WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Моделі банківських систем - Реферат

Моделі банківських систем - Реферат

фірми, сімейні господарства, державні структури. Саме через ці банки банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку.
Заради прибутку вони обслуговують своїх клієнтів, зазнаючи при цьому великих ризиків: кредитних, процентних, валютних тощо.
Дворівневість банківської системи характеризується також чітким законодавчим розмежуванням прав і обов'язків кожної ланки системи.
Створення єдиного для всіх банків замкнутого на центральний банк і регульованого ним механізму руху банківських резервів є визначальною організаційно-правовою ознакою банківської системи як особливої структури.
Гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості системи з децентралізацією економічної самостійність та відповідальності банків як її окремих елементів - ще одна відмітна риса банківської системи.
Формування банківської системи України розпочалося з проголошенням незалежності і виходом зі складу СРСР у 1991 р. До цього часу в Україні не було необхідних передумов для існування самостійної банківської системи. Більшість банківських установ, що діяли на її території наприкінці 80-х років, були не самостійними банками, а філіями союзних банків.
Початок формуванню в Україні власної банківської системи ринкового типу був покладений Законом "Про банки і банківську діяльність", ухваленим Верховною Радою 20 березня 1991 р. В основу розбудови банківської системи України цим Законом були покладені принципи, загальновизнані у світовій практиці:
o дворівнева побудова;
o чітке функціональне розмежування між банками першого і другого рівнів;
o функціонування банків другого рівня на комерційних засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;
o ліквідація монополії держави на банківську справу, можливість створення комерційних банків різних форм власності, лібералізація банківської діяльності;
o організація державного контролю і нагляду за банківською діяльністю і покладення цього завдання на центральний банк;
o незалежність центрального банку від державних органів виконавчої влади;
o формування загальносистемної інфраструктури забезпечення банківської діяльності та ін.
На сформованій цим Законом правовій та концептуальній основі банківська система України за короткий строк пройшла складний, але досить результативний шлях розвитку. Найвагомішими є результати в інституційно-структурному її розвитку.
Кількість банків за період 1992-2000 рр. зросла майже втричі, хоч починаючи з 1996 р. кількість їх поступово скорочується. Помітно зростає кількість банків з іноземним капіталом - з 12 на кінець 1994р. до 28 на кінець 2001 р. Сплачений статутний фонд комер­ційних банків за період 1994--2000рр. зріс більше ніж у 40 разів. Досить високими темпами здійснювалася капіталізація банків: кількість банків зі сплаченим статутним фондом в 10 і більше млн. грн. зросла з одного на кінець 1994 р. до 113 на кінець 2000 р.
Що стосується інфраструктури банківської системи, то поміт­них успіхів досягнуто у формуванні механізму міжбанківських розрахунків, міжбанківського валютного ринку, ринку міжбанківського кредитування та рефінансування комерційних банків, у створенні системи банківського регулювання і контролю.
Певні успіхи досягнуті і в функціональному розвиткові банківської системи. НБУ як центральний банк в основному опанував досить складний механізм монетарного регулювання і досяг помітних успіхів у стабілізації національних грошей, організовано провів у вересні 1996р. завершення грошової реформи. Позитивний досвід НБУ накопичив і в інших напрямах діяльності - у регулюванні валютних відносин, обслуговуванні державного боргу, організації банківського обліку відповідно до світових стандартів, у нормативно-правовому та методичному забезпеченні діяльності комерційних банків тощо.
Проте формування банківської системи України постійно нати­калося на серйозні перешкоди, які не тільки гальмували цей процес, а й нерідко просто повертали його назад. Мова йде насамперед про глибоку системну кризу, яку переживала економіка України протягом усього перехідного періоду. Вона проявилася в тривалому скороченні реальних обсягів виробництва, в хронічній розбалансованості державного бюджету, в глибокій кризі неплатежів (на початок 2000р. взаємна заборгованість господарюючих суб'єктів перевищила річний обсяг ВВП), у небувале високій інфляції, яку пережила Україна в 1992-1994рр., та в зумовленому нею падінні рівня монетизації економіки. Усі ці процеси приводили до втрати грошових капіталів підприємницькими структурами, насамперед у малому й середньому бізнесі, згортання цього дуже важливого для розвитку банківської системи сектору економіки, посилення таких негативних для банківництва процесів, як бартеризація, тінізація і доларизація економічних відносин та відплив вільних капіталів за кордон, падіння ефективності виробництва (на початок 2000 р. близько 60% підприємств усіх галузей економіки працювали збиткове).
За таких обставин в Україні вкрай повільно розвивався попит на посередницькі послуги банків, а відтак не було економічних переду­мов для належного розвитку банківської системи. Тому, незважаючи на помітне зростання основних кількісних показників її діяльності, у цілому рівень розвитку банківської системи України, особливо на фоні банківських систем розвинутих країн, є досить низьким.
Недостатнім залишається рівень капіталізації комерційних бан­ків. Загальна сума власного капіталу всіх комерційних банків України на 1 січня 2000 р. становила 1116,4 млн. дол. США. У сере­дньому на один банк припадає 6,85 млн. дол. США. На фоні провід­них банків світу капіталозабезпеченість українських банків настільки мала, що жоден з українських банків не ввійшов до списку пер­шої тисячі банків світу, що був опублікований англійським журна­лом "Тhе Ваnkег" у 1994р. Ситуація помітно не змінилася і на початок 2004 р. Тому українським банкам буде важко конкурувати з іноземними не тільки на світовому ринку, а й усередині України, якщо останні вирішать серйозно закріпитися на нашому ринку.
Вирішити цю проблему адміністративним тиском на банки (збільшенням мінімального розміру статутного фонду, посиленням вимог щодо капіталізації прибутків тощо) неможливо, оскільки прибутковість банків в останні роки постійно знижується, привабливість банківського бізнесу для інвесторів зменшується та й необхідні для цього внутрішні грошові капітали залишаються обмеженими. Вирішити проблему капіталізації банків можливо лише на шляху прискорення ринкової трансформації економіки, зростання її ефективності, оздоровлення державних фінансів і підвищення прибутковості банків.
Список використанної літератури:
1. "Курс экономической теории",под редакцией Чепурина М.Н., Киселевой Е.А., "АСА", Киров1997г.
2. "Основы экономического анализа", Москва, 1996г.
3. "Экономическая теория", Борисов Е.Ф., М.,1990г.
4. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. - М.: Юрист, 1997. -568 с.
5. Самуэльсон П. Экономика. В 2-х т. Т. 2. - М.: Машиностроение, 1997. - 414 с.
6. Фишер С., Дорнбун Р., Шмалензи Р. Экономика: Пер. с англ. со 2-го изд. - М.: Дело, 1998. - 864 с.
Loading...

 
 

Цікаве