WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Відносини власності: їх типи і форми. Новітні тенденції у розвитку відносин власності. Види інфляції. Дезінфляція, дефляція. Стагфляція. Основні види - Реферат

Відносини власності: їх типи і форми. Новітні тенденції у розвитку відносин власності. Види інфляції. Дезінфляція, дефляція. Стагфляція. Основні види - Реферат

те позитивне, що несе в собі приватна власність, - підприємницький інтерес, ініціативу, націленність на накопичення особистого, а звідси - й суспільного багатства, право безстрокового успадкування тощо. Водночас корпорація долає обмеженість, що притаманна класичній формі приватної власності. Зберігаючись у загальній структурі корпорацій як юридичний інститут володіння, приватна власність забезпечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі - колективні - форми організації виробництва. Отже, по суті відбувається реалізація тези про позитивне заперечення приватної власності.
Серед переваг корпоративної форми власності є й такі, як виробнича гнучкість,здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої належності. До того ж корпорація є більш демократичною формою власності. Особливе значення має соціально-інтегральна функція корпорації. Якщо приватна власність у її класичному вигляді дезінтегрує суспільство, породжуючи складні проблеми, то корпорація, навпаки, створює економічні передумови суспільної інтеграції, часткового подолання відчуження людини від засобів виробництва, його результатів, від участі в управлінні. У процесі функціонування корпорації відбувається так звана деперсоніфікація великої приватної власності на засоби виробництва, що виражається у втраті окремими власниками капіталу персонального контролю над його функціонуванням. Саме завдяки цьому управління нею здійснюється не приватними власниками, а професіоналами.
Розпорядження власністю є нині домінуючою реальністю. Докорінна зміна ролі цієї ланки економічних відносин послабила можливості безпосереднього власника здійснювати прямий контроль над засобами виробництва.
Корпорація не є застиглою формою власності. Вона еволюціонує. Дедалі більшої ваги в останні десятиріччя набуває якісно нове явище у розвитку корпоративної власності. Йдеться про передавання певної частини акціонерного капіталу найманим працівникам підприємств, що входять до корпорації.
Близькими до підприємств, заснованих на приватно-трудовій власності, за своїм економічним змістом є так звані партнерські фірми, якими володіють дві особи або більше. Діяльність їх поєднує функції виробника і власника.
У економічно розвинених країнах зазнає змін і державна форма власності, частка якої у деяких країнах Заходу досить висока. Вона все більше використовується у загальнонаціональних інтересах.
Отже, основними рисами структури власності в країнах з розвиненою ринковою економікою є, по-перше, домінуючі позиції корпоративної форми власності; по-друге, все ширше залучення до акціонування працівників підприємств; по-третє, розвиток індивідуально-трудової форми власності; по-четверте, зміни у державній формі власності.
Принципово інші процеси відбуваються у країнах колишнього СРСР, а також Східної Європи, які переживають своєрідний ренесанс приватної власності,інтенсивне відродження різноманітних форм її функціонування. Проте теоретичного принципу історизму приватної власності ці процеси не заперечують. Старі економічні форми не можуть зникнути доти, доки вони повністю не вичерпали своїх потенціальних можливостей. Нові, більш розвинені за своїм змістом виробничі відносини не можуть з'явитися раніше, ніж будуть підготовлені відповідні матеріальні передумови, тобто буде досягнутий певний рівень продуктивності праці людини, що є об'єктивною основою процесу формоутворення власності.
У країнах, де утвердилась командно-адміністративна система, в структуру господарства силовим методом впроваджувалася суспільна власність без відповідального зв'язку з станом продуктивних сил. Це й визначило загальну нестабільність створеної на таких засадах економічної системи.
В теперішній час виникають складні і суперечнливі процеси, що відбуваються у механізмі реалізації приватної власності у зв'язку з розвитком на основі досягнень технологічної революції елементів постіндустріальної структури виробництва. Так, інформатика перетворюється на провідну ланку виробничого процесу, а сама інформація - на форму багатства, домінуючий об'єкт власності. На відміну від власності на уречевлені засоби виробництва духовна власність не може розвиватись на суто приватній основі.
Інформації притаманні специфічні риси як товару, що поступово перетворюється на головний виробничий ресурс постіндустріального суспільства.З одного боку, як носій вартості інформація є об'єктом купівлі-продажу і в цьому відношенні мало чим відрізняється від звичайного товару-послуги, що є об'єктом приватної власності. У країнах, які стають на шлях розвитку в напрямі постіндустріального суспільства, посилюється конкурентна боротьба за володіння інформацією. Відбувається процес її монополізації, перетворення на безпосередній об'єкт приватної власності, інституцію економічної влади. Відповідно формується новий соціальний прошарок людей - власників інформації.
З іншого боку, інформація стимулює зворотній процес - не зміцнення, а, навпаки, знецінення відносин приватної власності. Це пов'язано зі специфікою споживчого використання інформації як товару. На відміну від звичайого товару інформація у процесі виробничого споживання не зникає.При продажу не вона відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише повної монополії на її використання. Він може продати її вдруге. Те саме може зробити і покупець.
Зміни у формах та сутності власності багато в чому модифікують усю структуру суспільно-економічних відносин. На новому витку суспільного прогресу має відбутися не просто заперечення приватної власності, а діалектичне подолання відносин власності взагалі. Ці відносини мають поступитися місцем принципово іншим системоутворюючим структурам. З цього виходить теорія граничної корисності, на якій грунтується неокласична школа економічної теорії.
Один з її засновників відомий австрійський економіст К. Менгер зазначав, що власність як економічна категорія є не довільним винаходом, а єдино можливим знаряддям вирішення тих проблем, що нав'язані нам природою, тобто невідповідністю між потребами та доступною кількістю благ. Це дає змогу зробити висновок, що за умов, коли буде досягнута рівновага між потребамий кількістю благ, які є в розпорядженні людського суспільства, власність на них взагалі втратить своє економічне значення.
Однак сьогодні для країн з перехідною економікою нагальним є формування багатоманітності форм власності та господарювання як основи реформування адміністративно-командної системи на шляху до соціально-орієнтованого ринкового господарства. Особлива роль при цьому належить процесам реформування, якісної трансформації монопольно-державної власності. Світовий досвід засвідчує, що роздержавлення - це загальноекономічний процес.
Процес роздержавлення як комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, формування конкурентного ринкового середовища, відбувається як умежах державної власності, так і поза ними.
Приватизація є радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми власності на різновиди приватної.
Зазаначені процеси відбуваються суперечливо, з соціальними загостреннями, потребують значних матеріальних, фінвнсових, організаційних, інтелектуальних зусиль тощо. Однак це необхідні заходи, рішучість і послідовність в проведені яких, зрештою, вризведуть до трансформації перехідної економіки в змішану
Loading...

 
 

Цікаве