WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Основні форми міжнародного співробітництва України. Україна в міжнародній науково-технічній та виробничій кооперації - Реферат

Основні форми міжнародного співробітництва України. Україна в міжнародній науково-технічній та виробничій кооперації - Реферат

може здійснюватися у трьох формах.
Перша - на грунті вже існуючої спеціалізації (нетоварної, подетальної, технологічної), зв'язки між підприємствами України та інших держав СНД перетворюються у міжфірмові, зберігши за наявності заінтересованості сторін взаємні зобов'язання, оформивши їх контрактами на відповідний період.
Друга - в тих випадках, коли виробництво має взаємодоповнюючий характер і підприємства різних країн являють собою нерозривні ланки технологічного ланцюжка, необхідно трансформувати їх у трансдержавні організаційно-господарські структури за типом ТНК, де одне підприємство є головним, а решта його філіалами і зв'язки між ними здійснюються у вигляді внутрікорпораційних поставок. Третя - спільні розробка, фінансування та реалізація наукових і виробничих програм, а також створення спільних підприємств у різних сферах економіки. В числі першочергових акцій у цьому напрямі слід здійснити заходи щодо розробки разом з Росією проектів у лісотехнічній та деревообробній галузях, розвідці та видобуванні нафти й газу, рибній промисловості, енергетиці, наукових дослідженнях, зокрема космічних. Частка України в цих проектах може бути представлена фінансовими ресурсами, кадрами, технологічним устаткуванням.
Що стосується участі України в коопераційному співробітництві із західними країнами, то його масштаби незначні. Таке становище зумовлено рядом причин: недооцінкою в минулому цієї форми ділового спілкування, невідпрацьованістю правових, організаційно-економічних і валютно-фінансових аспектів співробітництва, а також відсутністю глибокої заінтересованості західних підприємств щодо України.
Розвиток коопераційних зв'язків мусить спиратися на набутий у минулому досвід й апробовані форми. Однією з них є компенсаційні угоди, котрі були поширені у 70-80-ті роки між колишнім СРСР і країнами Західної Європи й охоплювали різні галузі економіки. Доцільно відновити цю форму співробітництва і поширити її на відносини не тільки з розвинутими країнами, а й з тими, що розвиваються.
Важлива роль у системі сучасних міжнародних економічних відносин належить технологічному обміну. Він охоплює продаж ліцензій на різні види промислової власності, ноу-хау, надання інженерно-консультаційних послуг та ін. Запозичення прогресивних зарубіжних технологій - це ефективний спосіб у короткі строки здійснити поповнення виробничих фондів, піднести їх технічний рівень. Функцію експертизи іноземних технологій, їх розміщення на підприємствах республіки виконує створений урядовий орган - Національний центр з використання іноземної допомоги.
Нормальним середовищем для залучення й ефективного використання іноземних інвестицій є ринкова економіка з притаманними їй розвинутими нормативно-правовими та економічними регуляторами й відповідною інфраструктурою. Таке середовище в Україні тільки формується. Тому, виходячи зі своїх стратегічних інтересів й адекватно оцінюючи зовнішні та внутрішні фактори, Україна повинна створювати штучний інвестиційний клімат, сприятливий для іноземних інвесторів.
Створення такого клімату відбувається в умовах поглиблення негативних тенденцій у розвитку національної економіки: скорочення фізичних обсягів виробництва; збільшення дефіциту товарів та послуг на споживчому ринку; згортання інвестиційної діяльності, різкого спаду темпів будівництва як промислових об'єктів, так і об'єктів соціально-культурного призначення; стійкого падіння продуктивності праці; величезного дефіциту бюджету. Несприятливими є і фактори зовнішнього середовища:
жорстка регульованість основних ринків капіталу переважно на міжнародному та наднаціональному рівнях в умовах дефіциту вільного капіталу;
превалювання закритих ринків капіталів внаслідок поглиблення процесів транснаціоналізації;
значний зовнішній борг України, можливість його використання як інструменту тиску;
дискримінаційна політика деяких держав стосовно України;
конкурентність інтересів України, країн СНД та східноєвропейських країн стосовно залучення іноземних інвестицій.
Необхідними умовами залучення іноземних інвестицій є:
політична стабільність;
