WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Форми організації суспільного виробництва - Реферат

Форми організації суспільного виробництва - Реферат

лише з власних інтересів.
III. Товарне виробництво організованого ринку. Модель економіки вищого рівня. Поглиблений поділ праці і спеціалізація ускладнюють господарські зв'язки й об'єктивно зумовлюють необхідність координації і регулювання економіки. На цьому етапі розвитку ринкове самоврядування доповнюється державним регулюванням, що перетворює товарне виробництво на організовано-ринкове. Для глибшого усвідомлення змісту і закономірностей розвитку товарно-грошових відносин необхідно розглянути основні категорії цих відносин - товар і гроші.
Товар
Товарне виробництво функціонує не для задоволення власних потреб, а для обміну, і відповідно товаром є продукт, який виробляється з метою продажу. Слово "товар" з'явилось на Русі приблизно в XIII ст., воно було запозичене у кочовиків тюркських племен і означало "майно", "добро". Згодом товаром стали називати все, що йшло в споживання через купівлю-продаж: природні ресурси, робочу силу, послуги, інформацію.
У зарубіжній економічній літературі поняття "товар" має кілька визначень. Наприклад, американські економісти Г. Слоуен і А. Цюргер у "Словнику економіки" дають такі трактування:
o commodity (з англ. - предмет, товар) - будь-який предмет комерції або торгівлі;
o economic good (економічний товар) - усе зовнішнє стосовно людини, що має властивість корисності, може бути привласнено і є відносно дефіцитним;
ofrее good (вільний товар) - усе зовнішнє стосовно людини або те, що має властивість корисності і пропонування якого необмежене (повітря, сонячне світло тощо).
Із визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості: по-перше, здатність задовольняти певну потребу людини і, по-друге, здатність обмінюватись на інші товари (рис. 1).
Рис. 1. Властивості товару
Споживна вартість
Здатність товару бути корисним людині, задовольняти її потреби називається споживною вартістю. Споживна вартість - це якісна визначеність товару, вона зумовлена фізичними, хімічними та іншими природними властивостями, якими її наділяє людина, виробник.
Споживні вартості задовольняють особисті потреби людини. Наприклад, одяг, житло, їжа задовольняють її матеріальні потреби, а картини, книги, музика - духовні. Інші споживні вартості задовольняють виробничі потреби, слугують для подальшого виробництва благ і послуг, це засоби виробництва. Споживними вартостями є як продукти праці, так і численні речі, дані природою (риба у водоймі, плоди дикорослих рослин тощо). Однак за умов товарного виробництва продукт праці набуває нових специфічних властивостей, які роблять його товаром. Споживну вартість товар може мати лише в тому разі, якщо він задовольняє потреби не самого виробника, а інших, тобто товар повинен мати суспільну споживну вартість. Це не означає, що кондитер не їсть тортів, але його власне споживання мінімальне порівняно з виробництвом цих товарів. В основному виробництво націлене на продаж. Проте не кожна суспільна споживна вартість автоматично стає товаром. Наприклад подарунок, хоч і виготовлений для задоволення потреб іншої людини, не є товаром. Товар стає суспільною споживною вартістю лише в разі надходження у споживання через обмін. Товар має бути не тільки виготовлений для інших, й проданий іншим людям, тобто переданий на основі еквівалентного (рівноцінного) відшкодування. І, що не менш важливо, товаром може бути лише та річ, яка виготовлена чи опосередкована працею. Скажімо, риба, що плаває в озері або річці, стане товаром лише після того, як її виловлять, тобто здійснять певні витрати праці.
Споживна вартість - категорія історична. Окремі речі з часом втрачають свої корисні якості для людини і виходять з обігу (кам'яні сокири, праска на вугіллі). Людина замінює їх на інші, що у більшому ступені відповідають її новим потребам. По мірі розвитку науки і техніки люди відкривають у навколишньому світі все нові властивості речей і використовують їх, збільшуючи багатогранність споживних вартостей. На перший погляд, корисність1 - це те саме, що і споживна вартість, тобто здатність товару або послуги задовольняти якісь конкретні потреби людини. Однак ці дві категорії відрізняються, якщо цю саму думку висловити інакше, наприклад, корисність - це задоволення, яке отримує людина від споживання товару або послуги. Отже, від об'єктивної економічної категорії споживної вартості як властивості товару ми перейшли до суб'єктивного її сприйняття споживачем, тому що корисність - поняття індивідуальне для кожної людини і тому дуже специфічне.
Однаковий товар з однією і тією самою споживною вартістю матиме різну корисність для окремих споживачів. Наприклад, цигарки мають різну корисність для людини, яка палить, і людини, яка байдужа для цього. Але і для одної, і для другої вони не перестають бути споживною вартістю, бо їх можна продати.
Корисності товарів або послуг відрізняються кількісно. Однак через суб'єктивність або емоційне сприйняття корисності конкретизація ступеня корисності двох різних товарів може відрізнятися тільки умовно.
Мінова вартість
Споживні вартості відрізняються якісно, їх не можна порівнювати, зіставляти, оскільки вони задовольняють різні потреби людини (кава - продукт харчування, легковий автомобіль - засіб пересування). Не можна порівнювати, що краще чи більше - кава або автомобіль. Такий підхід заводить у глухий кут. Але водночас усі споживні вартості стають товарами лише тоді, коли виступають об'єктом обміну між людьми. Обмін товарами може мати різні форми, але в будь-якому разі обмін - це дія, під час якої людина одержує або віддає одну річ в обмін на іншу. Кожен товар у разі обміну на товар набуває на ринку мінової вартості, тобто здатності, властивості обміну на інші корисні речі у певних пропорціях. Таке мінове співвідношення постійно повторюється в практиці на ринку. Однак, обмінюючи товари на ринку, прирівнюючи їх один до одного під час купівлі-продажу, ми звичайно замислюємося над тим, що приховано від наших очей: чому речі прирівнюють одну до одної і що лежить в основі кожної конкретної рівності. Для розуміння категорії мінової вартості, її зв'язку з ринком необхідно розглянути основні теорії вартості (цінності).
Теорія трудової вартості
Проблема вартості є дискусійною та багатогранною. Про це свідчить той факт, що її розробка, розпочата за часів Аристотеля, триває і нині. Згідно з теорією трудової вартості, розробленою Д. Рікардо (представником класичної школи політекономії) і розвинутою К. Марксом, вартість товару визначається кількістю праці, втіленої в ньому, тобто має трудову природу. Мірою самої праці стає робочий час, витрачений на виробництво товару. Щоб уникнути труднощів кількісного виміру вартості в її трудовомусприйнятті, К. Маркс повинен був ввести поняття "абстрактна праця", "конкретна праця" і "суспільно необхідні витрати праці".
Оскільки продукти відрізняються споживаними цінностями, праця відрізняється конкретним набором операцій. Отже, корисна праця, яка створює товари, що задовольняють потреби людей, витрачена в якійсь конкретній формі, - це конкретна праця. Тобто виробник виконує конкретні виробничі операції, використовує певні засоби праці та матеріали і виготовляє певні блага. Наприклад, будівельник використовує цеглу, бетонні плити, цементні розчини,
Loading...

 
 

Цікаве