WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Мікроекономічний рівень господарювання і форми його організації - Реферат

Мікроекономічний рівень господарювання і форми його організації - Реферат


Реферат на тему:
Мікроекономічний рівень господарювання і форми його організації
План
1. Поняття мікроекономічного рівня і суб'єктів господарювання
2. Форми організації господарювання на мікрорівні
1. Поняття мікроекономічного рівня і суб'єктів господарювання
Економічна теорія вивчає функціонування економічної системи, насамперед на мікроекономічному, макроекономічному та глобально-економічному рівнях господарювання.
Мікроекономічний рівень господарювання охоплює, по-перше, економічно відособлені одиниці, такі як об'єднання, фірми, підприємства, домогосподарства; по-друге, окремі ринки, конкретні ціни і конкретні товари та послуги.
В економіці поняття господарювання досить широке. Це не лише виробництво продуктів (товарів), а й будь-яка діяльність в економічному, соціальному, правовому, екологічному, територіальному тощо просторі, що обумовлена взаємовідносинами між споживачами та продавцем.
Виходячи з цього Мікроекономічний рівень господарювання - це система відносин діяльності мікроекономічних господарських суб'єктів щодо оптимізації співвідношення попиту та пропозиції.
Ринкова економіка має лише два суб'єкти мікроекономічного рівня господарської діяльності:
домашні господарства (сім'я);
у підприємства.
Першим суб'єктом є домашні господарства (сім'я). З точки зору економіки домашня діяльність належить до господарювання, де господар не виробляє продукцію (товари), а задовольняє потреби свої і своєї сім'ї через ринок чи поза ним. За умов домашнього господарювання задоволення своїх потреб обмежено можливостями господарника (матеріальними та фізичними). Це приводить до необхідності виходу суб'єктів господарської діяльності за межі домашнього господарювання, що здійснюється двома шляхами:
1) залученням до домашнього господарювання найманих робітників (постійно, тимчасово чи періодично) за відповідну платню;
2) поєднанням функцій домашнього господарника та найманого робітника за відповідну платню.
Такі два шляхи перетворюють домашнє господарювання у діяльність, що економічно відповідає виробничій, тобто у діяльність недомашнього господарювання. Домашній господарник при наявності платні за свою діяльність перетворюється у виробника продукції чи послуг, не обмежується домашнім господарюванням і виходить на ринок (робочої сили, товарів тощо). Отже, з цього випливає, що домашні господарства знаходяться на мікроекономічному рівні господарювання, проте в ринковій економіці вони розмежовані з іншими суб'єктами господарювання (більш детально питання економіки, ефективної діяльності домогосподарства розглянуто у розд. 21).
Господарювання взагалі необхідне, оскільки задоволення людських потреб обмежене. Якби маса продуктів (товарів) була необмеженою, то люди лише б споживали їх, не проводячи через господарювання, ринок, заробітну плату, ціни.
Домашнє господарювання за таких умов опосередковується ринковими відносинами, входить складовою частиною до ринкової економіки на її мікрорівні. Засоби праці, які використовуються у домашньому господарстві, економічною наукою не вважаються капіталом. Праця господаря є водночас господарською метою, засобом і фактором задоволення власних потреб. Самостійна праця господаря в межах домашнього господарювання не формує виробничих відносин. Проте праця домашнього господаря за винагороду чи самостійна праця підприємця (підприємницькі здібності) економічною теорією вважається виробничим фактором на рівні з капіталом і землею.
На основі цих теоретичних понять економічної теорії домашнє господарство-це:
суб'єкт господарювання;
діяльність господаря (членів сім'ї) для задоволення власних потреб (через ринок чи натуральну форму господарювання);
засоби виробництва, що застосовуються у домашньому господарюванні, - не капітал;
праця - не фактор виробництва;
виробничі відносини не виникають.
Домашні господарства є суб'єктом ринкових відносин, оскільки, по-перше, їх діяльність на мікроекономічному рівні в умовах товарного виробництва супроводжується відносинами купівлі-продажу; по-друге, вони беруть безпосередню участь у процесі нагромадження капіталу. Відбувається це кількома шляхами:
участю домашніх господарств у капіталі підприємств шляхом купівлі акцій. За таких умов домашні господарства стають акціонерами (своєрідними пайовиками, співвласниками підприємства);
купівлею облігацій підприємств, що фактично є формою надання їм позики за певним відсотком;
відкриттям у банках депозитних вкладів домашніх господарств і за рахунок цих заощаджень наданням кредитів підприємствам.
Отже, економічний розвиток значною мірою відбувається за рахунок нагромадження грошового капіталу домашніх господарств (сімей).
За економічною теорією домашнє господарство (сім'я) в межах мікроекономічного рівня господарювання є самостійним сектором, критерієм якого виступає споживання.
Споживання домашніх господарств (сім'ї) відбувається завдяки доходам. У ринковій економіці доход домашніх господарств складається з кількох надходжень:
самостійної праці у домашньому господарстві; залежної праці як найманого робітника - зароблений доход;
майнових доходів - прибутки з відсотків, найму, оренди, ренти, дивідендів, невиплачених зисків, гонорарів тощо.
Сукупний доход домашніх господарюючих суб'єктів формують ще й так звані трансферні платежі, тобто соціальні дотації і субсидії на допомогу потребуючим, інвалідам, дітям, старим і хворим, на соціальне забезпечення тощо.
Оскільки у домашніх господарств сукупний доход складається з різних елементів, які важко контролювати, вони зобов'язані щорічно подавати податкові декларації до відповідних фінансових органів (скажімо, до Державної податкової адміністрації в Україні) і на цій основі сплачувати податки. Звичайно для домашніх господарств це значна сума, якою вони розпоряджаються у певному періоді. Цю суму економісти називають доходом, який перебуває у ефективному розпорядженні домашніх господарств. Він має вплив на всю економіку, оскільки визначає попит на споживчі товари і, отже, на зайнятість і кон'юнктуру.
Маючи споживацький характер, домашні господарства формують потреби, які можна згрупувати у відповідні види:
необхідні (їжа, одяг, помешкання тощо);
не необхідні (коштовності, модний одяг, подорожі);
індивідуальні, що визначаються домашніми господарствами;
суспільні (школи, соціальне забезпечення).
Потреби домашніх господарств відповідно до доходів виявляються на ринку через попит і пропозицію і при обмеженні кількості товарів задовольняються шляхом купівлі-продажу (про це докладніше можна дізнатись у розд. 18).
У сучасному індустріальному суспільстві споживання домашніх господарств і продукція підприємств розмежовані, але знаходяться в єдиному мікроекономічному полі функціонування економічної системи.
Підприємство є другим суб'єктом мікроекономічного рівня господарювання. Воно також є самостійним сектороммікроекономіки і критерієм його виступає товар (продукція чи послуга).
У ринковій економіці підприємство - це товаровиробник і основна виробнича ланка економіки. Воно є суб'єктом господарювання; товаровиробником; організаційною формою господарювання; суб'єктом індивідуального відтворення; суб'єктом і водночас об'єктом маркетингу і менеджменту (управління) тощо.
Суб'єкт господарської
Loading...

 
 

Цікаве