються переважно творчою працею, а отже, потребують більш високого рівня освіти, у США дорівнює 44 відсотки, Німеччині 40, Великобританії 50, Японії 45 відсотків і має чітку тенденцію до подальшого зростання. Відповідно до деяких прогнозів після 2000 р. практично всі додаткові робочі місця у промислове розвинених країнах заповнюватимуть працівники лише з вищою освітою.
По-третє, докорінно змінилися відносини між найманим робітником і власником капіталу в процесі виробництва. Сучасне високотехнологічне устаткування потребує сумлінної професійно компетентної роботи персоналу, а науково-технічна творчість польоту думки, не стримуваного нагальними повсякденними турботами про хліб насущний. Для стимулювання творчого внеску в результати роботи підприємств у багатьох компаніях, що досягли всесвітнього визнання як лідери технічного прогресу, практикується розповсюдження серед працівників акцій підприємства, розвивається система участі в прибутках та управлінні виробництвом. Численні західноєвропейські та північноамериканські компанії намагаються запозичити накопичений у японських корпораціях досвід створення "корпоративної сім'ї". Отже, ступінь відчуженості виробника від засобів і результатів виробництва порівняно з умовами XIX ст. відчутно знизився, а розподіл нової вартості став сприятливішим для нього. Про це свідчать як підвищення добробуту більшої частини найманих верств суспільства, так і зростання частки оплати праці у національному доході, виходячи з розрахунків на основі виробничої функції факторів, тобто впливу всіх факторів виробництва на зростання національного доходу (у США 60, в Японії 75 відсотків).
До цього можна додати також суттєві зрушення у відносинах власності. Якщо за часів К. Маркса власником капіталу був індивідуальний капіталіст, то тепер все частіше йдеться про інституціоналізацію власності, насамперед у великих компаніях. Так, серед акціонерів різко зростає частка інституцій банків, пенсійних та страхових фондів, інших юридичних осіб. У США співвідношення між вартістю акцій, що знаходяться в руках юридичних, з одного боку, та фізичних осіб з іншого, становить 1 : 1, у країнах Західної Європи воно вище, в Японії 7:3. Отже, власність на засоби виробництва стає анонімною, деперсоніфікованою.
Усе це стосується країн, у яких за часів К. Маркса бурхливо розвивалося підприємництво у виробництві. Тепер їх називають промислове розвиненими, в них утверджується соціальне орієнтоване ринкове господарство. Країни, які належать до тих, що розвиваються, і тепер застосовують описані в "Капіталі" методи експлуатації Найманих робітників.
Оскільки додаткову вартість створює робоча сила, то зростання капіталу глід вимірювати відношенням додаткової вартості до змінного капіталу:
Отже, норма додаткової вартості, на відміну від норми прибутку, характеризує зростання не всього капіталу, а лише його змінної частини, що випливає з аналізу процесу виробництва додаткової вартості.
Норма додаткової вартості є відносним показником. Абсолютна величина її (маса) може бути визначена множенням норми додаткової вартості на величину змінного капіталу:
Або
де k середня норма додаткової вартості; V середня вартість одиниці робочої сили; n кількість найманих робітників.
У наведеному прикладі норма додаткової вартості округлено становитиме:
Маса додаткової вартості округлено дорівнюватиме:
Оскільки метою підприємця є отримання додаткової вартості, він прагне отримати її у якомога більшому обсязі. Для збільшення маси додаткової вартості найпростіше найняти за тією самою ставкою місячної платні (6000 г. о.) додаткову кількість робітників. Нехай кількість зайнятих у нашому прикладі збільшиться на 50 відсотків і досягне 15 чол. Це, на перший погляд, дає можливість збільшити виробництво додаткової вартості на 50 відсотків, тобто до 130 000 + + 65 000 =195 000 г. о. Однак для цього потрібні не тільки кошти на зростання фонду заробітної плати, а й додатковий постійний капітал для обладнання нових робочих місць і придбання більшого обсягу комплектуючих виробів, матеріалів тощо, тобто для збільшення на 50 відсотків маси додаткової вартості треба відповідно збільшити весь авансовий капітал. Зазначимо, що це збільшення буде дещо меншим, ніж відсоткове зростання змінного капіталу, тому що будуть економитися ті елементи постійного капіталу, зростання яких не потрібне (наприклад, якщо додаткові робітники будуть розміщені на тих самих виробничих площах) або темпи зростання яких відставатимуть від зростання фонду заробітної плати, як, наприклад, по умовнопостійних витратах, зокрема витратах на управління тощо.
Джерелами коштів для збільшення капіталу можуть бути додаткова вартість, накопичена за певний проміжок часу, тобто фонд нагромадження, фонд амортизації,банківський кредит, фінансування підприємства за рахунок державних коштів, а також розпродажу майнових паїв підприємств (акцій). Очевидно, що головним джерелом збільшення капіталу для невеликого підприємства може бути саме фондонагромадження. Як же можна збільшити його? Якщо абстрагуватися від пропорції розподілу додаткової вартості на фонди споживання і нагромадження, відповідь може бути однозначною: треба збільшити додаткову вартість, не збільшуючи на перших етапах розмір свого капіталу, тобто не застосовуючи працю додаткових робітників.
Цю проблему можна вирішити двома основними шляхами:
а) поставити робітника в умови, за яких він буде за ту саму платню більше працювати;
б) удосконалювати виробничий процес так, щоб індивідуальна вартість товару була нижча за суспільну.
Перший шлях можна реалізувати подовженням робочого дня або підвищенням інтенсивності праці. В першому випадку при незмінному необхідному робочому часі збільшується тривалість робочого дня; в другому при зовні незмінній тривалості робочого дня змінюється співвідношення між необхідним і додатковим робочим часом на користь останнього (проте за цією зовнішньою видимістю криється те саме подовження робочого дня, тому що робітник повинен за ту саму платню віддавати більше своєї праці). Оскільки цей спосіб збільшення додаткової вартості пов'язаний з абсолютним збільшенням кількості праці, яку виконує найманий робітник, його називають виробництвом абсолютної додаткової
Loading...

 
 

Цікаве