WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Особливості державної підтримки аграрного сектора в Україні - Курсова робота

Особливості державної підтримки аграрного сектора в Україні - Курсова робота

утворилися переважно в результаті купівлі землі у державі і великих землевласників та оренди. З них 35% земель були орендовані, 23% віддані в заставу страховим компаніям, а 42% - приватні. Із загальної кількості фермерських господарств 1 млн. розвивалися як капіталістичні господарства, у них працювало близько 60% сільськогосподарських робітників, які виробляли понад 50% усієї продукції. Середня площа великої ферми у 1910 р. становила 2тис. га землі, малої - 1.5 га.
В Україні протягом першої половини XIX ст. у сільському господарстві панувала панщинна система. Переважна більшість державних селян у Східній Україні мали наділи від 0,5 десятини на одну ревізьку душу в Полтавській губернії, до 8,2 десятини - у Херсонській губернії. В Західній Україні мінімальний наділ становив 3,9 десятини, а для забезпечення потреб сім'ї та сплати податків треба було мати не менш 5 десятин землі на одну ревізьку душу. Тому більшість селян України не могли забезпечити свій прожитковий мінімум і змушені були шукати додаткових заробітків.
Після скасування кріпацтва у Галичині в 1848 р. у селян залишилося менше землі, ніж було її до реформи. У Східній Україні внаслідок реформи 1861 р. (скасування кріпацтва) у 9 губерніях України селяни отримали 45,7% землі, за поміщиками залишилося 46,6%, церкві та державі належало - 7,7% землі. В цілому 348,1 млн. га земельного фонду надільне землекористування селян в Україні зменшилося на 27,6%, а 9,2% ревізьких душ залишилося без наділів.
За рахунок купівлі й оренди землі приватне селянське землеволодіння з 1861 по 1902 рр. збільшилося в 6,6 рази. До революції 1917 р. кількість викупленої селянами землі становила 915 млн. десятин. Земля перетворилася на товар, ціна якого постійно зростала. Так, у Східній Україні у 60-ті рр. десятина землі коштувала близько 20 крб., а на початку XX ст. майже 190 крб. Внаслідок столипінської реформи протягом 1905-1915 рр. 48% селян на Правобережжі закріпили землю в індивідуальну власність, на Лівобережжі - 16,5%, на Півдні - 42%, було утворено 440 тис. хуторів. Протягом 1906-1912 рр. в Сибір, на Далекий Схід виїхало близько 1 млн. осіб з України, але значна частина з них повернулася. У цих районах царської Росії проживало близько 2 млн. українців.
Розвиток аграрних відносин у капіталістичних країнах у XX ст. відбувався через створення крупних капіталістичних ферм, колективних господарств, скорочення чисельності фермерських господарств, розширення орендних відносин.
Так, у США кількість фермерських господарств з початку XX ст. до середини 90-х рр. скоротилася з 5,8 млн. до близько 2 млн. На одне господарство припадає в середньому 180 га землі. Близько 60% з них ведуть господарство власними силами, без найманої робочої сили. З них 1,3 млн. дрібних фермерських господарств виробляють менше 9% сільськогосподарської продукції. Водночас 300 тис. крупних капіталістичних господарств (13,8%) виробляли в середині 90-х рр. понад 70% сільськогосподарської продукції, наймали близько 80% робочої сили. Кожна з цих капіталістичних ферм володіла в середньому 1400 га землі.
У США налічується близько 5 тис. кооперативів, які переробляють майже 30% фермерської продукції. У Швеції понад 100 тис. фермерських господарств, переважна більшість з яких є членами сільськогосподарських кооперативів.
У країнах Західної Європи розмір фермерських господарств значно менший. Так, у Данії середня ферма має 32 га землі, в Німеччині - 18, у Бельгії - 15, у Франції - 14, в Італії - 6, у Греції - 4 га. Але характерним для цих країн є вироблення основної маси сільськогосподарської продукції крупними капіталістичними фермами. Крім того, існування більшості цих ферм можливе лише тому, що частка різних державних субсидій, які одержує безпосередній фермер, становить у країнах ЄЕС 50% на сільськогосподарську продукцію, у США - 35%, в Японії - 75%. Без такої допомоги фермерські господарства не змогли б вижити. Так, за підрахунками німецьких економістів, оптимальний розмір ферми повинен становити 100 га, а для створення таких фермерських господарств необхідно мати капітал від 750 тис. до 1 млн. марок.
Значного поширення в розвинутих країнах світу набула оренда - тимчасове надання землі за плату капіталісту - орендарю або селянину працівникові, який не наймає робочої сили. Наприклад, у Франції орендується більше половини земель, в Англії - близько 40%. У США понад третина сільськогосподарських угідь є власністю держави, передається в оренду терміном на 1-2 роки і за виконання договору продовжується.
Різновид оренди - сімейна оренда" за якої глава сім'ї передає свою ділянку землі в оренду за певну плату одному з членів. У Німеччині та Англії на цей вид оренди припадає 15-20% всієї орендної землі.
Особливістю аграрних відносин у деяких розвинутих країнах світу є об'єднання сімейних ферм у сільськогосподарські корпорації. Наприклад, у США у такі корпорації об'єдналися близько 90% сімейних ферм, а 95% корпорацій включають до 10 ферм.
Еволюційний (поступовий) шлях розвитку аграрних відносин колишнього СРСР перервала насильницька колективізація, результатом якої стало масове створення колгоспів і радгоспів. Селянські господарства були ліквідовані, а найпрацездатніша і найздібніша (а тому й найзаможніша) частина селян потрапила в розряд куркулів (тобто експлуататорів) і була репресована.
При створенні колгоспів і радгоспів відбувалося насильницьке усуспільнення засобів праці, худоби тощо. Не бажаючи вступами у колгоспи, селяни масово різали худобу. Тому кількість коней з 1929 по 1935 рр. скоротилася з 32,6 млн. до 14,9 млн., приблизно у 2 рази зменшилося поголів'я великої рогатої худоби, припинилося зростання валової продукції сільського господарства.
У наступні десятиліття більшість колгоспів і радгоспів були збитковими. У них впроваджувався позаекономічний примус до праці, відновлювалися феодальні методи експлуатації, відбувалося волюнтариське витіснення різних форм власності, насамперед приватної, штучно фабрикувалися дві форми власності - колективна і державна.
Насправді колективна форма власності в сільському господарстві була квазіколективною, одержавленою, управління нею здійснювалося адміністративно-командними методами, впродовж кількох десятиліть через механізм "ножиць цін" (завищених на продукцію промисловості і занижених на сільськогосподарську) весь додатковий і значна частка необхідного продукту вилучалися з села. Внаслідок такого пограбування селян зростало відчуження сільськогосподарських працівників від землі та інших засобів виробництва, втрачалися
Loading...

 
 

Цікаве