WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Національна кредитна система - Реферат

Національна кредитна система - Реферат

операції виключно з розміщення й торгівлі цінними паперами. Банки другого типу характерні для романо-германських банківських систем. Туттиповими є операції з середньострокового та довгострокового кредитування.
Іпотечний банк надає довгострокові позики під заставу нерухомого майна.
Експортно-імпортний банк займається фінансуванням і кредитуванням експортно-імпортних поставок товарів та інших операцій.
Сучасна економіка характеризується дуже високим рівнем кредитних відносин. Тому кредитна система не обмежується лише банківськими закладами. Окрім банків, кредитними операціями займаються інші позабанківські структури. Одними з могутніх небанківських кредитних інститутів є страхові фірми. За розмірами операцій і активів вони поступаються лише банківським фірмам. Страхові фірми - це акціонерні приватні і державні організації, які страхують населення, майно, комерційні операції, практично все, що пов'язано з людською діяльністю. Але страхуванням діяльність цих фірм не обмежується. Вони займаються також ощадною справою і підприємництвом. Так, мобілізовані ними кошти населення вони направляють у кредитні операції, надходження від яких складає більшу частину їхнього прибутку. Наприклад, страхові фірми Англії і США покривають більш як 50% потреби промисловості цих країн у довгострокових кредитах. Вони також вкладають гроші безпосередньо у великі і найбільш прибуткові компанії, володіють великими пакетами високоприбуткових заставних паперів під нерухоме майно, купують облігації державних позик.
У результаті ощадної, фінансової, кредитної, інвестиційної діяльності страхові компанії здійснюють величезний позитивний вплив на функціонування ринкової економіки, тим самим сприяють підвищенню ефективності економічного життя країн.
Позабанківське фінансування довгострокових капіталовкладень у народне господарство здійснюється також через інвестиційні фонди. Джерелом утворення інвестиційних фондів залежно від форми власності можуть бути податки й грошові збори, субсидії, позики, обов'язкові й добровільні пожертви підприємств, організацій і населення. Отже, суть інвестиційних фондів зводиться до акумуляції коштів населення і використання їх для нагромадження. Однією з функцій інвестиційних фондів в умовах приватизації державної власності є обслуговування обігу приватизаційних паперів при розміщенні їх населенням в об'єкти приватизації.
Інвестиційні фонди мають різноманітні юридичні форми, тобто вони можуть діяти як державні організації, акціонерні товариства, приватні установи. Тому управління ними здійснюється суб'єктами тієї чи іншої організації (концерну, асоціації) або правлінням, або конкретним громадянином. Як правило, головним органом управління є загальні збори, конференція, сесія або конгрес. Фонд здійснює свою діяльність, керуючись статутом.
Утворюються й інші фонди, які займаються акумуляцією грошових коштів та інвестуванням їх у ті чи інші галузі народного господарства, зокрема, такі відомі у світі, як Міжнародний валютний фонд. В Україні - це Пенсійний фонд, фонди соціального страхування, Зайнятості і Чорнобиля, Державний валютний фонд та інші. Головною їх ознакою є те, що вони являють собою сукупність грошових або інших ресурсів, які знаходяться в розпорядженні тих чи інших асоціацій, об'єднань, підприємств, організацій, державних установ, приватних громадян, призначених для цільового використання. В періоди вивільнення їх від цільового використання ці кошти використовуються для інвестицій, кредитування, надання послуг, позик з метою їх нагромадження. Звичайно, якщо це не суперечить чинному законодавству.
Кредитна система, залежно від напрямку кредитної діяльності, включає багато структурних розділів, але головною ключовою фігурою є центральний банк.
1.2. Центральний банк, як "банк банків"
Виникнення центральних банків історично зв'язано з централізацією банк нотної емісії в руках деяких, найбільш надійних, комерційних банків, які користуються загальною довірою, чиї банкноти могли успішно виконувати функцію загального кредитного способу обігу. Такі банки стали називати емісійними.
Наприкінці XIX - початку XX ст. у більшості країн емісія всіх банкнот була зосереджена в одному банку, що став називатися центральним емісійним банком, а на сучасному етапі - просто центральним банком. Ця назва відбиває роль банку в кредитній системі країни. Центральний банк служить як би віссю, центром кредитної системи.
З погляду власності на капітал центральні банки бувають державні, капітал яких належить державі (Великобританія, ФРН, Франція, Канада, Росія); акціонерні (США, Італія); змішані - акціонерні товариства, частина капіталу яких належить державі (Японія, Бельгія). Деякі центральні банки були відразу утворені в якості державних (у Німеччині, Росії); інші створювалися як акціонерні, а потім націоналізувалися (у Великобританії, Франції) [16, 115].
Уряд, звичайно, зацікавлений у надійності центрального банку в силу особливої ролі останнього в кредитній системі країни, у проведенні її економічної політики. Центральний банк незалежно від належності його капіталу є юридично самостійним: його майно відособлене від державного майна, центральний банк розпоряджається ним як власник. У той же час незалежність центрального банку має відносний характер, оскільки економічна політика уряду не може бути успішної без узгодження і тісного взаємозв'язку її основних елементів: грошово-кредитної і фінансової політики. У кінцевому рахунку будь-який центральний банк у тому чи іншому ступені поєднує риси і банку, і державного органу.
Перед будь-яким центральним банком стоїть триєдине завдання забезпечення стабільності купівельної спроможності і валютного курсу національної грошової одиниці, стабільності і ліквідності банківської системи, ефективності і надійності платіжної системи. Для вирішення цього питання центральний банк виконує п'ять основних функцій: монопольної емісії банкнот, грошово-кредитного регулювання, зовнішньоекономічну, банку банків і банку уряду.
Банкноти складають незначну частину грошової маси промислово розвинутих країн, однак банкнотна емісія як і раніше необхідна для платежів у роздрібній торгівлі, а також для забезпечення ліквідності кредитної системи. Регулювання економіки шляхом впливу на стан кредиту і грошового обігу - це складний елемент економічної політики уряду, головними цілями якої є досягнення стабільного економічного росту, низького рівня безробіття та інфляції, вирівнювання платіжного балансу.
Центральний банк є органом валютного контролю, провідником державної валютної політики. Він визначає режим обмінного курсу національної валюти і здійснює його регулювання, проводить операції щодо керування офіційними золотовалютними резервами, регулює міжнародні розрахунки, платіжний баланс, контролює рух валютних цінностей як усередині країни, так і за
Loading...

 
 

Цікаве