WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Основні напрями посткласичної економічної теорії в першій половині XIXст. - Реферат

Основні напрями посткласичної економічної теорії в першій половині XIXст. - Реферат

до цього плану, держава як апарат управління дублює багато господарських функцій різноманітних асоціацій трудящих, тому має бути ліквідована, а її управлінські функції повинні бути надані асоціаціям. В економічному вченні Прудона критика капіталізму набуває досить різкого соціалістичного характеру. Він вважав, що без третіх осіб ("трудящої буржуазії") неможливий розвиток капіталізму, і пропонував утопічну модель безгрошового товарообміну. П. Прудон також є засновником дрібнобуржуазної реформістської теорії, суть якої полягає в тому, що капіталізм можна реформувати шляхом удосконалення сфери обміну.
Ідеї класичної школи були творчо розвинуті й одночасно піддані дрібнобуржуазній критиці в працях С. Сисмонді (1773-1842), який народився в Женеві, за походженням аристократ, здобув гарну освіту. Родина багато переїжджала, остаточно оселившись в Італії на невеликій фермі. Наприкінці життя С. Сисмонді приїхав до Женеви, де вів досить активну політичну діяльність, працюючи над "Історією французів" (29 томів). Його основні праці - "Про комерційне багатство" (1803 p.), "Нові початки політекономії, або про багатство в його відношенні до народонаселення" (1819 p.).
Розробляючи основні положення своєї економічної концепції, С. Сисмонді слідом за А. Смітом і Д. Рікардо трактував вартість як суму прибутків, вважаючи, що населення витрачає прибутки здебільшого на особисте споживання, тому виробництвом можна знехтувати. Учений створив своєрідну модель кризового розвитку капіталізму, згідно з якою дія природного закону народонаселення приводить до перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї, отже, реальна зарплата менша за мінімальний рівень. Оскільки купівельні можливості знижуються через низьку зарплату, то зменшується сукупний суспільний попит. На його думку, впровадження техніки з метою одержання більшого прибутку підвищує продуктивність праці найманих працівників, але й збільшує безробіття. У результаті загальний купівельний попит працівників зменшується, а купівельний попит капіталістів недостатній, тому що вони частину прибутку змушені витрачати на нагромадження капіталу. Зрештою сукупна пропозиція перевищує сукупний попит. За тривалого існування цієї макроекономічної диспропорції настає криза надвиробництва.
Можливими шляхами виходу з кризи С. Сисмонді насамперед вважав: збільшення розмірів споживання третіх осіб (селян, ремісників, дрібних торговців); обов'язковий розвиток зовнішнього ринку, особливо торгівлі зі слаборозвиненими країнами, щоб мати прибуток від нееквівалентної торгівлі; гальмування за допомогою державного втручання, вільної конкуренції підприємців; підвищення споживчого попиту населення (забезпечення працівників мінімумом зарплати, скорочення робочого дня й організація соціального страхування). На його думку, механізація виробництва породжує безробіття і падіння купівельного попиту, отже, капіталізм, заснований на машинному виробництві, є регресом суспільства, а не прогресом, оскільки породжує економічні кризи.
Розглянувши основні положення економічного вчення С. Сис-монді, можна зробити певні висновки. С. Сисмонді критикував капіталізм з дрібнобуржуазних позицій, його економічна теорія - це одна з теорій економічного романтизму, а на практиці - пропаганда антифритредерської економічної політики. Він виступав за активну макроекономічну діяльність держави з метою регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції, тому його економічна концепція є провісником багатьох сучасних теорій макрорегулювання економіки.
Використовуючи протиріччя класичної політекономії, М. Мальтус (1766-1834) виклав свою теорію вартості і прибутків, піддавши критиці положення класичної школи. Він народився в Лондоні в родині поміщика, здобув ґрунтовну домашню освіту, закінчив коледж Кембриджського університету. Ставши священиком, викладав економіку в коледжі цього університету. Основні праці Т. Мальтуса - "Досвід про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконалюванням суспільства" (1798 p.), "Дослідження про наслідки хлібних законів" (1814 p.), "Теоретичні підстави політики обмеження експорту іноземного хліба" (1815 p.), "Дослідження про природу і зростання ренти" (1815 p.), "Принципи політичної економії" (1820 p.).
