WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Економічна роль держави в ринковій економіці - Реферат

Економічна роль держави в ринковій економіці - Реферат

надлишком для перешкоди так званому "перегріванню" економіки, з іншого - на створення дефіциту для стимулювання економічного зростання.
На частку соціально-економічних витрат припадає у середньому близько 50% витратної частини бюджету. До них належать, насамперед, соціальні витрати (затрати на виплату пенсій, допомоги, утримання сфер охорони здоров'я, освіти, підготовку кадрів тощо), а також витрати, спрямовані на фінансування деяких сфер економіки (енергетика, житлове будівництво і комунальне господарство, регіональний розвиток, зв'язок, транспорт, охорона навколишнього середовища). Істотну частину витрат бюджету складають прямі і непрямі воєнні витрати, затрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР). За останні десятиріччя значно зросла роль бюджетного механізму в інвестуванні довгострокової структурної політики і насамперед - розвитку наукомістких виробництв.
Ефективність бюджетної політики в регулюванні ринкової економіки багато в чому залежить від податкової політики. При її формуванні враховується здатність податків виконувати дві взаємозв'язані функції: фіскальну і стимулюючу. Держава через рівень оподаткування, порядок обчислення податкової бази і системи податкових пільг та обмежень визначає, з одного боку, величину доходів державного бюджету, з іншого - спрямовує ділову активність господарюючих суб'єктів і окремих громадян у відповідність з встановленими цілями і пріоритетами соціально-економічного розвитку країни. За багато років у країнах з ринковою економікою склалася досить раціональна структура податків, яка включає в себе три основних види: прямі (прибутковий податок з населення, податок з корпорацій), непрямі (акцизи, податок на додану вартість, митні збори тощо) та інші (податок на нерухоме майно, спадщину, землю та ін.).
Провідну роль у системі оподаткування виконує прибутковий податок з населення, ставки якого коливаються в окремих країнах від 10% до 50%. Значно менше фіскальне навантаження виконує податок на прибуток корпорацій, проте він є найбільш сильним інструментом держави у регулюванні ділової активності господарських суб'єктів. Нині коливання його ставок в окремих країнах таке: у США - 34%, в Англії -35%, в Японії - 37,5%, у Франції - 45%, у Німеччині - 56%. У відповідності з діючим законодавством деякі види господарської діяльності повністю або частково звільняються від податку на прибуток (наприклад, благодійна діяльність). У більшості країн діють понижені ставки для малих підприємств.
Значну фіскальну функцію виконують непрямі податки, які стягуються у вигляді надбавки до ціни товару або послуги і сплачуються споживачами. Поряд з цим вони є ефективним інструментом державного регулювання інфляції, розв'язання деяких завдань соціального характеру.
Важливим елементом податкової політики є механізм розподілу податків між центральним і місцевими бюджетами. При його визначенні враховується роль окремих податків у підтриманні макроекономічної стабільності, регулюванні інфляційних процесів, фінансовому забезпеченні державних функцій. Так, прибутковий податок з населення і податок на корпорації звичайно стягуються для формування центрального бюджету. Податок на додану вартість і податок з продажів у певній пропорції направляються як до центрального, так і до місцевого бюджетів. Повністю надходять до місцевого бюджету податки на землю, спадщину, різні штрафи і збори.
Значна роль у ринковій економіці відводиться грошово-кредитній політиці держави. Під грошово-кредитним регулюванням розуміють заходи Національного банку, спрямовані на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредиту, рівня процентних ставок та інших показників, за допомогою яких держава набуває здатності впливати на економічну кон'юнктуру. Зазначений вплив звичайно здійснюється у двох формах: кредитної експансії або кредитних обмежень. Необхідність застосування кредитної експансії виникає в період значного економічного спаду. Вона реалізується за допомогою кредитних ін'єкцій у національне господарство, що досягається зниженням процентних ставок (здешевленням кредитних грошей). Метою такої політики є "підбадьорювання" економіки, посилення інвестиційної активності господарських суб'єктів, збільшення виробництва та зменшення на цій основі рівня інфляції та безробіття. Доцільність кредитних обмежень виникає при "перегріванні" економіки в умовах перевиробництва. Держава, щоб стримати ділову активність, йде на подорожчання кредитних грошей, наслідком чого є скорочення інвестицій, зростання безробіття, дефляція та зниження життєвого рівня деяких верств населення.
До основних методів грошово-кредитного регулювання економіки належить зміна норми обов'язкових резервів комерційних банків, які зберігаються у Національному банку. За допомогою цього інструменту держава впливає на рівень інфляції, нейтралізує за необхідністю кредитну емісію комерційних банків, підтримуючи оптимальний обсяг активної грошової маси і стабільність грошового обігу. Змінюючи норми обов'язкових резервів, центральний банк може стимулювати операції комерційних банків по наданню кредитів і позик або, навпаки, стримувати ці операції.
Важливим інструментом грошово-кредитного регулювання є купівля і продаж державних цінних паперів на відкритому ринку. За допомогою цих операцій центральний банк регулює кредитні можливості депозитних установ. Так, при купівлі комерційними банками державних цінних паперів на відповідну величину збільшуються їх депозити, при їх продажу - вони зменшуються. Купівля-продаж цінних паперів впливає не тільки на величину кредитних ресурсів комерційних банків, а й на розмір процентних ставок на ринку банківських резервів.
Не менш ефективним засобом грошово-кредитного впливу на економічну кон'юнктуру є зміна дисконтної ставки при наданні позички комерційним банкам. Знижуючи або підвищуючи процентну ставку, центральний банк обмежує або розширює доступ комерційних банків до кредитів. За допомогою такої політики він впливає на рівень процентних ставок по кредитах комерційних банків, що відповідно викликає скорочення або збільшення попиту на комерційний кредит з боку їх клієнтів.
Важливе місце у впливі держави на економічні процеси займає індикативне планування. Воно є адекватною ринковим відносинам формою макроекономічного планування. Індикативне планування принципово відрізняється від директивного планування способами досягнення цілей, поставлених у плані. Його показники не мають для окремих господарських суб'єктів статусу обов'язкових завдань, а мають рекомендаційно-орієнтуючий характер. Виражаючи цілі і пріоритети соціально-економічної політики держави на відповідний період, показники індикативного плану набувають життєвої сили для окремих суб'єктів ринку лише за допомогою цілеспрямованої системи правових та економічних регуляторів. Останні створюють правову основу і економічні стимули для здійснення виробничо-господарської діяльності у напрямах, які відповідають цілям і пріоритетам суспільства, виражених у державному плані.
Індикативні плани включають розділи, які охоплюють увесь спектр проблем соціально-економічного розвитку країни: показники розвитку економіки в цілому (макроекономічні показники), окремих її сфер, соціального розвитку, зовнішньоекономічної діяльності та ін. Але серцевиною індикативних планів є економічні програми, спрямовані на розв'язання найбільш актуальних проблем розвитку країни. Не випадково тому індикативне планування часто називається економічним програмуванням. Кількість і характер економічних програм залежить від конкретних цілей та умов розвитку національної економіки. Так, у повоєнний період у багатьох країнах до таких завдань належали: модернізація виробництва, зміна структури економіки, скорочення безробіття, стримання інфляції, соціальний захист населення, конверсія військової промисловості.
Тепер звернемось до
Loading...

 
 

Цікаве