WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Порівняльна характеристика економічних поглядів С. Сісмонді та П.Ж. Прудона - Реферат

Порівняльна характеристика економічних поглядів С. Сісмонді та П.Ж. Прудона - Реферат

проблеми без знищення капіталізму та індивідуальної ініціативи, наполягаючи на тому, що жержавне втручання в господарське життя допоможе природним ринковим силам діяти більш гармонійно.
Як і Сісмонді, Прудон рішуче засуджував як і буржуазну демократію та монархію, так і комунізм. Він зазначає, що в "суспільстві, про яке мріють соціалісти, слабкі пригноблювали б сильних, ліниві і нездібні жили б за рахунок трудящих та здібних. Комунізм є система рабства, оскільки спільність володіння вимагає примусової організації праці, позбавляє членів суспільства свободи дій і перетворює їх всіх на рабів держави". Рушійною силою суспільства він вважає клас дрібних виробників, економічну основу якого становить дрібна власність і якому притаманна певна відокремленість, ізольованість. Зв'язок між окремими господарствами має здійснюватись через обмін і взаємодопомогу. Його члени не повинні об'єднуватися в жодні державносуспільні організації. Тут ми і стикаємось з однією з найсуттєвіших відмінностей між поглядами Сісмонді і Прудона: є їхнє відношення до ролі держави у житті суспільства. Сісмонді виступав за активне втручання держави в економічне життя, виконуючи роль реформатора капіталізму і будівника нового ладу справедливого розподілу багатства, а Прудон взагалі виступає проти держави.
Виступаючи за організацію Народного банку та визволення робітників за допомогою виробничих, споживчих та кредитних асоціацій, заснованих на принципах взаємодопомоги ("мутуалізму" - взаємності послуг), Прудон дійшов висновку, що за цих умов відбудеться урівноваження діючих у суспільстві соціальних сил і відпаде необхідність у державному управлінні. Він стверджував, що ліквідація нетрудових доходів, справедливість в обміні та рівність на основі злиття класів у один (трудящих) зробить уряд непотрібним. "Раз капітал і праця будуть ототожнені, - писав П.Ж. прудон, - суспільство зможе існувати самостійно не потребуючи уряду". Відтак урядова система, на думку ослідника, зіллється з економічною, щоуможливить анархію (відсутність уряду, державної влади), а рушійною силою економічного розвитку стане клас дрібних власників, не об"єднаний ні в яку суспілбно-державну організацію.
Теорія відтворення і криз С. Сісмонді
Ця теорія е наріжним каменем економічного вчення Сісмонді. Він заперечував "закон ринків" Сея та класичну доктрину безперервного нарощування суспільного багатства на основі розвитку виробництва та нагромадження капіталів. На противагу класикам, Сісмонді стверджував, що споживання не є "безмежною силою, здатною знищити безмежне виробництво".
Він метою капіталістичного виробництва називає споживання, а суперечність між виробництвом і споживанням є основною суперечністю капіталізму. Такої суперечності не існує, на його думку, в ізольованому господарстві Робінзона, не існує її у дрібному товарному господарстві.
Суперечність між виробництвом і споживанням за умов капіталізму проявляється у труднощах збуту товарів, у кризах. Усупереч твердженням класиків (особливо Сея), що товари обмінюються на товари, Сісмонді вважає, що товари купуються на доходи. Звівши реалізацію до особистого споживання, а вартість до суми доходів, як і Сміт, вчений робить висновок, що для реалізації всіх виготовлених товарів необхідно, щоб виробництво відповідало доходам суспільства. Зменшення доходів відповідно зменшить попит на товари, і частина їх залишиться нереалізованою. "Виробництво, - писав Сісмонді, - має співвідноситись із суспільним доходом, і ті, хто заохочує до безмежного виробництва, не турбуючись про те, щоб визначити цей дохід, штовхають націю до загибелі, сподіваючись відкрити їй шлях до багатства". З розвитком капіталізму, стверджував він, звужується внутрішній ринок. Це відбувається у зв"язку з наступним.
Зменшується дохід робітників, тому що частина їх витісняється з виробництва машинами і не виявляють попиту на споживчі товари. Таким чином С. Сісмонді теж вказує на негативний бік машин, як і зазначає Прудон. А так як зайнятим у виробництві капіталісти намагаються платити якомога менше, водночас зростаюче безробіття знижує ціну на робочу силу на ринку праці і попит зайнятих робітників також знижується.
Зменшується споживчий попит і з боку капіталістів, які у погоні за нарощуванням обсягів виробництва спрямовують на нагромадження все більшу частку прибутку, що її мали б використати на споживання (виробниче нагромадження Сісмонді ігнорує).
За цих обставин усе більшу й більшу частину суспільного продукту стає неможливо реалізувати на внутрішньому ринку.
Водночас вчений звертав увагу на те, що нововведення, які зменшують витрати виробництва, не збільшують автоматично кількість споживачів, оскільки фабриканти "завжди знижували ціни на свою продукцію в арифметичній прогресії, звільняючись від робочої сили в геометричній прогресії. Збут надлишкової продукції на зовнішніх ринках також скорочується, оскільки розвиток капіталізму в ранішу відсталих країнах породжує у них аналогічні проблеми.
Таким чином, за умов капіталізму сукупний попит на споживчому ринку виявляється недостатнім для того, щоб придбати всі вироблені товари. До капіталізму такої проблеми не існувало, тому що була велика маса споживачів - дрібних товаровиробників. Але капіталізм руйнує дрібне виробництво, звужуючи тим самим внутрішній ринок. Він породжує загальне надвиробництво, а відтак і кризи. Зазначивши, що "народи...можуть розорятися не лишу від того, що тратять дуже багато, але і від того, що тратять дуже мало", Сісмонді дійшов висновку, що капіталізму внутрішньо притаманні кризи надвиробництва, викликані недоспоживанням. Отже, кризи у Сісмонді - це результат внутрішніх суперечностей капіталізму, результат загального надвиробництва і відповідно недоспоживання, а не диспропорцій в окремих галузях. Крім того, він трактує кризи капіталізму як перманентні, що взагалі унеможливлюють його розвиток.
Сісмонді вважає виходом із ситуації у гальмуванні капіталістичного розвитку, поверненні до дрібнотоварного виробництва та відродженні споживчого попиту дрібних товаровиробників. Теорія відтворення Сісмонді має назву теорії "третіх осіб", оскільки капіталістичне виробництво для реалізації продукту не може обмежитись робітниками й капіталістами, а потребує ще й наявності дрібних виробників. Модифікований варіант цієї теорії розвиває Мальтус. Як дрібнобуржуазний ідеолог Сісмонді звертається до урядів капіталістичних країн, щоб вони своєю владою "припинили розвиток капіталізму" і сприяли тим самим встановленню "загального добробуту й достатку" за умов дрібного виробництва.
Погляди на багатство і
Loading...

 
 

Цікаве