WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Неокласичні концепції регулювання національної економіки (пошукова робота) - Реферат

Неокласичні концепції регулювання національної економіки (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота
Неокласичні концепції регулювання національної економіки
1. Неоконсервативні макроекономічні концепції. Німецький неолібералізм і американський монетаризм.
2. Концепції регулювання економіки на мікрорівні. Сучасні теорії недосконалої конкуренції.
Економічний лібералізм середини XIX - початку XX ст., що відстоював принципи вільного підприємництва і заперечував посилення державного втручання в економіку, визначав ринок як основний механізм і критерій економічного розвитку суспільства. Криза 1929-1933 pp. призвела до краху старого економічного лібералізму. Неолібералізм, що прийшов на зміну класичному лібералізму, був відповідною реакцією економічної теорії на переростання моделі досконалої конкуренції в модель недосконалої (монополістичної) конкуренції, коли загострилися проблеми обмеженості ресурсів, змінилися становище держави і фірм, що стали монополіями на ринку, та їх вплив на розвиток соціально-економічних процесів у суспільстві. Водночас припускалося, що конкуренція разом з монополістичними елементами планування матиме пріоритетне значення. Зберігався консервативний підхід до оцінки явищ, що відбувалися в економіці розвинених країн. Згодом криза кейнсіанства і численних со-ціально-інституціональних теорій, що обґрунтовували посилення державного втручання в економіку, актуалізувала застосування неоконсервативного підходу до аналізу відносин суб'єктів сучасної капіталістичної економіки як розвиненої економічної системи, що прагне до стійкої рівноваги.
Розрізняють "помірний" неоконсерватизм, представлений неокласичними теоріями недосконалої конкуренції, в яких на монополії покладається основна регулююча функція в розвиненій економіці, і "жорсткий" неоконсерватизм, що заперечує посилення панування монополій та обґрунтовує збалансоване втручання держави в економіку при скороченні (або оптимізаціі) державних витрат на соціальні потреби. Неоконсерватизм, що розглядає проблеми регулювання економіки на макрорівні, включає європейський неолібералізм 40-50-х років та американський неолібералізм 60-70-х років XX ст. (Чиказька школа).
В Європі неоліберальні теорії були розроблені насамперед французькою школою на чолі з М. Аллє (нар. 1911) - професором політекономії, працівником національного центру наукових досліджень, який обґрунтував ідею конкурентного планування, заснованого на поєднанні державного програмування економіки з конкуренцією приватних підприємств. У своїй праці "Основи аналізу макроеконо-міки" (1954 р.) учений стверджував, що держава повинна бути подібна регулювальнику руху: не визначаючи конкретного маршруту, підтримувати певні правила руху. Французька школа найпослідовніше відстоювала одну з основних тез неолібералізму: "конкуренція - наскільки можливо, планування - наскільки необхідно", водночас критикуючи кейнсіанців за недооцінку загрози надмірного державного втручання в економіку.
Значне місце посідає також лондонська школа, яку представляють Е. Кеннан (основні праці - "Багатство", 1914 p., "Гроші" 1918р.); Л. Роббінс (основні праці - "Велика депресія", 1934 p., "Економічне планування і міжнародний порядок", 1937 p., "Економічні проблеми війни і миру", 1947 p.). Представники лондонської школи вважали, що причини економічних криз полягають у надмірних вкладеннях капіталу і неправильній кредитно-грошовій політиці банків. На їх думку, виходом з кризи є зниження прибутків населення (зарплати) і споживчого попиту, а також стимулювання заощаджень. Ця школа найактивніше відстоювала свободу капіталістичного підприємництва, заперечуючи будь-яке державне втручання в економіку. Німецький (західнонімецький) неолібералізм 40-50-х років XX ст. був представлений фрейбурзькою школою, його прихильники розробили оригінальну концепцію ринкової перебудови тоталітарної моделі народного господарства. Німецький неолібералізм запропонував неокласичне вирішення соціально-економічних проблем депресивної економіки, що відрізнялося від кейнсіанської макроекономічної моделі регулювання.
Основними представниками західногерманського неолібералізму є: В. Ойкен (1891-1950) - німецький економіст, професор Тюбінген-ського і Фрейбурзького університетів (основна праця - "Основи національної економії", 1959 р.); О. Рюстов (1885-1963) - професор Стамбульського і Гейдельберзького університетів ("Порівняння капіталізму і соціалізму", 1949 р.); В. Рьопке (1899-1966) - професор Стамбульського університету й Інституту міжнародних відносин у Женеві ("Цивільне суспільство", 1948 р.); Л. Ерхард (1897-1977) - економіст, професор Фрейбурзького університету, політичний діяч, міністр економіки ФРН і канцлер.
Рис. Д 7. Зв язок типів господарських порядків І економічних систем
У межах німецького неолібералізму 40-50-х років розвивалися такі економічні концепції: теорія конкурентного порядку, теорії соціального ринкового господарства та сформованого суспільства.
Теорія конкурентного порядку В. Ойкена розглядала два типи господарських порядків і економічних систем (рис. Д 7).
Свобода визначається як господарський порядок, що діє за допомогою ринку і конкуренції приватних власників. Наказ - це метод управління, коли практично всі економічні рішення приймає держава. Для життєздатності країн повинен затвердитися конкурентний порядок, за якого досконала конкуренція підтримується внаслідок структурної політики держави і в результаті соціальної політики регулюється процес розподілу прибутків. В. Ойкен вважав, що державне втручання має бути пристосоване до функціонування ринку, у такому разі господарство країни можна назвати соціально-організованим.
Наслідком теорії конкурентного порядку є теорія соціального ринкового господарства. Соціально-ринкове господарство протиставляється державі із соціалістичною економікою, з одного боку, капіталістичній державі - з іншого. Держава у такій моделі господарювання повинна оптимально втручатися в економіку. Ознаками такого втручання вважається передусім інституціональне гарантування конкуренції (це означає, що монополії поставлені під контроль держави і не можуть стримати вільної конкуренції фірм). Необхідне також здійснення активної кон'юнктурної і зовнішньоторговельної політики, щоб досягти позитивного сальдо торговельного балансу. Здійснення соціальної політики забезпечить належний рівень розподілу прибутків, що виключить надмірне багатство і надмірну бідність. Якщо цих цілей буде досягнуто, то вважається, що держава досягла стану сформованого суспільства.
Термін "сформоване суспільство" вперше використав німецький публіцист Р. Альтманн у книзі "Спадщина Аденауера" (1960 p.), розвинув цю ідею Л. Ерхард. Сформоване суспільство - це суспільство, яке об'єднує принципи свободи ринку з принципом соціального вирівнювання, що передбачає створення для всіх суб'єктів суспільства рівних можливостей виявити свої здібності. Населення повинно диференціюватися не за класовою ознакою, а за виявом особистих якостей і спроможностей, основним принципом взаємовідносин у суспільстві повинна статиспівпраця, і це принципово нова єдність людей.
Різновидом теорії соціального ринкового господарства є теорія ліберального інтервенціонізму О. Рюстова, відповідно до якої забезпечення справді вільного господарства пов'язано з непрямим втручанням (інтервенцією) держави у вільний ринок за допомогою кредитної, валютної і податкової політики. Пряме втручання держави в господарську діяльність монополій вважається неприпустимим, тому що вони є такими самими приватними підприємцями, як середні або дрібні фірми. Багато економістів-неокласиків зазначали, що теорія соціального ринкового господарства, яка забезпечує всім громадянам рівність можливостей, є найпродуктивнішою
Loading...

 
 

Цікаве