WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Економічна роль держави в ринковій економіці - Курсова робота

Економічна роль держави в ринковій економіці - Курсова робота

тих товарів і послуг, які кожен з них купує та продає.
Однією з важливих складових частин ринкового механізму є конкуренція, яка змушує підприємців постійно "тримати руку на пульсі" кон'юнктури цін, стежити за альтернативними варіантами ефективного вкладення капіталу та освоєння нових видів продукції. Ринковий механізм кожної країни має певні особливості, проте визначаються вони загальною стратегією ринкового розвитку та об'єктивними економічними законами. Відповідно до цього ринковий механізм України, підвалини якого закладаються з початку 90-х років минулого століття, визначається такими характерними рисами:
" він ґрунтується на плюралізмі форм і видів власності, які мають однакові права на існування та розвиток в умовах повної самостійності та відповідальності суб'єкта господарювання, незалежно від того, державне це підприємство чи приватна фірма;
" розвинений ринковий механізм має функціонувати з вільним ціноутворенням, вільним вибором партнерів і конкуренцією виробників;
" він пов'язаний з такими економічними регуляторами, як податкова, фінансова й кредитна політика, контроль за цінами, система дотацій;
" ринковий механізм має діяти як важливий елемент системи соціального захисту населення, підтримувати працездатних громадян, які повинні адаптуватися до ринку й виявляти творчі здібності.
Звичайно для повноцінного функціонування ринкового механізму потрібні певні умови. Найважливішими з них є такі.
По-перше, потрібна економічна самостійність і матеріальна відповідальність агентів, які діють на ринку. Тільки за цієї умови виникають інтереси і мотиви діяльності, які забезпечують ринковий, підприємницький тип поведінки, що і є внутрішнім рушієм ринкового механізму.
По-друге. Ринкова економіка - економіка комерційних операцій між рівноправними й незалежними партнерами, економіка договорів, які є абсолютно необхідною інституцію ринку. Оскільки у розвиненому вигляді ринок є надзвичайно розгалуженою системою підприємств, торговельних фірм, банків, бірж, страхових компаній та інших фінансових інституцій, для її нормального функціонування потрібно чітко регулювати взаємовідносини суб'єктів господарювання. Тут важлива роль належить відповідальності та своєчасності виконання зобов'язань договірними сторонами. Проте сьогодні цей елемент ринкового механізму ще не став превалюючою формою господарських зв'язків. Головна причина цього полягає в тому, що в економіці України діяли переважно не горизонтальні (територіальні), а вертикальні (адміністративно-відомчі) зв'язки. Через це, хоч формально договори і укладаються "по горизонталі", їх зміст великою мірою визначається державними замовленнями, лімітами.
2.2. Суть і структура господарського механізму.
Господарський механізм - сукупність основних форм, методів і важелів управління народним господарством, а отже використання економічних законів, розв'язання суперечностей економічної системи, реалізації відносин власності, а також розвитку людина та узгодження найважливіших типів інтересів.
Оскільки до складу народного господарства (або економічної системи) входять основні підсистеми та мета системи, то господарський механізм поелементно можна розглядати як певний комплекс форм, методів і важелів управління продуктивними силами, техніко-економічними відносинами. Ядро системи управління в економіці - цілеспрямований вплив на потреби, інтереси та цілі окремих індивідів, колективів людей, верств та прошарків для досягнення поставленої мети. Матеріальною основою вдосконалення господарського механізму є поглиблення суспільного поділу праці, раціоналізація техніко-економічних відносин на основі науково-технічного прогресу. Управління продуктивними силами на макрорівні здійснюється шляхом проведення структурної, бюджетної, регіональної, наукової, податкової, та інших форм економічної політики. Управління основною продуктивною силою здійснюється шляхом впливу держави на такі функціональні риси людини - працівника, як рівень розвитку освіти і кваліфікації, регулювання заробітної плати, тривалості робочого дня тощо. Управління відносинами економічної власності відбувається шляхом оподаткування доходів (в тому числі прибутків) і власності, цінової політики, надання субсидій з бюджету, грошово-кредитної політики та ін.
ІІІ. Шляхи удосконалення державного регулювання економіки в Україні.
3.1. Суть державного регулювання.
Державне регулювання - комплекс форм і засобів централізованого впливу на розвиток економічних об'єктів і процесів з метою стабілізації та пристосування існуючої економічної системи до умов, що змінюються, зокрема пристосування економічних відносин і господарського механізму до законів та потреб розвитку продуктивних сил.
Основними суб'єктами державного регулювання є:
1) всі елементи економічної системи (продуктивні сили, техніко-економічні, організаційно економічні відносини і господарський механізм);
2) навколишнє середовище;
3) сфери, регіони та галузі народного господарства;
4) національний доход;
5) підприємства;
6) економічний цикл;
7) інфраструктура;
8) законодавство;
9) зайнятість;
10) грошовий обіг;
11) сукупний попиті сукупна пропозиція;
12) платіжний баланс;
13) ціни;
14) зовнішньоекономічні зв'язки.
Форми регулювання. Основними формами державного регулювання економіки є пряме і опосередковане.
Пряме регулювання здійснюється шляхом поширення державної власності (на засоби виробництва, частину національного доходу, фінансово-кредитні інститути та ін.) управління державними підприємствами, а також з допомогою законотворчої та адміністративної діяльності. Поширення державної власності на засоби виробництва відбувається шляхом будівництва нових державних об'єктів, націоналізації збиткових підприємств, купівлі акцій колективних капіталістичних підприємств та ін.
Опосередковане регулювання здійснюється шляхом планування, прогнозування, фінансування, бюджетного регулювання, системи оподаткування, кредитування, грошової політики, політики прискореної амортизації, цінової, промислової, інвестиційної політики, обліку і контролю та ін.
Розрізняють також короткотермінове та довготермінове державне регулювання. Короткотермінове регулювання передбачає комплекс антициклічних та антикризових заходів держави,зокрема зміни відсоткової ставки, надання державних субсидій та ін.
Довготермінове регулювання здійснюється у формі економічного програмування або прогнозування розвитку народного господарства загалом чи окремих сфер, регіонів, галузей. З цією метою формують конкретні цілі, визначають порядок їх досягнення, встановлюють відповідальність певних органів за їх виконання, виділяють необхідні кошти та визначають порядок фінансування, здійснюють поточний контроль за їх виконанням. При використанні такого способу державного регулювання економіки, як планування, його формами виступають індикативне (рекомендаційне, необов'язкове для виконання) і директивне (обов'язкове для виконання) планування.
3.2. Основні методи державного регулювання економіки.
До основних методів державного регулювання належать:
1) податкова політика;
2) державне стимулювання
Loading...

 
 

Цікаве