WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Поняття світового господарства, етапи його розвитку. Міжнародний поділ праці, як чинник розвитку світового господарства - Реферат

Поняття світового господарства, етапи його розвитку. Міжнародний поділ праці, як чинник розвитку світового господарства - Реферат


Реферат
на тему:
Поняття світового господарства, етапи його розвитку. Міжнародний поділ праці, як чинник розвитку світового господарства
Поняття світового господарства, етапи його розвитку. Сучасний світ, не дивлячись на глибокі суперечності і корінні відмінності між державами, є взаємопов'язаним, взаємозалежним і представляє собою певну цілісність. Це зумовлено інтернаціоналізацією світових господарських зв'язків, НТР, принципово новим значенням засобів масової інформації і комунікації, станом ресурсів планети, загальною екологічною безпекою, гострими соціально-економічними проблемами країн, що розвиваються і світу в цілому, виникнення проблеми просто фізичного виживання людського роду. Тісна співпраця національних економік сприяла виникненню цілісного планетарного утворення, яке називають системою світового господарства.
Світове господарство-це сукупність національних господарств окремих країн, об'єднаних участю у міжнародному поділі праці і системою міжнародних економічних відносин. Світове господарство складається з 230 країн, у яких проживає понад 6 млрд. чоловік . Кожна держава відрізняється рівнем соціально-економічного розвитку, специфікою традицій, політики та ідеології. Це зумовлено своєрідністю географічного положення, рельєфу , клімату, наявністю або відсутністю тих чи інших природних ресурсів. У сучасному світовому господарстві можна виділити такі групи держав:
- країни з розвинутою ринковою економікою (США, Японія, Австралія, Великобританія, Канада, Німеччина, Швеція та ін.);
- країни з перехідними економічними системами (усі колишні соціалістичні країни, крім Північної Кореї та Куби);
- країни, господарство яких розвивається (Бразилія, Індія, Мексика та інші);
- найменш розвинуті країни (країни Африки).
Світова система господарювання склалася в кінці ХІХ- на поч. ХХ ст. Саме у цей час виникають міжнародні монополії, завершується економічний поділ світу, остаточно формується світовий ринок. Але розвиток світового господарства не зупиняється. Воно змінюється під впливом багатьох факторів. Розвиток світового господарства можна умовно поділити на чотири етапи:
1 етап-до середини ХІХ ст. Створюються передумови для формування світового господарства у вигляді світового ринку. Тому його можна назвати підготовчим. Він найтриваліший, бо охоплює період від першого великого суспільного поділу праці до становлення великої машинної індустрії у виробництві.
2 етап-середина ХІХ ст. - початок 20 років ХХ ст. Завершився територіальний поділ світу і почалося формування об'єднаної світової економіки на підприємницьких засадах. Країни поділилися на розвинені метрополії і колоніальні та залежні, економічно слабо розвинені . В перших переважали ринкові відносини у зв'язках між ними, в других майже відсутні економічні зв'язки, домінуючими є позаекономічні відносини у зв'язках між першими і другими.
3 етап-початок 20 років ХХ ст. - початок 90-х років ХХ ст. Відбувся розпад світової підприємницької економіки, з'явилися країни з розвиненими ринковими взаємозв'язками і країни командно-адміністративної системи. В перших країнах зростає економічна ринкова цілісність між розвиненими і економічно слаборозвиненими, розрив у рівнях економічного розвитку, відбувається початкове формування регіональних економічних об'єднань. У країнах командно-адміністративної системи переважають поза-ринкові форми зв'язків, зростають об'єктивні обмеження розвитку продуктивних сил, відсутній економічний інтерес.
4 етап-з початку 90 років ХХ ст. На даному етапі відбулося становлення цілісності світової економіки на ринкових засадах.
Міжнародний поділ праці, як чинник розвитку світового господарства. Як вже зазначалося, країни світу по-різному забезпечені економічними ресурсами, мають різноманітні умови розвитку господарства. Тому розширення економічних відносин зумовило виникнення міжнародного поділу праці. Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн на виготовленні тих чи інших видів продукції з метою взаємного обміну ними.
