WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Продуктивні сили і виробничі відносини - Реферат

Продуктивні сили і виробничі відносини - Реферат

виступають як продовження його природних органів, які використовуть в процесі праці. Рівень развитку засобів праці во многом являється показником тіх відношень між людьми, при яких здійснюється виробництво.
До засобів праці відносять попереду всього знаряддя праці (різного роду механізми і машини, пристасування і инструменти, двигуни, передаточні апарати и інше). В умовах машиного виробництва механичні засоби праці розвилися в систему машин с тремя компонентами: робочей машиною, двигуном и передаточним пристроєм. Науково-технична революція прибавила до них новий компонент - управляючий пристрой, який виконає піддающієся формалізациї функциї розумової праці. Використовуя цій компонент, робітник поступово виходить з непосереднього процеса виробництва і становиться поряд з ним. Кореним образом змінюється й технологія.
Механічні засоби праці составляють костну и м'язну систему виробництва. Засоби праці, в яких поміщуються самі предметы праці, составляють "сосудисту систему виробництва" (трубы, цистерни, сосуди, йомкости и инше). В деяких отраслях господарства, на приклад у хімічній і нефтехімічній промисловості, энергетиці, метал-ургії, вони грають первостепову роль. Здесь грань між костно-м'язовою і сосудистою системами виробництва практично зникає. Управляючий пристрій образує "нервную систему" виробничого організму.
В більш широкому розумінні до засобів праці належать усі ті речі, які, хоч безпосередньо й не входять в процесс праці являються для нього цілково обов'язковими, бо без них праця не могла б здійснюватися. Це - всезагальні умови виробництва: виробничи будівлі, дороги, інші засоби повідомлення й канали зв'язку; загальним засобом праці є сама земля, а в сільському господастві вона безпосередньо входить у процес виробництва як головний засіб і предмет праці.
Предмет і засоби праці в совокупністі виступають як засоби виробництва. На відміну від робочій сіли вони образують річовий фактор виробництва. Самі по собі без людської праці вони нічого воробити не можуть. Тільки робоча сила - активний, творчий элемент виробництва. Приводючи в рух засоби й предмети праці, вона перетворює їх дійсні засоби виробництва. Лічний фактор завжди був й залишиться основним, єдиним творчим элементом виробництва.
2.3. Сутність і методи організації виробництва.
Із зростанням масштабів суспільного виробництва, поглибленням суспільного поділу пращ в усіх трьох формах (загальній, частковій та одиничній) посилюється значення системи управління економікою. Така система - це свідомо організований, цілеспрямований й активний вплив різних суб'єктів управління на процес розвитку та функціонування суспільного способу виробництва, окремих його ланок. Ядром системи управління в економіці є цілеспрямований вплив на потреби, інтереси та цілі окремих індивідів, колективів людей, цілих верств і прошарків для досягнення поставленої мети. Основні об'єкти - це суспільне виробництво в цілому (загальна форма), окремі сфери, галузі народного господарства, окремі сфери суспільного відтворення, ті чи інші елементи (або підсистеми) економічної системи (відносини власності, продуктивні сили, техніко-економічні відносини тощо (часткова форма) та окремі підприємства, організації й установи (одинична форма).
Управління як цілеспрямований і активний процес включає такі відносно самостійні, логічно послідовні елементи:
1) збирання, систематизація і передача інформації;
2) вироблення (обґрунтування) і прийняття рішення;
3) перетворення рішення на різні форми команд (усна, письмова, наказ тощо) та забезпечення його виконання;
4) аналіз ефективності прийнятого рішення та можливе наступне його коригування.
Результатом цих дій є взаємні переміщення елементів виробництва, розв'язання супе-речностей суспільного способу виробництва в цілому або окремих його підсистем, узгодження економічних інтересів, зростання ефективності суспільного виробництва (або його окремих ланок) тощо.
Управлінське рішення, управління у цілому на практиці реалізується через певний комплекс функцій. Функція управління - це певний вид діяльності, в процесі якої здійснюється ефективний вплив на об'єкт управління і розв'язується поставлене завдання, досягається мета. Основні функції управління з погляду технологічного способу виробництва - планування, організація, координація, контроль. Ще однією функпіієй управління з погляду відносин власності є реалізація влас-никами засобів виробництва та інших елементів системи про-дуктивних сил (науки, інформації тощо) своїх прав на різні об'єкти власності, своїх цілей управління. 3 п'яти основних функцій управління найскладнішими є організація і координація. Ці функції означають формування структури об'єкта управління, процес упорядкування всіх елементів в систему управління і форму їх зв'язку, а також надання активним елементам необхідних прав і ресурсів. До активних елементів належать господарські керівники, трудові колективи окремі працівники, а також організації, підпорядковані да-ній системі управління. Координація - це встановлення і підтримання зв'язків між елементами системи. Організація і координація поєднують окремі елементи системи управління єдине ціле. Таким чином утворюється організаційна структура .управління.
У процесі управління всіма об'єктами (тобто на рівні суспільного виробництва, окремих сфер або галузей народного господарства, а також на рівні окремих підприємств і організаіцій) необхідно чітко сформулювати головну мету управління.. Визначення такої мети - початковий принцип функціонування і розвитку системи управління. Конкретизацією цього принципу є оптимальне визначення засобів досягнення мети. Важливий принцип управління - гарантування різними суб'єктами управління виконання взятих на себе зобов'язань або принцип відповідальності. За невиконання таких зобов'язань до тих чи інших суб'єктів управління застосовуються різні санкції з метою повного відшкодування завданих збитків тим суб'єктам, які зазнали втрат від цього невиконання. Тому завжди слід чітко визначати, хто перед ким і за невиконання чого відповідає, тобто персоніфікувати суб'єкти управління. Такої персоніфікації не було в умовах адміністративно-командної системи управління. Зокрема, вищі органи не несли жодної відповідальності перед підприємствами за неправильні або не цілкомобґрунтовані рішення. Це значно знижувало ефективність управління в колишньому СРСР. У процесі управління органічно поєднуються такі суспільні закони й закономірності:
1) техніко-економічні закони, що розкривають сутність технологічного способу виробництва, відображають відношення людини і природи, людини і техніки, а також відношення між різними елементами техніки та засобами виробництва. Цей тип законів, у свою чергу, поділяється на закони, властиві розвиткові продуктивних сил, і закони, вастиві техніко-економічним відносинам;
2) соціально-економічні закони, властиві розвиткові виробничих відносин, або відносин економічної власності;
3) соціальні закони, які розкривають сутність відносин між основними класами, соціальними верствами і прошарками в процесі суспільного виробництва, у різних сферах суспільного відтворення;
4) правові закони, що конкретизуються у різних правових актах і нормах;
5) соціально-психологічні закони, які відображають біологічну й
Loading...

 
 

Цікаве