WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Відносини власності - Реферат

Відносини власності - Реферат

процесу формоутворення власності, які об'єктивні чинники визначають структуру і прин-Іипи утворення її окремих функціональних форм та видів?
У принциповому плані відповідь на поставлені запитання є досить очевидною.
Кожна функціональна форма власності має відбивати насам-Іеред рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі та ступеню складності суспільної продуктивної сили, |шо використовується у виробництві.
Форма власності визначається специфікою суспільної продуктив-Іної сили праці як об'єкта індивідуальної власності людини. Покли-Ікана створювати найоптимальніші умови для реалізації цієї сили, Івона не може бути вищою чи нижчою, ніж ступінь розвитку остан-Іньої. Будь-які "забігання" вперед (так само, як і відставання) у про-|цссі формоутворення власності від досягнутого рівня продуктивної :или суспільної праці негативно відіб'ються на розвитку її та у кінце-Івому підсумку стримуватимуть економічний прогрес.
В умовах товарного виробництва і ринкових відносин лише конкуренція здатна виявити ефективність певної форми влас-юсті порівняно з іншими та перспективи її економічного відтворення.
Водночас положення про об'єктивну обумовленість процесу фор-Імоутворення власності рівнем та характером розвитку суспільної про-Ідуктивної сили праці людини не повинно абсолютизуватися. Еко-Іномічні явища і процеси завжди являють собою багатомірну струк-Ітуру. Такими ж багатомірними є й причинно-наслідкові зв'язки, що "визначають логіку їхнього розвитку. Відношення власності не є тут винятком. Перебуваючи в постійній динаміці, вони зазнають на собі впливу не якогось окремого чинника, а широкого спектру соціально-економічних, політичних, внутрішніх та зовнішніх чинників, а також культурно-національних умов і традицій того чи іншого суспільства. Шс, у кінцевому підсумку, визначає не лише структурну множинність, |а й можливу альтернативність процесу формоутворення.
Більше того, як свідчить практика, форми власності реалізують |ссбе не у чистому вигляді.
Кожна форма власності за своїм змістом багатоструктурна. ІВона неодмінно містить різноманітні структури - нові й старі, ті, що відживають І щойно народжуються, стимулюють і водночас стримують процеси економічного розвитку.
Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише тоді, коли визначені її економічні межі. Виникнувши завдяки дії певних об'єктивно детермінованих чинників і передусім під впливом структурної специфіки суспільної продуктивної сили праці, в умовах, коли дія цих чинників припиняється, вона може і має бути заміненою іншою, більш прогресивною формою. Будь-яка консервація розвитку функціональних форм власності неодмінно призводить до застійних процесів, стримує розвиток продуктивних сил, гальмує суспільний прогрес.
Саме так відбувався процес становлення приватно-капіталістичної форми власності, її елементарні структури з'явилися вже в XIV ст. у вигляді простого мануфактурного виробництва у північних містах Італії та Нідерландах. Пізніше, починаючи з XVI і до XVII ст., відбувався процес первинного нагромадження капіталу, знову-таки пов'язаний з утвердженням приватно-капіталістичного підприємництва. Однак і в цей досить тривалий відрізок часу технологічна структура, заснована на ручній праці та примітивних знаряддях виробництва, не давала змоги капіталу повністю подолати системні зв'язки феодальних відносин. Йдеться про відчуження людини від землі як основного засобу виробництва і перетворення її робочої сили на вільний об'єкт купівлі-продажу.
І лише у першій третині XIX ст., діставши внаслідок завершення промислової революції адекватну собі за ступенем зрілості, засновану на механізації виробничих процесів матеріально-технічну базу, приватно-капіталістична власність утвердилась як панівна структура економічного базису суспільства.
Інакше розвивались економічні процеси у країнах, що стали на шлях державного соціалізму, де утворилася авторитарно-бюрократична система. У структурі їхніх господарств суспільна власність була встановлена силовим методом без відповідного зв'язку з прогресом продуктивних сил, на основі й у процесі якого тільки й можуть бути створені передумови для більш високого ступеня суспільно-історичного процесу. Це, у кінцевому підсумку, і визначило загальну нестабільність економічної системи суспільства, її саморозпад. "Капіталістична власність, - писав з приводу цього на початку 30-х років XX ст. вчений і політичний діяч Німеччини К. Каутський, - неодмінно буде відроджуватися у тих випадках, коли ще не створено об'єк-тивних умов для господарської організації, більш прогресивних, ніж капіталізм, якщо навіть тимчасово і вдалося розгромити капіталістич-ІІу власність насильницьким шляхом" (Каутський К. Материалистическое понимание истории. - М., 1931. - Т. 2. - С. 434). Підтвердив-це положення, події, що розгорнулися у колишньому СРСР та Іших східноєвропейських країнах, піднесли досить переконливий зк того, наскільки небезпечно у політиці й суспільній практиці юрувати вимоги об'єктивних економічних законів.
ДОМІНУЮЧИЙ ОБ'ЄКТ ВЛАСНОСТІ
Історія засвідчує, що кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її розвитку домінуючий об'єкт власності, який у своєму конкретному втіленні найповніше відбиває спосіб взаємодії людини з природою, досягнутий рівень суспільно-продуктивної сили її праці та відповідно до цього формаційні особливості присвоєння засобів і результатів виробництва.
Для доцивілізаційних етапів розвитку людства таким об'єктом було природне середовище - земля та існуючий на ній тваринний і рослинний світ, які у своїй цілісності органічно зливалися з суб'єктом їх присвоєння - первісною людиною. За цих умов члени первісних суспільних утворень - сім'ї, роду, общини - неосмисле-но сприймали зовнішнє середовище, яке їх оточувало, як природну передумову власного існування і неорганічне продовження свого тіла.
Домінуючим об'єктом власності аграрної цивілізації стала земля, яка завдяки розвитку суспільної продуктивності праці поступово перетворилася з колективної основи існування людини на відособлений засіб її виробничої діяльності.
Особливість землі як засобу виробництва полягає у тому, що вона у своїй первісній основі не є результатом людської праці, а тому не може бути об'єктом власності в суто економічному розумінні. З теоретичного погляду земля може використовуватися лише як спільне надбання усього суспільства. Як сказано у Святому писанні, Бог дав землю "усім синам людським", тобто усьому людству, усім людям спільно. Саме цим, згідно з Біблією, визначається рівність усіх людей і кожної окремої особи по відношенню до спільних умов проживання і життєдіяльності.
Можна послатися і на вислів одного з відомих англійських економістів XIX ст. Дж. С. Мілля, який писав у "Основах політичної економії": "Оскільки основоположний принципвласності полягає у наданні усім гарантій на володіння тим, що створено їхньою працею і нагромаджено завдяки їхній бережливості, цей принцип неможливо застосувати до того, що не є продуктом праці - до оброблюваної субстанції землі". "Земля не створена
Loading...

 
 

Цікаве