Отже, Сміт впритул наблизився до проблеми двоїстого характеру праці, однак працю як субстанцію вартості не дослідив. Стверджував про два різні значення терміна "вартість": як корисність будь-якого предмета (споживча вартість) і як володіння певним товаром (мінова вартість). Однак не розкрив сутності товару як діалектичної єдності, що передбачало взаємозумовленість, взаємо перехід, суперечливість та ін.) споживчої і мінової вартостей, відповідних видів праці, що були підґрунтям кожної з них (як глибшої сутності - сутності другого порядку). Через це він не розрізняв процес праці як фактор створення вартості і процес праці як фактор перенесення вартості засобів виробництва на створений продукт. У процесі обміну продуктами праці регулятором цього обміну є праця товаровиробників як єдине точне мірило вартості. Сміт зазначав, що величина вартості продукту визначається не фактичними затратами праці окремого товаровиробника, а кількістю праці, необхідної для його виробництва, тобто він наблизився до розуміння індивідуальної та суспільно необхідної праці, але не зміг чітко розмежувати їх. С, розрізняв вартість товару та його ціну; тому відокремлював дійсну (вартість товару) і номінальну (грошове вираження вартості товару, кількість чистого золота або срібла, за яку він продається). Дійсна ціна є своєрідним стійким центром, до якого тяжіють ціни всіх товарів. Отже, Сміт заклав основи розуміння механізму відхилення ціни від вартості товарів. Заслугою Сміта, є й виділення простої та складної праці, з'ясування їх неоднакового впливу на величину вартості, впливу інтенсивності праці на утворення вартості. Водночас ці наукові елементи розуміння вартості поєднувалися в його праці з поверхневими, на рівні явища, оскільки вартість товару він визначав кількістю праці, яку треба затратити, щоб купити певний товар. Таке визначення було справедливим лише за простого товарного виробництва, коли, наприклад, ткач, обмінюючи свій виробленої ним тканини на чоботи, пошиті шевцем. визнавав, що на цей товар затрачено приблизно таку саму кількість праці. За капіталістичного товарного виробництва сувій тканини коштував дорожче (якщо ткач працював на капіталістичному виробництві), ніж праця шевця, оскільки, крім заробітної плати доходу виробника), вона охоплювала і додаткову вартість, яку привласнював капіталіст. Сміт, у цьому випадку зіткнувся з суперечністю між законами вартості (згідно з якими вартість товару визначалася впише працею, затраченою на його виробництво, і відбувався обмін еквівалентів) і законом додаткової вартості, який нібито діяв за капіталізму, оскільки капіталіст виплачував робітникові у формі заробітної плати лише частину вартості, а іншу - привласнював. Тому Сміт не зміг пояснити цю суперечність у межах трудової теорії вартості й дійшов висновку, що вартість товару визначається сумою трьох доходів (заробітної плати, прибутку і ренти). Закон вартості, на його думку, діяв лише за простого товарного виробництва. Крім того, Сміт, не зміг розкрити якісного аспекту вартості як суспільного відношення між товаровиробниками, що має історичний характер, наповнюється у процесі еволюції товарного виробництва елементами якісно нового змісту. Водночас Сміт, за словами Маркса, відчув перетворення закону на свою протилежність (закон ціни виробництва), але не зміг розкрити цього процесу. С. першим з'ясував співвідношення промислового і торговельного прибутку, земельної ренти, позичкового відсотка, розглядав промисловий прибуток як основну форму додаткової вартості. Науково обґрунтованим було його положення, що вартість, яку робітники додають до вартості матеріалів, розподіляється На заробітну плату і прибуток підприємця на весь капітал, авансований ним у вигляді заробітної плати і матеріалів. У цьому положенні закладено правильне розуміння структури вартості та сукупного суспільного продукту. Сміт заперечував, що прибуток є іншим видом заробітної плати за нагляд і управління підприємством (доказ цього - залежність прибутку від розмірів використовуваного капіталу, а не від складності та кількості управлінської праці, залучення до процесу управління найманих управляючих), така його позиція була