Т. Мальтус сформулював так звану теорію народонаселення, згідно з якою зростанням населення управляє "природний закон". Суть цього закону полягає в тому, що населення зростає в геометричній прогресії, а засоби існування - в арифметичній, унаслідок чого утворюється розрив між темпами зростання населення і продуктів споживання. Зменшити цей розрив можна у результаті насильницького скорочення населення (ведення війн, зменшення заробітної плати нижче мінімального рівня), заохочення безшлюбності, під час епідемій тощо. Учений вважав, що збільшити виробництво предметів споживання неможливо, тому що діє абсолютний закон спадної родючості землі, суть якого полягає в тому, що додаткові вкладення капіталу в землю не дають відповідного приросту сільськогосподарської продукції. Він запропонував свою теорію відтворення, де основною є проблема реалізації продуктів. Оскільки попит перевищує пропозицію, то проблема реалізації стає нерозв'язною, і настає криза недовиробництва. Виходом з кризи є активізація попиту третіх осіб (земельних власників, армії, церкви, держави). Ці треті особи мають потребу у прибутках і, одержуючи їх, стимулюватимуть виробництво товарів. Теорія вартості Мальтуса еклектична і суперечлива. Під вартістю розуміється, з одного боку, кількість праці, витраченої на виробництво даного товару, з іншого - кількість праці, необхідної для виготовлення товару, який обмінюється на даний. Прибуток товаровиробника Т. Мальтус трактує як різницю між ціною і вартістю товару, прибуток є надлишком до вартості і може бути отриманий у процесі обміну товарів. Учений є передусім прихильникомзростання невиробничого споживання. Він уперше чітко сформулював думку про межу продуктивності землі як фактора виробництва. Економічне вчення Мальтуса відрізняється зайвою біологізацією економічних відносин і процесів, антикризові заходи, запропоновані ним, носять реакційний характер.
Поява суб'єктивної школи в політекономії була зумовлена необхідністю пошуку й обґрунтування нового підходу до встановлення цін на продукцію підприємств, альтернативного витратно-трудовому методу ціноутворення. Суб'єктивна школа була започаткована в працях А. Курно, Й. Тюнена і Г. Госсена.
А. Курно (1801-1877) - французький математик, філософ і економіст, виходець з родини дрібного буржуа, закінчив коледж і вищу школу в Парижі. У 28 років одержав ступінь доктора математики і кафедру в Паризькому університеті, був ректором університету і головою комісії з народної освіти Франції та генеральним інспектором навчальних закладів. Основні праці А. Курно - "Дослідження математичних принципів теорії багатства" (1838 p.), "Принципи теорії багатства" (1863 p.).
Економічну концепцію вченого становить математичний опис кількох моделей організації товарного виробництва: повної монополії (під якою розуміється природна монополія, коли одна фірма є власником унікальних товарів або ресурсів), дуополії (дві монополії в галузі), обмеженої монополії (багато продавців і багато покупців) та вільної конкуренції (безліч продавців і покупців). А. Курно встановив залежність попиту від ціни товару:
D =f(P)
де D - попит; ? - ціна.
Наведена формула є математичним вираженням закону Курно, суть якого полягає в тому, що попит обернено залежний від ціни. Учений першим застосував поняття "еластичність попиту". Він охарактеризував тільки цінову еластичність, зазначаючи, що товари відрізняються за еластичністю та функцією попиту. Виторг товаровиробника він визначав як добуток ціни та обсягу попиту:
А. Курно вважав, що кожен підприємець, бажаючи максимізувати виторг, повинен насамперед оптимізувати ціну своєї продукції, тобто знайти екстремум функції pf(P). Причому максимальна ціна продукції не є оптимальною, тому що може різко знизити обсяг попиту. Оптимальною є така ціна, що врівноважує витрати виробника і попит споживача:
D =f(P) = ?(?) = S,
де А: - витрати виробництва; S - пропозиція товарів
Loading...

 
 

Цікаве