WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Економічна система, поняття, структура і взаємодія її елементів - Курсова робота

Економічна система, поняття, структура і взаємодія її елементів - Курсова робота

духовної культури, будинки, споруди, обладнання, гроші, цінні папери і т. ін.), все ж вони поділяються на дві частини. Передусім це умови (фактори) виробництва. Головним фактором є робоча сила. Робітник є власником своєї здатності до праці, робоча сила є товаром, яка з допомогою вільного найму використовується для здійснення процесу праці.
Поряд з робочою силою важливими факторами виробництва є засоби виробництва і предмети праці, які також є об'єктами власності. Той, хто є власником засобів виробництва, привласнює і результати виробництва. Власності на засоби виробництва належить вирішальна роль, бо саме вона визначає сутність усієї сукупності відносин власності.
Мірою розвитку суспільства відбуваються зміни і у об'єктах, і у суб'єктах власності. Адже створюються з часом принципово нова техніка і технологія, устаткування. Все це збагачує (кількісно і якісно) обсяги засобів виробництва.
З боку об'єктів власності, крім традиційних (засобів і предметів праці, робочої сили, використовуваних людьми сил природи), до сучасної системи відносин власності належать форми і методи організації праці, наука, інформація. Тому ті підприємства і фірми, держави, які найбільшою мірою стали власниками цих об'єктів, збільшили свою економічну могутність, конкурентоспроможність.
Однією з принципово нових важливих рис названих об'єктів привласнення е те, що вони, на відміну від традиційних, не можуть тривалий час перебувати у власності окремої фірми, компанії. Крім того, їх носіями не лише з техніко-економічного. а й із соціально-економічного боку певною мірою стають особи найманої праці.
Внаслідок цього вони певною мірою стають співвласниками даного об'єкта привласнення, що є одним з найвагоміших факторів зростання вартості їхньої робочої сили, а отже, і розміру заробітної плати, а також участі у процесі придбання акцій і привласнення дивідендів.
Це стосується й інтелектуальної власності, яка формується на основі такого якісного нового елемента системи продуктивних сил, як наука. Американські науковці у даному випадку розрізняють нині три основні види інтелектуальної власності: 1) приватна власність, що закріплюється у формі патента або ліцензії; 2) суспільна власність, яка існує як сума знань та ідей, перебуває у розпорядженні всього суспільства і не може бути закріп-лена за юридичною особою. При належному обміні інформацією цей вид власності може стати надбанням усього людства; 3) проміжна форма власності, або власність, що "просочується" і представляє інноваційну науково-технічну інформацію, її не можна закріпити у формі патентів і ліцензій на тривалий час, оскільки на основі такої інформації є можливість створити продукцію у зміненому вигляді.
Істотні зміни відбуваються у межах інших сторін власності як соціологічної категорії. Так, в юридичній власності відбувається зростаюча дезінтеграція таких прав власника, як право володіння, розпорядження та користування власністю. Це означає, що у минулому ці права в основному належали одній особі. Винятком було сільське господарство, де землевласник нерідко надавав землю в оренду орендарю. За сучасних умов власники підприємств у різних галузях промисловості віддають їх у володіння, або розпорядження, користування, отримуючи за це певну винагороду. Вони також широко практикують передачу в інші руки управління своєю власністю.
На цій основі виникає і розвивається значний прошарок керуючих, або менеджерів. Дж. Гелбрейт називає їх техноструктурою та стверджує, що до неї перейшла влада у сучасних гігантських корпораціях США та інших країн Заходу. Оскільки у США налічується близько 12 млн. менеджерів, то саме в їхніх руках, на думку американського економіста, зосередилася влада на сучасному крупному підприємстві.
Ще однією важливою рисою сучасних відносин власності у розвинутих країнах Заходу є з одного боку, процес певної де персоніфікації щодо крупних капіталістів-власників і перехід її (власності) до рук юридичних осіб (компаній, банків, інших фінансових інститутів). Так в Японії на початку 90-х років частина юридичних осіб серед власників акціонерного капіталу становила близько 78 %, а серед них фінансовим інститутам належало близько 80 % капіталу. У США частка юридичних осіб в акціонерному капіталі майже в два з половиною рази менша.
З іншого боку, відбувається, процес зростання персоніфікації власності через механізм придбання акцій. Частково цей процес здійснюється і через пенсійні та страхові фонди.
У Швеції у 1983 р. прийнятий закон, згідно з яким частина акцій приватних компаній переводиться у власність трудящих або до їхніх фондів. Це відбувається за рахунок спеціального податку на їх прибутки, а також додаткових відрахувань з їхнього фонду заробітної плати. Таким шляхом трудящі отримують певні права у справах компанії. Зокрема більшість місць у правліннях цих фондів належить представникам профспілок. У 1990 р. завершився процес фінансування п'яти таких фондів. Кожний з них має право на придбання не більше 6 % акцій у будь-якій компанії, яка зареєстрована на фондовій біржі. Рішенням парламенту загальна частка фондів у вартості акцій біржі не повинна перевищувати 5 %. Важливою рисою функціонування цих фондів є те, щопровідну участь в їх управлінні беруть суспільні організації, насамперед профспілки.
В Англії акції між персоналом розподіляються залежно від розмірів отримуваної заробітної плати або стажу роботи у даній фірмі. У першій половині 80-х років питома вага найманих робітників, які купили акції за фіксованою ціною (але не мають права, згідно з контрактом, продати їх протягом 5-7 років), зросла у всіх сферах економіки з 13 до 23 %.
Розділ 3. Національні моделі ринкової економічної системи та адміністративно-командної економіки. Економічна система України на сучасному етапі
В кожній системі існують свої національні моделі організації господарства, так як країни відрізняються історією, рівнем економічного розвитку, соціальними та національними умовами.
Американська, або ліберальна, модель ринку у своєму класичному вигляді існувала з початку XX ст. аж до кінця 20-х років (економічної кризи 1929-1933 рр.). Ця модель була модифікована в ході реалізації "нового курсу" Ф. Д. Рузвельта та широкого використання кейнсіанських методів регулювання після другої світової війни. Риси ліберальної моделі ринку збереглися й досі, що пов'язано з наявністю величезного внутрішнього ринку, провідних позицій американських монополій на світовому ринку, слабкістю профспілкового руху соціально-демократичного напряму і рядом інших факторів.
Характерними рисами американської моделі ринку можна назвати такі:
" регулювання економіки здійснюється за залишковим принципом, тобто регулюються ті аспекти відтворення, які не піддаються ефективному регулюванню на основі вільної конкуренції. Залишковий характер має також соціальна політика, яка повинна поповнити те, що не може зробити ринок
" яскраво виявлений антициклічний, антиінфляційний характер втручання держави в ринкову економіку.
Посилення державного регулювання після другої світової війни суттєво модифікувало ліберальну модель ринкової економіки у євро-пейських країнах. Ці процеси були пов'язані не тільки з потребами самого ринку, а й з особливостями класових відносин, необхідністю великих трансформацій у виробництві та рядом інших економічних і політичних факторів.
Німецька, або неоліберальна, модель ринку. Автори
Loading...

 
 

Цікаве