Спочатку визначальними факторами міжнародного поділу праці були природні фактори (відмінність між країнами за наявністю природних багатств, грунтово-кліматичних умов, забезпеченням трудовими ресурсами, історичними традиціями виробництва тощо), але на сучасному етапі природні умови дедалі слабше впливають на міжнародний поділ праці, а головним чинником його поглиблення стає рівень розвитку продуктивних сил (науково-технічні досягнення країн, їх спеціалізація на прогресивній техніці та науково містких технологіях). Завдяки міжнародному поділу праці зменшуються сумарні витрати національних господарств, оскільки він базується на доцільності виробляти продукцію у тій країні, де вона має найменшу собівартість і найвищу якість.
Постсоціалістичні країни ще мало залучені до міжнародного поділу праці. Якщо в розвинутих країнах обсяг експорту у 1990р. становив 17,8% до ВВП, то у колишніх соціалістичних-лише 6,3%. Це пояснюється, по-перше, їх відокремленням від світової економічної системи і, по-друге, - відносно невисоким рівнем техніки і технології виробництва, що робить їх продукцію не конкурентноспроможною.
В цьому плані можна навести наступний приклад. Теоретично, Україна могла б випускати власні сучасні комп'ютери, оскільки має кваліфіковані кадри, але створення матеріальної та науково-технічної бази для їх проектування й випуску, навчання персоналу, проведення рекламної кампанії та завоювання ринку вимагали б залучення надто великих коштів. Крім того, вітчизняні комп'ютери не витримали б конкуренції на світовому ринку через високу собівартість порівняно з комп'ютерами інших країн, де вже є всі необхідні умови для їх випуску. Водночас Україна володіє потужною сировинною та виробничою базою для розвитку ракетобудування, літакобудування. Отож вона поставляє на світовий ринок продукцію цих галузей, яка є конкурентноспроможною через високу якість і доступні ціни.
Розрізняють три форми міжнародного поділу праці:
- міжнародна спеціалізація;
- кооперування;
- комбінування (рис. 1).
Спеціалізація - це спрямування країни на випуск певного виду продукції. Вона поділяється на міжгалузеву та внутрішньогалузеву.
Найдавніший тип спеціалізації - міжгалузева. Франція є лідером у виробництві високоякісних парфумів, Китай - порцеляни, Німеччина - автомобілів, Фінляндія - паперу. Попит на цю продукцію є стабільним впродовж десятків, а то й сотень років, а якість незаперечною.
Рисунок 1. Основні форми міжнародного поділу праці
Внутрішньогалузева спеціалізація поділяється на:
- предметну спеціалізацію, яка полягає у створенні виробів певного типу і розміру;
- подетальна спеціалізація - виявляється у виробництві окремих складових (деталей, комплектуючих для готової продукції). Наприклад, для автомобіля, спроектованого в США кузов може бути виготовлений на місцевих заводах, двигун - у Німеччині, шини - у Венесуелі, електроніка - у Японії, самавтомобіль зібраний у Польщі;
- технологічна, яка полягає у виготовленні напівфабрикатів. Наприклад, є країни, які спеціалізуються на збиранні готової продукції з деталей , виготовлених у інших країнах. Таїланд, Індонезія спеціалізується на складанні радіоелектроніки з деталей, виготовлених у Японії.
Другою формою виявлення міжнародного поділу праці є кооперування.
Кооперування - це співробітництво спеціалізованих підприємств щодо випуску готової продукції. Це обмін готовою продукцією, її складовими, сировиною між країнами.
І ще одною формою міжнародного поділу праці, як зазначалося є комбінування - поєднання на одній території підприємств різних галузей, які використовують продукцію і відходи один одного. При цьому різні підприємства можуть розміщуватися в різних країнах.
Список використаної літератури
1. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. Учебное пособие. - Новосибирск: 000 "Издательство ЮКЭА", 1998.
2. Башянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія.- К.: НІКА-ЦЕНТР, ЕЛЬГА, 2000.
3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Вища шк., 1995.
4. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Атіка, 2001.
5. Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2т. - М.: Республика, 1992. (Пер. с англ.)
6. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для України). - К.: Основи, 1996.
7. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. - К.: Основи, 1995.
8. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студ. екон. спец. закл. освіти: У 2 ч./ С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. - К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001.
9. Л.Є. Сімків, Р.Б. Данилейчук, С.Я. Кісь, І.І. Проданова, О.С. Яцюк. Основи економічної теорії: Конспект лекцій. - Івано-Франківськ, 2006.
Loading...

 
 

Цікаве