WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Особливості державної підтримкиаграрного сектора в Україні - Курсова робота

Особливості державної підтримкиаграрного сектора в Україні - Курсова робота

зумовлене розвитком продуктивних сил
народного господарства, поглибленням суспільного поділу праці, розгортанням науково-технічної революції. Впровадження досягнень НТР у сільське господарство приводить до скорочення зайнятих у цій галузі, звужує сферу сільськогосподарського виробництва. Так, якщо в середині XVIII ст. частка продукції сільського господарства у валовій продукції країн Заходу становила близько 85%, то нині у США та Англії вона становить приблизно 3%, Франції, Італії - близько 7, в Японії - 11%. Це зумовлює перехід деяких процесів до промисловості та торгівлі, до виділення з сільського господарства нових галузей, які продовжують обслуговувати його.
До першої сфери АПК входять галузі й підприємства, які виготовляють для сільського господарства техніку, електроустаткування, будівельні матеріали, добрива та отрутохімікати, комбікорми, медикаменти та ін.
Важливе місце у складі АПК посідають галузі виробничої та соціальної інфраструктури: шляхово-транспортне господарство, елеваторно-складські підприємства, зв'язок, матеріально-технічне обслуговування, житлові та культурно-побутові об'єкти. Невід'ємною частиною АПК є також кредитні установи та науково-консультативні фірми, страхові компанії, експортні об'єднанні та ін.
3. Ефективність переходу до ринкових відносин в аграрному секторі України та його особливості.
Специфічними особливостями та характерними рисами сучасного стану аграрно-промислового комплексу України є такі: взаємопов'язаний АПК як ціле тільки формується; переважну частку вартості в АПК створюєсільське господарство, оскільки воно ще виступає значною мірою нерозчленованим на складові, без відокремлення вироблення сільхозпродукції в чітку окрему галузь комплексу; аграрну сферу, як і все народне господарство, охопила глибока економічна криза, в результаті чого потенціал сільського господарства і АПК в цілому використовується на третину; значна частина городніх культур вирощується на ділянках, виділених міським жителям, які вимушені займатися малопродуктивною працею, щоб вижити в умовах масового безробіття (вимушені безоплатні відпустки, невиплата заробітної плати, простої підприємств державної власності тощо); повільний, дещо хаотичний, без чіткої вмотивованої програми перехід від командно-адміністративної системи до ринкових відносин в процесі невпинних політичних суперечок.
У сучасній ситуації, що визначає економічний стан України, другорядних проблем не існує. Однак, без перебільшення можна сказати, що найважливішою серед них як за значенням, так і за складністю виконання є ситуацією, що склалася в продовольчому секторі економіки та навколо нього. Вирішити це завдання можна лише в комплексі, спираючись на кардинальне реформування АПК, передусім земельну реформу.
Економічна реформа у сільському господарстві передбачає формування багатоукладної економіки шляхом розвитку різних форм власності та організації господарювання, утворення повноцінних суб'єктів ринкових відносин. Закон України " Про форми власності на землю" передбачає державну, колективну й приватну форми цієї власності. При цьому нові економічні форми, для існування яких визріли об'єктивні умови, мають виникати як у надрах старих форм, так і поряд з ними.
Тісний зв'язок сільського господарства із специфічним основним засобом виробництва-- землею ускладнює реформи. Вони мають проводитися певними етапами, щоб не зруйнувати виробництво, насамперед харчування людей.
На першому етапі у колгоспах і радгоспах проведення глибоких перетворень соціально-економічної структури здійснюється на основі широкого використання підряду, оренди, акціонерних кооперативних та сімейно-індивідуальних форм, запровадження колективно-пайових або пайових способів безпосереднього привласнення засобів та результатів виробництва. Сутність останніх полягає в тому, що земельні угіддя й основні виробничі фонди умовно розподіляються між членами трудового колективу (з урахуванням трудового внеску) у формі паїв, на які нараховується частина одержаного прибутку, що підвищує заінтересованість селян в кінцевих результатах праці. На основі таких форм колгоспи і радгоспи перетворені в колективні сільськогосподарські підприємства. При цьому багато питань діяльності їх, перетворення членів таких господарств на реальних власників та ін. потребують врегулювання
Колективні сiльськогосподарськi підприємства iснують поряд з iншими формами органiзації сiльського виробництва: сiмейнi форми, селянськi (фермерськi) господарства, самостiйнi кооперативи, особистi підсобнi виробництва тощо. В Законi України "Про власнiсть" пiдкреслюється, що всi форми власностi є рiвноправними, а держава створює однаковi умови для iх розвитку та захисту. Матерiальна і моральна пiдтримка потрiбна всiм суб'єктам господарювання в аграрному секторi економiки: і державним, і колективним, і селянським (фермерським) пiдприємствам.
Наприкiнцi I994 р. з прийняттям Указу Президента України "Про невiдкладнi заходи щодо прискорення земельної реформи у сферi сільськогосподарського виробництва" розпочався новий етап у реформуваннi аграрного сектора. В Конституції України, прийнятий Верховною Радою України 28 червня I996 р., зазначено: "Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави". Перетворення на селi почали набувати бiльш цiлеспрямованого до ринкових вiдносин характеру.
Новий етап аграрної реформи передбачає, що колгоспно-радгоспнi землi передаються державою у колективну власнiсть їх членiв. Далi кожен член колективного сiльського господарства отримує сертифiкат на право власностi на земельну частку (пай) iз зазначенням розмiру ї в умовних (кадастрових) гектарах, а також у вартiсному вираженнi. Земля повинна мати цiнове вираження.
Створення селянських (фермерських) господарств може здiйснюватись членами колишнiх колгоспiв і радгоспiв через вилучення ними своїх паїв. На попередньому ж етапi значну частину земель було передано iз колгоспно-радгоспних масивiв селянським (фермерським) господарствам, засновники яких не були членами цих колективiв або одержували дiлянки, що набагато перевищували їх земельну частку у спільних масивах. Щодо працiвникiв соцiальної сфери села, то вони можуть реально одержати землю тільки для особистих пiдсобних господарств.
За умов сертифiкації земельних паїв їх можна успадковувати, дарувати, продавати, здавати в оренду без контурного вилучення землi, тобто може бути змiна їхнiх власникiв без будь-яких землемiрних робiт, що дуже важливо для забезпечення цiлiсностi та непорушностi системи землеробства і сiвозмiн господарства. Це подiбно до того,
Loading...

 
 

Цікаве