WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Відносини власності - Реферат

Відносини власності - Реферат

людиною", - продовжував Дж. С. Мілль. - Тому вона має бути "надбанням усіх людей". Порушення цього принципу призведе до того, що "щойно народжений на світ виявить, що всі дари природи уже присвоєні іншими і тим, хто щойно з'явився, не залишилося місця. Зрозуміло, що це вже є певною несправедливістю". За цими міркуваннями було зроблено та-кий висновок: "Держава може виступати у ролі єдиного землевласника, а землероби мають бути орендарями, що утримують свої ділянки на підставі строкового чи безстрокового договору".
За свідченнями етнографів, на ранніх ступенях розвитку людського суспільства земля не була об'єктом індивідуального (приватного) присвоєння. "Колективна власність на землю, - писав з приводу цього Л. Морган (Древнєє общество или исследование линий чело-веческого прогресса от дикости через варварство к цивилизации. - Л., 1935), - була ... загальним явищем у варварських племен". До такого самого важливого з точки зору розуміння логіки історичного розвитку висновку прийшов і відомий російський дослідник М. Ковалевський, "Етнографія й історія, - підкреслював він, - свідчать про те, що індивідуального присвоєння землі та її продуктів на перших ступенях розвитку людства не існувало" (Очерк проис-хождения й развития семьи й собственности. - М., 1939).
Проте суспільна практика внесла і у це питання свої корективи. В історичних межах аграрної цивілізації в різних районах земної кулі відповідно до природно-кліматичних та інших умов виробництва сформувалися три специфічні (локальні) цивілізації - азійська, антична і германська.
В умовах азійської цивілізації, для якої була характерна екстенсивна форма виробничої технології, збереглась суспільна (племінна чи общинна) власність на землю.
В античній цивілізації панівною була приватна власність на землю, яка стала основою інтенсивної суспільно-виробничої технології.
Своєрідна форма власності на землю склалася в умовах розвитку германської цивілізації. Відповідно до трудової діяльності древніх германців, яка грунтувалась на екстенсивно-інтенсивній технології, тут дістала розвиток змішана форма власності, за якої власником
землі виступали одночасно община (сім'я) і глава сім'ї. Цілком при-родно, що ця диференціація у своєму подальшому розвитку зумовила специфічні характеристики різноманітних локальних структур феодалізму - суспільної формації, для якої власність на землю стала фундаментом економічної структури.
Згодом економічна практика довела, що земля як економічний курс найбільш ефективно використовується тоді, коли вона знаходиться у приватній власності товаровиробника. Однак і в цьому разі Держава зберігає за собою функцію контролю за її раціональним з точки зору інтересів усього суспільства використанням.
Конституцією України (ст. 14) гарантується право приватної власності на землю: "Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону".
У період розвитку індустріальної цивілізації, зокрема машинного виробництва, вперше в історії домінуючим об'єктом власності стали створені людиною предмети виробничого призначення, передусім знаряддя праці. Необхідність високої концентрації індустріальних засобів виробництва зумовила прискорення розриву між працею і власністю, відрив робочої сили від об'єктивних умов її продуктивного використання. Як наслідок, засоби виробництва, відчужені від робочої сили, набули форми капіталу, що перетворився на основу виробничих відносин індустріального суспільства. Згідно І цим приватна власність на засоби виробництва стала панівною формою економічної системи капіталізму.
Принципово нові процеси у відносинах власності зароджуються у зв'язку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва. Домінуючим об'єктом власності стає інформація, яка втілює у собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили. Остання, на відміну від робочої сили, що використовується у традиційних галузях економіки, поступово втрачає здатність відчуження від свого власника. Вона перестає бути товаром у традиційному розумінні. Водночас слід ураховувати й докорінні зміни у структурі інформаційної економіки, процеси деконцентрації та індивідуалізації виробництва, а також інші перетворення технологічного способу виробництва. У своїй сукупності вони призводять до все більшого знецінення тих економічних засад, на яких в епоху індустріалізму грунтувалося відчуження від трудівника продуктивної сили його праці, розвивалася приватно-капіталістична власність на засоби виробництва.
Логіка сучасного економічного розвитку засвідчує ефективність змішаної багатоукладної економіки ринкового типу, яка функціонує на органічному поєднанні різних форм власності та використанні диференційованих механізмів регулювання і управління ними.
На цій основі, з одного боку, здійснюється демократизація відносин власності, з іншого - обмежуються економічний простір і діапазон функціонування класичних форм приватно-капіталістичної власності, що утвердилася і дістала всебічний розвиток в умовах індустріальної системи. Мається на увазі її еволюційно-позитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили і засобів виробництва. Завдяки цьому створюється фундамент для безпосередньої реалізації індивідуальної (приватно-трудової) власності людини на продуктивну силу її праці, тобто для виходу цієї основної ланки економічних відносин на рівень загальноцивілізаційних принципів розвитку.
2. НОВІТНІ ТЕНДЕНЦІЇ В РОЗВИТКУ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ
Еволюційний процес розвитку висунув на домінуючі позиції корпоративну (акціонерну) форму власності. Тепер в економіці розвинених країн світу корпорації (акціонерні підприємства) є найбільш динамічною провідною структурою економіки. У США їхня частка у загальному обсязі реалізованої продукції становить майже 90 відсотків. У західних країнах на корпоративну форму власності припадає 80-90 відсотків загального обсягу виробництва.
У чому ж переваги корпорації перед класичною формою приватного підприємництва? Що забезпечило їй вихід на провідні позиції у сфері бізнесу?
Відповісти на ці запитання непросто через те, що йдеться про різноманітні чинники, які слід ураховувати. Та найбільш значущим тут є ось що. Особливість корпоративної форми власності полягає у тому, що вона, з одного боку, зберігає через володіння окремими особами акціями все те позитивне, що несе в собі приватна власність (підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору, невтримну погоню за нагромадженням особистого, а отже, і суспільного багатства, право безстроковогоуспадкування). Більше того, корпорація примножує приватну власність. Особами, що володіють апіталом і отримують з цього прибуток, стає все більше громадян.
Водночас корпорація долає обмеженість, притаманну кла-рсичній формі приватної власності. Формуючи загальну структуру корпорації та зберігаючи себе в ній лише як юридичну інституцію володіння,
Loading...

 
 

Цікаве