WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Системний аналіз організацій - Реферат

Системний аналіз організацій - Реферат

чи іншою мірою виходять з наявності системного (синергетичного) ефекту, зумовленого наявністю у системи якісно нових властивостей, які відсутні у її складових (емерджентності).
Через ситуаційний підхід реалізується принцип адаптивності, що є надзвичайно важливим для стратегічного управління. Його суть полягає в тому, що внутрішня структура (організаційна структура, система планування, культура організації тощо) є реакцією організації на зміни у зовнішньому та деякі зміни у внутрішньому середовищі.
Так, наприклад, якщо зовнішнє середовище відносно стабільне, то керівництво організації тяжіє до більшої централізації управління, орієнтованого на жорсткий контроль на всіх рівнях ієрархії. Якщо ж зовнішнє середовище нестабільне та в ньому відбуваються постійні зміни, які містять як загрози, так і нові можливості для організації, то керівництво вимушене більше піклуватися про проблеми виживання, що вимагає гнучкості системи управління. Організаційна структура у такому разі має бути децентралізованішою та гнучкою, що дає змогу швидко та адекватно реагувати на можливі зміни.
Стратегічне управління є процесом, що визначає послідовність дій організації з розроблення та реалізації її місії. Він включає постановку цілей, розроблення стратегії, визначення необхідних ресурсів та підтримку взаємовідносин із зовнішнім середовищем, що уможливлює вирішення поставлених завдань та досягнення цілей організації.
Завданням стратегічного управління є забезпечення такої взаємодії організації із середовищем, яка б дала їй змогу підтримувати власний потенціал на рівні, необхідному для досягнення цілей, та уможливила б виживання у довгостроковій перспективі. Стратегічне управління можна розглядати як динамічну сукупність низки взаємопов'язаних управлінських процесів (рис. 17).
Рис. 17. Схема процесу стратегічного управління
Ці процеси логічно випливають один з одного, але існує і зворотний зв'язок та відповідний зворотний вплив кожного процесу на всю сукупність. У цьому полягає важлива особливість стратегічного управління.
За стратегічного управління значна увага приділяється аналізу перспектив організації, завданням якого є виявлення тих тенденцій, загроз та можливостей, а також надзвичайних ситуацій, що можуть вплинути на існуючі тенденції. Цей аналіз доповнюється аналізом позиції організації у конкурентній боротьбі.
Розрізняють два головні кінцеві результати стратегічного управління. Перший із них - це потенціал організації, який забезпечує досягнення цілей у майбутньому. З боку "входу" цей потенціал складається із ресурсів (сировини, інформації, трудових ресурсів тощо), а з боку "виходу" - з виробленої продукції та послуг, з набору правил соціальної поведінки, дотримання яких сприяє досягненню цілей організації.
Другим кінцевим результатом стратегічного управління є гнучка внутрішня організаційна структура організації, яка має забезпечувати її стійкість у разі змін у зовнішньому середовищі і своєчасно та адекватно реагувати на зміни в економічній кон'юнктурі.
Потенціал та структура організації визначаються архітектонікою та якістю персоналу. До архітектоніки організації належать:
технології, інформаційне забезпечення, виробниче обладнання, його потужність та можливості, споруди;
рівень організації виробництва;
структура управління, розподіл функціональних обов'язків та повноважень у прийнятті рішень;
внутрішні комунікації;
організаційна культура, норми, цінності, що є засадами організаційної поведінки.
Якість персоналу визначається:
ставленням до змін;
професійною кваліфікацією;
вмінням вирішувати проблеми;
мотивацією участі у стратегічній діяльності та здатністю долати опір і перешкоди на цьому шляху.
Отже, діяльність із стратегічного управління спрямована на забезпечення стратегічної позиції, що має сприяти довгостроковій життєздатності організації за мінливих умов. У комерційній організації до завдань керівництва належить виявлення недоліків та здійснення в разі необхідності стратегічних змін; створення архітектоніки, що має сприяти цьому.
На відміну від стратегічного оперативне управління має на меті використання існуючої стратегічної позиції організації для досягнення цілей. У комерційній організації керівник, що займається оперативним управлінням, має забезпечити перетворення потенціалу організації у реальний прибуток. Його функції полягають у визначенні загальних оперативних завдань, мотивації, координації та контролі як керівників, так і виконавців у межах організації.
Головні відмінності стратегічного управління від оперативного наведено у табл. 7.
Таблиця 7
Відмінності між стратегічним та оперативним управлінням
Характеристика Оперативне управління Стратегічне управління
Призначення Виробництво товарів та послуг з метою одержання прибутку від їх реалізації Виживання організації у довгостроковій перспективі
Об'єкт концентрації уваги Пошук шляхів ефективнішого використання ресурсів Пошук нових можливостей у конкурентній боротьбі, відстеження та прогнозування майбутніх змін у зовнішньому середовищі з метою адаптації до них
Часовийгоризонт Орієнтоване на коротко- та середньострокову перспективу Орієнтоване на довгострокову перспективу
Критерій ефективності управління Прибутковість та раціональність використання виробничого потенціалу Своєчасність та адекватність реакції організації на нові вимоги ринку залежно від зміни зовнішнього середовища
Перевага системного підходу до завдань управління організаціями полягає в органічній єдності процедур аналізу і синтезу (див. розділ 2.4). Досвід свідчить, що частіше організації користуються аналізом у вузькому розумінні цього слова, здійснюючи поділ завдань, проблемних ситуацій на складові. Набагато рідше користуються синтезом, для застосування якого необхідне діалектичне мислення, певна філософська культура.
Разом з тим, сучасний менеджмент вимагає інтегрованого, системного підходу, оскільки управління - це діяльність, що передовсім спрямована на об'єднання, синтез інтересів людей. Застосування методу дерева цілей у процесі прийняття управлінського рішення є використанням результату аналітичної та синтетичної роботи. Сам процес поділу загальної цілі на підцілі є способом їх об'єднання, тому що при цьому виявляються не тільки окремі компоненти, а й відносини між ними, зв'язки з головною метою. У такий спосіб структуризація здійснюється одночасно з інтеграцією.
Хоча "дерево цілей" відображає структуру системи далеко не повністю і замінити собою всю сукупність процедур системного аналізу не може, проте воно допомагає наочно виразити "цільовий" підхід до організації сучасного підприємства, що дуже важливо за умов динамічного середовища, яке постійно впливає на цілі підприємства та обумовлює необхідність їх коригування.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Акофф Р. Л. Планирование в больших экономических системах / Пер. с англ. - М.: Сов. радио, 1972. - 223 с.
2. Андрейчиков А. В., Андрейчикова О. Н. Анализ, синтез, планирование решений в экономике. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 368 с.
3. Анфилатов В. С., Емельянов А. А., Кукушкин А. А. Системный анализ в управлении. - М.: Финансы и статистика, 2002. - 368 с.
4. Беляев А. А., Коротков Э. М. Системология организации. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 182 с.
5. Беренс В., Хавранек П. М. Руководство по оценке эффективности инвестиций. - М.: ИНФРА-М, 1995.
6. Браверман Э. М. Математические модели планирования и управления в экономических системах. - М.: Наука, 1976. - 368 с.
Loading...

 
 

Цікаве