WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Розвиток комерції в Україні (від Київської Русі до наших часів) - Курсова робота

Розвиток комерції в Україні (від Київської Русі до наших часів) - Курсова робота

Сходом, особливого значення почала набувати торгівля Русі з Візантією. Дніпро був основним шляхом, основною артерією цієї торгівлі (шлях "із варяг у греки"). Про значення цього шляху вичерпно говорить Константин Багрянородний [15, c. 49].
Спочатку торгівля з Візантією велась через грецькі міста, серед яких на першому місці стояв Херсонес, але далі Русь зав'язала безпосередні торговельні зносини з Візантією. Можна припускати, що зародження безпосередньої торгівлі Русі з Візантією належить до початку IX ст.
В усякому разі, східний письменник Ібн-Хордадбе, який писав у першій половині IX ст., розказує, що Русь з далеких слов'янських країн іде до Римського моря (тобто Чорного); вонипродають там хутра, бобрів і чорних лисиць, а також мечі, і римський цар збирає з них десятину.
В X ст. після вдалого походу кн. Олега русько-візантійська торгівля почала дуже розвиватись. Безперечно, на розвиток її сприятливо вплинуло укладення договору між Олегом і візантійським урядом. Руські купці одержали значні торговельні привілеї. Вони не платили ніякого торговельного мита. Навіть більше: візантійський уряд повинен був постачати руських купців продуктами. Щодо речей руського вивозу, то це були специфічні руські товари - мед, віск, хутра і раби.
Предметами ж довозу візантійців були паволока і взагалі всякі інші тканини, вироби з золота і цілий ряд інших товарів, які дістали загальну назву "сосуды разноличные" і "всякое узорочье". До цього треба додати й скляне намисто.
Археологічні розкопи пам'яток X - XI ст. дозволять установити, наскільки широкий був торговельний обмін між Руссю і Візантією. В усякому разі, рештки візантійських тканин, намиста, металевих прикрас постійно зустрічаються при розкопах курганів і городищ.
Шлях у Візантію був одночасно і шляхом "із варяг", тобто шляхом, що зв'язував Русь з скандінавськими народами. Шлях цей ішов з Києва в двох напрямках - на Двіну і на Ловать та озеро Ільмень. Торгівля по цьому шляху також була жвава. Руські купці, крім своїх товарів, тобто меду, воску й хутра, вивозили ще візантійські й арабські товари, а ввозили янтар, сіль, метали і західноєвропейські товари.
В історичній літературі недосить уваги звертали на торгівлю дофеодальної Русі з західноєвропейськими країнами. Але матеріали змушують нас надавати цій торгівлі значно більшого значення.
2. Розвиток комерції в УРСР
Змушене відмовлення від "воєнного комунізму" органічно взаємозалежний з рішеннями Х з'їзду РКП/б/, що відбувся в березні 1921р.
Цей з'їзд, як і попередні фетишизував ліквідацію "воєнного комунізму" як велику політичну перемогу. Він проголосив скасування продовольчої розверстки продовольчим податком. Це було першим і найголовнішим кроком до нової економічної політики.
На підставі рішень Х з'їзду РКП/б/ Усеросійський центральний виконавчі комітети і СНК РРФСР, а на Україні - усеукраїнський центральний виконавчий комітет, СНК прийняли ряд декретів і розпоряджень, спрямованих на практичне впровадження непу. Продовольчу розверстку повинні були замінити продовольчим податком, що повинний бути до всього іншого меншого по обсягах, ніж розкладка. Суть цієї акції полягало в тім, що після виконання державного податку селянин одержував право зовсім вільно розпоряджатися результатами своєї праці. Це створювало для трудівника села економічні стимули для подальшого розвитку свого господарства, піклуватися про завтрашній день.
Однак широко розрекламований неп у 1921 р. в українське село фактично так і не прийшов. Держава саме всіляко гальмувало цей процес.
По-перше, назвавши розкладку проподатком, в Україні радянське керівництво насправді майже не зменшило. Більш того, в окремих губерніях так називаний продподаток фактично дорівнював валовому збору зернових культур. Це значить, що вилученню практично підлягало усе, що було вирощено.
По-друге, продподаток вилучався в примусовому порядку, за допомогою військових частин, що здійснювали цю місію відповідно до команд органів радянської влади на місцях.
Як і в період "воєнного комунізму" влади в селах, що не скоряються, забирали заручників, розтріпували їх, застосовували інші самі тверді форми натиску на селянство.
Таким чином, радянське керівництво, дозволивши в 1921 р. неп у центральних районах Росії, в українському селі продовжувало політику "воєнного комунізму". Його селянство вже не могло терпіти, тому що це власне кажучи з'явилося необмеженою формою експлуатації. Це було обумовлено прагненням "викачати" з українського села якнайбільше продовольчих ресурсів сугубо силовими, перевіреними в роки війни методами. НЕП у сільську місцевість прийшов наприкінці 1921 - на початку 1922 р. Однак голод, що охопив південні райони України в 1922 р. відсунув ще на рік - дві нормалізації обстановки в сільському господарстві України.
Затягування введення непу на Україні живило антирадянське повстанство. У містах України перехід до непу особливостями в порівнянні з Росією не відрізнявся.
Наміру радянського керівництва затягти введення непу на Україні порозумівалося його намірами як можна довше користатися без яких-небудь обмежень продовольчими ресурсами у своїх інтересах. А відвертіше говорячи - користатися дійсним беззаконням в інтересах радянської держави.
2.3. Розвиток комерційних відносин в України в роки незалежності
Аналіз динаміки змін кількості діючих суб'єктів малого підприємництва засвідчує, що за перші роки незалежності України (1991-1993 рр.) і в зв'язку з проведенням малої приватизації та формування законодавчої бази (яка спонукала підприємливих осіб на законних підставах організувати свій приватний бізнес) кількість малих підприємств збільшилася в 3,8 рази, фермерських господарств 13,2 рази, а число кооперативів різко скоротилась.
В Україні в 2002 р. нараховувалося 158 091 діючих малих підприємств [8, c. 56].
Становлення і розвиток малого підприємництва України (приватні підприємства, господарські товариства) проходило досить швидко.
В другій половині 90-х років темпи створення нових малих підприємств загальмувалися. Почала скорочуватись середньоспискова чисельність працюючих в малому бізнесі. Особливо негативним явищем стало те, що велика кількість малих підприємств не діяла, а більша частка діючих займається торгівлею та громадським харчуванням.
Разом з тим, протягом 1999-2002рр., як свідчать самі підприємці український малий бізнес потроху почав спинатися на ноги. Адже підприємці, які оцінили стан справ у своїх фірмах як "задовільний" було у двічі більше ніж у 1998р. Трохи покращилася ситуація з оподаткуванням: малий бізнес сплачував в середньому 9 різних податків, тобто на 25% менше, порівняно з 1993р. На сплату податків іде до 30%, а іноді і до 40% коштів, отриманих від реалізації робіт чи
Loading...

 
 

Цікаве