WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Особливості державної підтримкиаграрного сектора в Україні - Курсова робота

Особливості державної підтримкиаграрного сектора в Україні - Курсова робота

власності на майно; утвердження права розпоряджатися землями, переданими в колективну власність, та надання земельних ділянок членам колективу, що побажали вийти з колективного сільськогосподарського підприємства; спрощення процедури передачі земельних ділянок у колективну власність та постійне користування.
У країнах Центральної та Східної Європи аграрні реформи здійснюються шляхом заснування акціонерних товариств, ваучерних акціонерних товариств, державних акціонерних товариств, створення індивідуальних фермерських господарств (заснованих на праці господаря і членів його сім'ї, а також на найманій праці), кооперативів та ін.
Переважає у процесі таких перетворень колективна форма власності. Так, в Естонії у 1991 р. на основі колгоспів та радгоспів було створено 406 акціонерних компаній (з середньою земельною площею 3030 га, що становило понад 90% загальної площі), 2000 сімейних ферм (з середньою земельною площею ЗО га); понад 129 тис. присадибних господарств (0,5 га). У Латвії в 1992 р. існувало 675 акціонерних компаній із середньою земельною площею 1140 га (близько 70% загальної площі), 5022 сімейні ферми з повною зайнятістю (10 га),близько 100 тис. сімейних ферм з частковою зайнятістю (3,1 га) і 100 тис. присадибних ділянок (0,3 га). У Чехії 1197 кооперативів перетворилися на 1233 кооперативи нового типу, 39 акціонерних компаній та 59 компаній інших типів.
Кооперативи, засновані на приватній власності їх членів на
землю (а також на інші засоби виробництва), не слід відносити до приватної форми власності. Вони є початковими формами колективної власності, в якій має місце поєднання приватних та колективних елементів при переважанні колективних.
Початковий етап реформування аграрних відносин відбувся і в Україні. Так, якщо на 1 січня 1990 р. не було жодного фермерського господарства, то на початок 1996 р. їх налічувалось 34 тис. Крім того, 10,8 млн. сімей користувалися присадибними ділянками, загальна площа, яких становила 3,7 млн. га (3,2 млн. га ріллі). Разом з фермерськими господарствами в особистому користуванні населення перебувало 5,9 млн. га.
Проте фермерські господарства поки що працюють гірше, ніж колгоспи і радгоспи. Так, у 1993 р. врожайність зернових у цих господарствах становила 23,5 ц/га, цукрового буряках - 244, картоплі - 108 ц/га, що на ІЗ-18% нижче, ніж у колгоспах і радгоспах. На одного працівника при перерахунку за офіційним курсом у колгоспах і радгоспах одержано прибутку по 233 дол., а у фермерських господарствах - лише по 150 дол. Це означає, що рентабельність в останніх на 15-20% нижча, ніж у колгоспах.
Значною мірою це пояснюється слабким забезпеченням малогабаритною технікою, існуючими типами тракторів, комбайнів тощо. Їх неефективним використанням через невеликі площі землі в кожному господарстві тощо. Так, витрати на обробіток 1 га землі у фермерському господарстві зростають у 3-7 разів при вирощуванні зернових і в 5-10 разів - просапних культур. Крім того, ремонт і підтримка техніки в робочому стані вимагають від фермерів на 30-40% більше витрат, ніж у колгоспах і радгоспах. Тому є підстави стверджувати про хибність політики поспішної "фермеризації" (вона проводилася в західних областях України), яку можна розглядати як колективізацію навпаки.
З викладеного та досвіду розвинутих країн світу випливає висновок про пріоритетність колективної форми власності в сільському господарстві. Якщо, здійснюючи радикальну аграрну реформу в Україні орієнтуватися на пріоритетність приватної власності, заснованої на власній праці, то на місці кожного колгоспу або радгоспу треба створити; не менше 40 ферм (кожна з яких повинна мати господарські будівлі, бути електрифікованою, забезпеченою водою і комунікаціями тощо). Оскільки Земельним кодексом України передбачено створення ферми площею до 100 га землі, в т.ч. 50 га ріллі кількість фермерських господарств була б нераціональним витрачанням значних матеріальних, фінансових і людських ресурсів.
Створення крупних капіталістичних ферм суперечить проголошеній Президентом України та рішеннями Верховної Ради України стратегічній соціально-економічній меті - сформувати реального власника і господаря землі, першочергово задовольнити його інтереси, зробити селянина повним власником виробленої ним продукції, віддати землю тим, хто її обробляє. Такими за своїм статусом можуть бути лише дрібні ферми. Власники крупних капіталістичних ферм не обробляють землю. Але будувати стратегію, орієнтуючись на домінуючу роль дрібних фермерських господарств, - значить йти врозріз із закономірностями розвитку сільського господарства в розвинутих країнах Заходу.
Пріоритетність колективної власності передбачає глибокі перетворення власності у колгоспах і радгоспах, які, як уже зазначалося, були одержавленими і ніколи не були справжніми колективними господарствами. Початковий етап таких перетворень в Україні уже відбувся. Так, на початок 1997 р. реформовано 9176 колгоспів (98%), в більшості з них здійснено паювання землі. Переважна більшість колгоспів функціонували з правом власності кожного члена на свою частку майна (пай). Крім того, утворилася понад 1 тисяча селянських спілок та кооперативів, 148 акціонерних товариств. В основі процесу роздержавлення і приватизації лежить такий принцип: кожен член колгоспу (в т.ч. пенсіонер) має право на отримання своєї частки (паю) землі і майна відповідно до трудового стажу і розмірів землі в розрахунку на члена господарства. Селянин може також передати свій пай у колгосп, кооператив або використати його для створення ферми. У радгоспах розмір майна визначається як добуток вартості майна, що припадає в середньому на одного члена колективного господарства в області, й чисельності працівників радгоспу. Решта державного майна приватизується працівниками радгоспу за власні кошти та приватизаційні сертифікати. Цей процес означає поєднання колективного з приватним при переважанні колективних засад, тобто колективна власність виступає основою приватної, а не навпаки. Важливим напрямом радикальної аграрної реформи є створення ефективного аграрно-промислового комплексу (АПК).
2.2. Аграрно-промисловий комплекс.
АПК - це сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, зберіганням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції. До складу АПК входять такі основі сфери: 1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування; 2) власне сільське господарство; 3) збирання, заготівля, переробка, зберігання, транспортування сільськогосподарської продукції.
Виникнення АПК
Loading...

 
 

Цікаве