WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Інфляція та антиінфляційні заходи - Курсова робота

Інфляція та антиінфляційні заходи - Курсова робота

всім соціальним групам. Насамперед компенсація, що надається державою, має щонайменше стосуватися грошових витрат виробництва і розмірів бюджетних видатків. Так, одержувачами грошових виплат по лінії державного бюджету, розрахованих на основі індексації доходів, мають бути лише ті, хто працює в бюджетних установах, живе на державну пенсію тощо.
Зайняті у виробничому, особливо недержавному, секторі протиінфляційні надбавки до заробітної плати повинні отримувати на підприємствах. І тут своє вагоме слово покликані сказати профспілки. У період стрімкої інфляції має бути однаковою соціальна відповідальність і тих, хто підвищує ціни, і тих, хто домагається підвищення заробітної плати. Зокрема, профспілки, турбуючись про економіку загалом, можуть реально захистити інтереси трудівників. Адже висуваючи непомірно високі економічно безвідповідальні вимоги щодо номінальних доходів вони можуть лише тимчасово полегшити життя зайнятих. А коли врахувати перспективу, то може виявитися, що своїмидіями вони тільки підштовхують розкручування маховика інфляційних затрат, провокують підвищення цін і в кінцевому підсумку погіршують становище людей, які довірили їм турботу про свій добробут.
З цього погляду становище в українській економіці не може не викликати занепокоєння. Коли в розвинутій ринковій економіці тиск могутньої профспілки зрівноважують не менш сильні корпорації, то в Україні така противага поки що відсутня. Більше того, далеко не всі дії профспілок можна визнати соціально виправданими. Бувають випадки, коли вони вимагають підвищення заробітної плати, що виходить за межі реальних можливостей економіки, зловживають закликами до страйку (вільні профспілки донецьких шахтарів, профспілки київських працівників тролейбусного парку та ін.). І ситуація зміниться не раніше, ніж виникнуть впливові спілки підприємців і почнуться пошуки розумних компромісів, які дали б змогу протидіяти інфляції витрат.
Назрілою проблемою є і демонополізація ринку праці. Монополія взагалі призводить до негативних наслідків в економіці, а за інфляційних обставин, коли гігантські загальнонаціональні профспілкові об'єднання починають виступати з позиції сили (тиснути, диктувати свою волю і бізнесу, і уряду), вона стає небезпечною подвійно. Вітчизняним профспілкам треба швидше зорієнтуватися, знайти своє місце в ринковій економіці.
2. Причини інфляції
Оскільки інфляція виникає на грошовому ринку, то її корені необхідно шукати саме в деформації грошового обігу. Вона, зокрема, з'являється тоді, коли центральний (Національний) банк, що представляє державу, проводить помилкову грошову політику, вводячи в обіг надлишкову, тобто незабезпечену товарами масу грошей.
2.1. Помилкова грошова політика
Однією з найважливіших стратегічних функцій центрального банку є постачання народного господарства потрібною за даних умов кількістю грошей. Однак ця функція не єдина. Час від часу перед центральним банком виникають й інші поточні проблеми, які прямо не пов'язані з інфляцією. Їх розв'язання також вимагає застосування дійових важелів.
Досвід країн з розвинутими ринковими господарствами показує, що без короткострокової грошової політики важко відвернути економічний спад або зупинити прогресуюче зниження курсу акцій на фондовій біржі. За таких ситуацій центральний банк, як правило, збільшує пропозицію грошей. При цьому знижується їхня "ціна" (ставка банківського процента) і дешевим стає кредит. Він стає більш доступним для підприємців, котрі, позичаючи гроші у банків або на фондовій біржі, можуть використовувати більше прибутку на фінансування інвестицій і наступне збільшення обсягів виробництва і продажу.
Центральний банк має нарощувати обсяг грошової маси і тоді, коли надає позики уряду, який покриває таким чином дефіцит державного бюджету. За такої ситуації кількість грошей, що перебуває в обігу зростає. Припустимо, що швидкість, з якою розширюється грошова маса, не виходить за межі довгострокового ліміту, що забезпечує неінфляційний розвиток народного господарства. За даних умов інфляції немає, оскільки в народне господарство вливається стільки грошей, скільки їх потрібно для обслуговування більшого обсягу товарів. Держава, забезпечуючи це збільшення, побіжно розв'язує і деякі інші свої проблеми, зокрема короткострокове регулювання, обслуговування внутрішнього боргу тощо. Таку політику центрального банку, незалежно від того, яким був безпосередній привід для включення грошових регуляторів, можна вважати правильною і неінфляційною.
Однак частіше бувають випадки, коли держава, намагаючись прискорити розвиток виробництва, або, маючи якусь іншу мету, вдається до експансії, до економічно необгрунтованої грошової політики. У намаганні якнайшвидше розв'язати свої поточні проблеми не гребує засобами, до яких вдається, і підключає центральний банк до застосування будь-яких із них. Легковажне ставлення до довгострокових негативних наслідків інфляційних заходів призводить до того, що фактично втрачається уявлення про справжнє призначення грошової політики. Отже, замість того щоб оберігати господарство від інфляції, центральний банк, насичуючи економіку зайвими грошовими знаками, сприяє її прискоренню.
Перевищення державних видатків над її доходами є одним із найвагоміших чинників інфляції. Якщо бюджет дефіцитний, то, як його не фінансуй, інфляції не уникнути. Але швидкість її наростання значною мірою залежить від того, як саме організоване покриття бюджетного дефіциту. Проблема бюджетного дефіциту є нині однією із найбільш гострих і спірних. Під час її обговорення часто посилаються на досвід різних країн, економіка яких нормально функціонує за 5- і 10-відсотковому рівнях бюджетного дефіциту відносно до ВВП. При цьому, однак, не беруть до уваги таку важливу обставину, як джерела фінансування бюджетного дефіциту в цих країнах, хоча саме вибір джерел фінансування бюджетного дефіциту, а не його розмір сам по собі має принципове значення для функціонування національної економіки.
2.2 Інфляційні джерела фінансування дефіциту бюджету
Бюджетний дефіцит може фінансуватися за рахунок трьох основних джерел: внутрішніх і зовнішніх позик, грошової емісії. У випадку фінансування державних видатків за рахунок позики у приватному секторі кількість товарів та послуг у народному господарстві залишається незмінною і наслідки такої заборгованості залежать від економічної кон"юктури і стану ринку праці та капіталу. За наявності в країні вільних коштів і недостатності попиту на капітал з боку приватного сектора збільшення державних видатків, які фінансуються за рахунок внутрішніх позик, стає чинником, що сприяє економічному розвитку.
Якби український уряд мав змогу поширити серед населення і підприємств державні
Loading...

 
 

Цікаве