WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Неокласичні концепції регулювання національної економіки (пошукова робота) - Реферат

Неокласичні концепції регулювання національної економіки (пошукова робота) - Реферат

формою організації суспільства. Теорія сформованого суспільства як результат захід-ногерманських неоліберальних теорій вважається специфічним варіантом так званого третього шляху соціально-економічного розвитку.
В Америці сучасний неолібералізм представлений монетарист-ською економічною теорією. Виокремлюють чиказьку школу монетаризму, основними представниками якої є М. Фрідмен (нар. 1912) - економіст, юрист, радник президента Ніксона, професор Чиказького університету, і Ф. Хайєк, професор Чиказького університету. Ці вчені свого часу одержали Нобелівську премію за теорію невтручання держави в економічне життя. Основні праці М. Фрідмена - "Капіталізм і свобода" (1962 p.), "Оптимальна кількість грошей та інші дослідження" (1969 p.), "Монетарна історія США" (1963 p.), "Гроші й економічний розвиток" (1973 p.). Основні праці Ф. Хайєка - "Грошова теорія і торговий цикл" (1933 p.), "Прибуток, відсоток і інвестиції" (1939 p.), "Чиста теорія капіталу" (1942 p.), "Індивідуалізм і економічний порядок" (1948 p.). Послідовниками й учнями М. Фрідмена є Ф. Найт (1885-1974) - американський економіст, викладач Чиказького університету, його основні праці - "Економічна організація" (1951 p.), "Історія і метод економіки" (1956 p.); а також Е. Фелпс, основною працею якого є "Золоте правило нагромадження" (1966 p.).
На основі монетарної макроекономічної концепції в 1977 р. був створений тіньовий кабінет європейської економічної політики Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Цей кабінет регулює тенденції економічної політики країн Західної Європи. Монетаризм як специфічний різновид кількісної теорії грошей ґрунтується на тому, що на ринку встановлюється автоматична відповідність заощаджень та інвестицій, отже, процентна ставка приходить у рівновагу без допомоги держави. Економіка сама досягає стану рівноваги завдяки "вмонтованим стабілізаторам", до яких належать механізм конкурентної боротьби, ринковий механізм ціноутворення і грошового обігу. Втручання держави в економіку повинно бути мінімальним або обмеженим (у вигляді регулювання кредитно-грошового ринку і підтримання інфляції на мінімальному рівні). Державне регулювання кредитно-грошового ринку починається з організації грошового обігу, основне завдання - забезпечити необхідну кількість грошей відповідно до формули, запропонованої М. Фрідменом:
де DL - попит на гроші;/(F^^ - функція від доходу; SL - пропозиція грошей державою.
Попит на гроші прямо пропорційний стійкому зростанню національного доходу, і всі диспропорції в економіці пов'язані з невідповідністю пропозиції грошей попиту на них. Щоб правильно регулювати кредитно-грошовий обіг, держава повинна виконувати певні правила, тобто відмовитися від політики дефіцитного фінансування економіки та дискретного принципу в регулюванні грошового обігу (здійснювати грошову емісію виключно під зростання сукупного прибутку, а також здійснювати плановий приріст грошової маси в обсязі 3-5 % на рік). На практиці ця операція одержала назву "тар-гетування" і вперше була застосована в 1974 р. Бундесбанком Німеччини. Теорія інфляції монетаристов є логічним продовженням їх теорії грошей. Монетариста урізноманітнили форми інфляції та запропонували однофакторну модель інфляції: посилення інфляційних процесів пов'язане лише з помилками держави в регулюванні грошового обігу. Отже, скорочення інфляції є ще одним з найважливіших завдань економічної політики держави.
М. Фрідмен погоджувався з ідеєю Дж. Кейнса щодо досягнення необхідного ("природного") рівня безробіття, але зауважував, що коли держава занадто активно поводиться на ринку праці, намагаючись скоротити безробіття і підвищуючи рівень інфляції, тоді крива
