WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Основні напрями посткласичної економічної теорії в першій половині XIXст. - Реферат

Основні напрями посткласичної економічної теорії в першій половині XIXст. - Реферат

еквівалентом товару. Замість паперових грошей мають бути "робочі" гроші, які є посвідченням, що видається товаровиробникам народним банком. Вони показують, скільки товарів та якої вартості виробив кожен виробник. Необхідну продукцію виробники одержуватимуть у народному банку за "робочі гроші". У результаті створюється безгрошова організація товарообміну.На його думку, безгрошовий товарообмін має великі переваги, тому що товари справді обмінюються еквівалентно, ліквідуються нетрудові прибутки і класові протиріччя. Концепція безгрошового обміну Прудона пов'язана з його теорією прибутків. Усі прибутки він поділив на трудові і нетрудові. Трудовий прибуток - це передусім зарплата, що створюється особистою працею. Основною формою нетрудового прибутку є позичковий відсоток. На основі позичкового відсотка з'являється промисловий і торговельний прибуток. За П. Прудоном, усі ці форми нетрудових прибутків є результатом нееквівалентного обміну між різними класами. Отже, власність великого капіталу - це нагромаджені нетрудові прибутки. Власність дрібних власників - результат трудових зусиль.
Держава повинна захищати інтереси трудящих класів за допомогою впровадження безгрошового товарообміну та надання виробничо-споживчим асоціаціям безпроцентних кредитів. Для підвищення ефективності цих заходів учений запропонував здійснити кілька політичних реформ, які передбачають таке управління суспільством, за якого досягалася б загальна справедливість і послідовна реалізація плану "соціальної ліквідації". Відповідно до цього плану, держава як апарат управління дублює багато господарських функцій різноманітних асоціацій трудящих, тому має бути ліквідована, а її управлінські функції повинні бути надані асоціаціям. В економічному вченні Прудона критика капіталізму набуває досить різкого соціалістичного характеру. Він вважав, що без третіх осіб ("трудящої буржуазії") неможливий розвиток капіталізму, і пропонував утопічну модель безгрошового товарообміну. П. Прудон також є засновником дрібнобуржуазної реформістської теорії, суть якої полягає в тому, що капіталізм можна реформувати шляхом удосконалення сфери обміну.
Ідеї класичної школи були творчо розвинуті й одночасно піддані дрібнобуржуазній критиці в працях С. Сисмонді (1773-1842), який народився в Женеві, за походженням аристократ, здобув гарну освіту. Родина багато переїжджала, остаточно оселившись в Італії на невеликій фермі. Наприкінці життя С. Сисмонді приїхав до Женеви, де вів досить активну політичну діяльність, працюючи над "Історією французів" (29 томів). Його основні праці - "Про комерційне багатство" (1803 p.), "Нові початки політекономії, або про багатство в його відношенні до народонаселення" (1819 p.).
Розробляючи основні положення своєї економічної концепції, С. Сисмонді слідом за А. Смітом і Д. Рікардо трактував вартість як суму прибутків, вважаючи, що населення витрачає прибутки здебільшого на особисте споживання, тому виробництвом можна знехтувати. Учений створив своєрідну модель кризового розвитку капіталізму, згідно з якою дія природного закону народонаселення приводить до перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї, отже, реальна зарплата менша за мінімальний рівень. Оскільки купівельні можливості знижуються через низьку зарплату, то зменшується сукупний суспільний попит. На його думку, впровадження техніки з метою одержання більшого прибутку підвищує продуктивність праці найманих працівників, але й збільшує безробіття. У результаті загальний купівельний попит працівників зменшується, а купівельний попит капіталістів недостатній, тому що вони частину прибутку змушені витрачати на нагромадження капіталу. Зрештою сукупна пропозиція перевищує сукупний попит. За тривалого існування цієї макроекономічної диспропорції настає криза надвиробництва.
Можливими шляхами виходу з кризи С. Сисмонді насамперед вважав: збільшення розмірів споживання третіх осіб (селян, ремісників, дрібних торговців); обов'язковий розвиток зовнішнього ринку, особливо торгівлі зі слаборозвиненими країнами, щоб мати прибуток від нееквівалентної торгівлі; гальмування за допомогою державного втручання, вільної конкуренції підприємців; підвищення споживчого попиту населення (забезпечення працівників мінімумом зарплати, скорочення робочого дня й організація соціального страхування). На його думку, механізація виробництва породжує безробіття і падіння купівельного попиту, отже, капіталізм, заснований на машинному виробництві, є регресом суспільства, а не прогресом, оскільки породжує економічні кризи.
Розглянувши основні положення економічного вчення С. Сис-монді, можна зробити певні висновки. С. Сисмонді критикував капіталізм з дрібнобуржуазних позицій, його економічна теорія - це одна з теорій економічного романтизму, а на практиці - пропаганда антифритредерської економічної політики. Він виступав за активну макроекономічну діяльність держави з метою регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції, тому його економічна концепція є провісником багатьох сучасних теорій макрорегулювання економіки.
Використовуючи протиріччя класичної політекономії, М. Мальтус (1766-1834) виклав свою теорію вартості і прибутків, піддавши критиці положення класичної школи. Він народився в Лондоні в родині поміщика, здобув ґрунтовну домашню освіту, закінчив коледж Кембриджського університету. Ставши священиком, викладав економіку в коледжі цього університету. Основні праці Т. Мальтуса - "Досвід про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконалюванням суспільства" (1798 p.), "Дослідження про наслідки хлібних законів" (1814 p.), "Теоретичні підстави політики обмеження експорту іноземного хліба" (1815 p.), "Дослідження про природу і зростання ренти" (1815 p.), "Принципи політичної економії" (1820 p.).
Т. Мальтус сформулював так звану теорію народонаселення, згідно з якою зростанням населення управляє "природний закон". Суть цього закону полягає в тому, що населення зростає в геометричній прогресії, а засоби існування - в арифметичній, унаслідок чого утворюється розрив між темпами зростання населення і продуктів споживання. Зменшити цей розрив можна у результаті насильницького скорочення населення (ведення війн, зменшення заробітної плати нижче мінімального рівня), заохочення безшлюбності, під час епідемій тощо. Учений вважав, що збільшити виробництво предметів споживання неможливо, тому що діє абсолютний закон спадної родючості землі, суть якого полягає в тому, що додаткові вкладення капіталу в землю не дають відповідного приросту сільськогосподарської продукції. Він запропонував свою теорію відтворення, де основною є проблема реалізації продуктів. Оскільки попит
Loading...

 
 

Цікаве