WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Світове господарство, сутність, об'єктивні основи становлення, етапи розвитку - Курсова робота

Світове господарство, сутність, об'єктивні основи становлення, етапи розвитку - Курсова робота

економічна інтеграція - процес зрощення, об'єднання економік різних країн на основі розвитку та поглиблення стійких взаємозв'язків у виробництві і розподілі праці, взаємодії відтворювальних структур на різних рівнях національних господарств.
Основними формами економічної інтеграції є: преференційні (лат. preferentis - перевага) торговельні угоди, зона вільної торгівлі, митний союз, загальний ринок, економічний та валютний союзи і політичний союз.
Між учасниками цього процесу здійснюється глибший поділ праці, ведеться інтенсивніший обмін товарами, послугами, капіталами і робочою силою.
Основними чинниками інтеграції є:
- близькість рівнів економічного розвитку і рівня ринкової зрілості країн, що інтегруються;
- географічна близькість, наявність спільного кордону і тісних економічних зв'язків, сформованих історично;
- спільність економічних та інших проблем, які постають перед країнами у певних галузях (фінансів, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо);
- демонстраційний ефект і економічні зрушення.
У різних регіонах світу сформувалося кілька десятків інтеграційних об'єднань. Вони суттєво відрізняються характером відносин, організаційними формами, результатами господарської діяльності. Одне з них - Європейський Союз (ЄС), основи якого в 1957 р. сформували шість західноєвропейських країн (Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, ФРН, Франція). З часом ЄС розширювався завдяки залученню нових держав, тепер до нього входять 15 країн (Англія, Ірландія, Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Португалія, Бельгія, Голландія, Люксембург, Греція, Данія, Австрія, Швеція, Фінляндія). Найближчим часом передбачається вступ ще шести країн (Угорщини, Польщі, Чехії, Словенії, Естонії, Кіпру). З моменту утворення ЄС пройшов усі основні етапи інтеграційного процесу, є сильним і динамічним економічним об'єднанням, яке в 1,4 раза перевищує чисельність населення США (291 млн. осіб) і володіє майже таким самим економічним потенціалом (20% потенціалу світової економіки). Одночасно із збільшенням кількісного складу в ЄС відбувається поглиблення інтеграційних процесів. На першому засіданні 1999 р. у Брюсселі керівними органами ЄС була опрацьована спеціальна стратегія відносин з Україною, яка прагне отримати статус асоційованого члена ЄС. У межах ЄС забезпечено вільне пересування товарів і всіх чинників виробництва, єдину зовнішньоторговельну політику на основі загального митного тарифу, єдину політику в галузях сільського господарства, енергетики, транспорту тощо. З 1 січня 1999 року більшість країн ЄС перейшла до єдиної валюти (евро) у безготівкових розрахунках. З розвитком валютної інтеграції та створенням єдиного центрального банку (ЄЦБ) країни ЄС з 1 січня 2002 року перейшли до цієї валюти у готівкових операціях. Для управління СС утворено міждержавні представницькі, виконавчі та судові органи, наділені наднаціональними повноваженнями, не залежними від національних урядів.
Серед інших інтеграційних об'єднань слід виділити: в розвинутих країнах - НАФТА (Північна Америка), н країнах, що розвиваються, - МЕРКОСУР в Латинській Америці, в країнах з перехідною економікою - СНД на території колишнього СРСР, АТЕС - Азіатсько-Тихо-океанський регіон. Регіональні об'єднання сприяють глибшим, взаємопроникаючим економічним зв'язкам національних економік різних країн.
У деяких регіонах світу утворюються торгові блоки, функціонують організації з втілення спільних проектів. Особливо активно останнім часом діють валютні союзи. Координувати економічну політику в межах обсягів виробництва відповідних товарів і встановлення цін покликані такі асоціації, як ОПЕК, Євроатом тощо. Ці асоціації беруть участь у розробці договорів, їх можливості залежать від особливостей поточної фази відтворення у світовому господарстві, кон'юнктурних коливань, а також від політики торгово-промислових корпорацій, які монополізують ринок або ціну.
Майже всі інтеграційні об'єднання, які виникають і розвиваються в нинішній світовій економіці, вирішують схожі завдання, сутність яких зводиться до використання переваг масштабної економіки, утворення сприятливого зовнішньополітичного середовища, вирішення проблем торговельної політики, максимального сприяння структурній перебудові економіки, підтримки молодих галузей і забезпечення необхідних умов для створення нових.
Крім того, економічне зближення країн в регіональних межах створює сприятливі умови для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, певною мірою захищаючи їх від конкуренції з боку фірм третіх країн.
Інтеграційна взаємодія дає змогу країнам-учасницям разом вирішувати найбільш гострі соціальні проблеми (вирівнювання умов розвитку найбільш відсталих регіонів, пом'якшення становища на ринку праці), про водити науково-технічну політику. Проте взаємодія національних господарств здійснюється з різною інтенсивністю, в різних масштабах.
Основою інтернаціоналізації та інтеграції національних господарств є міжнародний поділ праці (МПП).
Міжнародний поділ праці - вищий ступінь суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації національних економік з виробництва товарів і послуг відповідно до особливостей природних, соціально-економічних та інших, умов виробництва в різних країнах, тобто міжнародний розподіл виробництва, що зумовлює і передбачає необхідність обміну результатами діяльності.
Усі країни світу тією чи іншою мірою беруть участь в МПП, його поглиблення диктується розвитком продуктивних сил, які зазнають впливу науково-технічної революції. Участь в МПП забезпечує країнам додатковий економічний ефект, що дає змогу їм більш повно і з найменшими витратами задовольняти свої потреби.
Міжнародний поділ праці має власну внутрішню структуру і відповідні методи розвитку. Основними рисами МПП є міжнародна спеціалізація і міжнародна кооперація виробництва.
Міжнародна спеціалізація виробництва (МСВ). Розвивається за двома напрямами - виробничим і територіальним.
У свою чергу, виробничий напрям поділяється на:
- міжгалузеву спеціалізацію;
- внутрігалузеву спеціалізацію;
-спеціалізацію окремих підприємств.
Територіальна МСВ охоплює спеціалізацію з виробництва окремих товарів їх частин для ринку:
- окремих країн;
- групи країн;
- регіонів.
Основними формами МСВ є:
- предметна (виробництво готових виробів) спеціалізація;
- подетальна (виробництво частин і компонентів
виробів) спеціалізація;
- технологічна або стадійна спеціалізація.
Найбільше поширення серед видів предметної спеціалізації в світогосподарських зв'язках отримала спеціалізація з виробництва готової продукції.
Особливу роль у поглибленні та прискоренні виробничої спеціалізації різних країн відіграв індустріальний етап розвитку національних економік. Промислова революція у XIX ст. здійснила переворот у галузевому розподілі праці, сприяла спеціалізації виробництва на основі технічного прогресу, стимулювала розвиток предметної (або міжгалузевої) спеціалізації, зорієнтованої на виготовлення окремих видів промислових виробів.
Подальший розвиток МПП втілено у переході від предметної (міжгалузевої) до подетальної (внутрігалузевої) спеціалізації. В її межах підприємства, розташовані на території певної країни, стають ланками міжнародного поділу праці в
Loading...

 
 

Цікаве