Філліпса набуває вигляду вертикальної лінії. Тоді вже хоч би як держава управляла інфляцією, безробіття не знизиться. Це призводить до того, що інфляція і безробіття залишаються на високому рівні. Монетарне™ зазначили, що коли держава занадто довго зловживає інфляційним очікуванням населення, то в економіці відбувається прискорення (акселерація) інфляційних процесів, що супроводжується не зниженням безробіття, а його подальшим зростанням. Держава також не повинна втручатися в саморегулювання ринку капіталів, оскільки відсоток як основна форма прибутку на капітал саморегулюється, тому що процентна ставка автоматично досягає рівноваги на ринку капіталів.
У теорії "вмонтованих стабілізаторів" або теорії неокласичного макрорегулювання обґрунтовується обмежене втручання держави в економіку, яке має відбуватися як "підналагодження" автоматичного ринкового механізму. Основними видами економічної політики держави мають бути грошова і фіскальна (маніпулювання витратами та прибутками) політика. Монетаристи визначають правила фіскальної політики, серед яких слід виокремити такі: державна бюджетна політика має бути пристосована до праці "вмонтованих стабілізаторів"; податкова політика держави повинна бути помірною, високе оподаткування неприпустиме; бюджетні витрати на соціальні програми повинні бути оптимальними (або мінімальними). Крім того, держава не повинна припустити проникнення імпортованої інфляції в країну, впроваджуючи механізм плаваючих валютних курсів.
Отже, концепція М. Фрідмена і монетаризму загалом - це доктрина "акселераційної" інфляції, тобто інфляції, що пришвидшується. Монетаризм виступав з ідеєю "змушеного" безробіття як наслідку штучної підтримки державою робочих місць, виконання соціальних програм. Крім того, монетариста вважали, що кейнсіанська політика "накачування" попиту (політика його штучного зростання) не має довгострокових результатів, тому що діє ефект витиснення приватних інвестицій державними, оскільки залучаються значні фінансові ресурси у сферу економічної діяльності держави.
Теорія економіки пропозиції розроблялася на основі економічної концепції монетаризму, її представники - економіст А. Лаффер, журналісти Дж. Гільдер ("Багатство і бідність", 1981 р.) і Дж. Ванніс-кі, конгресмен Дж. Кемп ("Відродження Америки. Стратегія 80-х років", 1978 p.). Захисники теорії економіки пропозиції вважали, що економіка стихійно саморегулюється, отже, не повинно бути прямого або непрямого втручання держави в економічні процеси. Держава своєю необдуманою податковою політикою може спровокувати зростання інфляції і негативно вплинути на обсяги пропозиціїпродукції. З огляду на це А. Лаффер сформулював модель оптимальної податкової ставки, що не викликає інфляційних процесів (рис. Д 8).
Рис. Д 8. Крива Лаффера
Рівень податкової ставки повинен бути таким, щоб забезпечити максимальне надходження податків до державного бюджету і не припустити їх інфляційного знецінювання, бо високі податки призводять до ефекту "податкового клину". Суть цього ефекту полягає в тому, що велика частина податків у разі їх підвищення трансформується у витрати підприємців і перекладається на споживачів у формі вищих цін, отже, підвищення податків викликає прискорення інфляції витрат. Враховуючи сказане, слід зазначити, що крива Лаффера може бути критерієм вибору податкової державної політики й оцінки її ефективності. Теорія економіки пропозиції взагалі встановлює межі маневрування держави в сфері оподаткування: податкова ставка повинна бути такою, щоб не спричинити зростання інфляційних процесів в економіці та забезпечити необхідний рівень надходжень до бюджету.
На основі дослідження реакції економічних суб'єктів на інфляційні коливання було розроблено основні положення теорії раціональних очікувань, авторами якої є Дж. Мут ("Раціональні очікування в теорії ціноутворення", 1961 р.), Р. Лукас, Т. Сарджент. Вважається, що всі суб'єкти ринку поводяться раціонально, адаптуючись до майбутньої зміни
Loading...

 
 

Цікаве