позитивне відношення до іноземних інвестицій; розробленість нормативно-правових регуляторів, їхня надійність і доступність, а також передбаченість можливих змін.
Важливим каналом іноземних інвестицій в економіку України є створення на її території спільних підприємств (СП). їх кількість на кінець 1995 р. складає 3,8 тис. Найбільше спільних підприємств створено з фірмами Німеччини, США, Польщі, Австрії, Болгарії, Угорщини. Розвиток широкої мережі СП із партнерами з різних країн має на меті вирішення як стратегічних завдань, так і короткострокових.
До завдань перспективного характеру відносяться:
залучення іноземних інвестицій у ті сфери матеріального виробництва та інфраструктури, які їх гостро потребують;
запозичення зарубіжного досвіду в галузі організації виробництва й управління ним;
отримання передових технологій, ноу-хау, ліцензій;
підвищення якості продукції і створення конкурентного середовища;
підвищення кваліфікації персоналу, що працює на СП;
розвиток експортноорієнтованого сектора економіки і збільшенняекспорту продукції.
До числа поточних завдань, що їх намічалося вирішити з допомогою СП, відносяться:
часткова ліквідація дефіциту на споживчому ринку товарів та послуг;
залучення іноземної валюти в країну, а також її одержання завдяки нарощування експорту;
збільшення високооплачуваних робочих місць.
Аналіз хоча і не досить тривалого досвіду підприємницької та комерційної діяльності створених в Україні СП дає підстави сформулювати деякі загальні тенденції розвитку цього процесу, виявити окремі прорахунки й негативні моменти, окреслити існуючі проблеми. Передусім слід визнати, що значного соціально-економічного ефекту від діяльності спільних підприємств у країні не одержано. Так, шляхом їх створення передбачалося досягти доступу до новітньої зарубіжної техніки, технології і менеджменту. Однак обсяги імпортованих знань досить скромні й не можуть істотно впливати на рівень технологічного розвитку країни. І не випадково, що в Україні за цей період не з'явилося скільки-небудь помітних новинок продукції, виготовленої за допомогою застосування сучасних технологічних процесів. Не може себе достатньою мірою проявити і зарубіжна система управління економічними структурами, оскільки СП функціонують у нестандартних кризових умовах.
Не відіграють СП істотної ролі і в наповненні внутрішнього ринку нашої країни промисловою продукцією, сировинними та продовольчими товарами. Численні СП, реалізуючи свою продукцію за кордоном, не прагнуть одержаний прибуток інвестувати в подальше розширення своїх підприємств в Україні чи диверсифікувати свій капітал в інші галузі господарства республіки, а значну частину валюти залишають на своїх рахунках у зарубіжних банках.
В Україні відсутня концептуальна програма взаємозв'язку спільних підприємств з її народногосподарським комплексом, а також співвідношення цього виду діяльності з іншими формами спільного підприємництва і міжнародного співробітництва загалом.
Незважаючи на те, що прийняті раніше державні акти та урядові рішення тою чи іншою мірою визначили багато юридичних і технічних аспектів цієї проблеми, конкретної системи заходів для адаптації СП до економіки України до цих пір немає. Але це і зрозуміло, оскільки до недавнього часу інші форми виробничої кооперації практично не розвивалися і жодна з них, будучи вирваною із загального контексту інтернаціоналізації виробництва і процесів світового усуспільнення капіталу, не може бути достатньо стійкою й ефективною.
Література:
1. Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку. - Тернопіль, 2001. - С.311-338.
2. Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения // Город, природа, человек. - М., 1982. - С.41-74.
3. Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. - К., 1990. - С.117-160.
4. Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и сознание. - Новосибирск, 1987. - С. 176-200.
5. Крисаченко B.C. Екологічна культура. - К., 1996. - С.47-55.
6. Маркович Д. Социальная экология. - М., 1991. - С.154-161.
7. Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. - М., 1990. - С.247-268.
8. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні в 2001 році. - К., 2003. - С.158-161.
9. Платонов Г.В. Диалектика взаимодействия общества и природы. - М., 1989. - С.168-177.
10. Соціальна екологія: Навч. посіб. / За ред. Л.П.Царика. -Тернопіль, 2002. - С.166-172.
11. Социально-философские проблемы экологии / И.В.Огородник, Н.Н.Киселев, В.С.Крысаченко, И.Н.Стогний. Под. ред. И.В.Огородника. - К., 1989. - С.225-239.
Loading...

 
 

Цікаве