WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Державне і внутрішнє регулювання мотивації діяльності фірми - Реферат

Державне і внутрішнє регулювання мотивації діяльності фірми - Реферат

Напрями використання ресурсів державного бюджету в цілому заздалегідь цілеспрямовані. За своїм обсягом (часткою у загальних видатках) основними з них слід вважати: фінансування народного господарства, включаючи розвиток пріоритетних галузей, та структурну перебудову економіки (приблизно 26-28 %), наукових та соціально-культурних установ (12-13 %).

Однією з нагальних проблем ринкової систем господарювання є удосконалення бюджетного планування, але й осучаснення фінансової політики держави в цілому. У системі бюджетного планування потребує якомога швидшого розв'язання проблема дефіциту державного бюджету, що має тенденцію до різкого зростання за умови посилення інфляції. Зменшення дефіциту бюджету можливе за рахунок як зростання його доходів, так і скорочення видатків, точніше – комбінації цих загальних методів формування і використання фінансових ресурсів держави. З метою зниження рівня бюджетного дефіциту відповідні урядові структури мають оперативно вишукувати, перш за все, додаткові кошти. За ринкових умов господарювання економічно виправданий рівень дефіциту бюджету, як свідчить досвід розвинених країн, належить покривати переважно шляхом випуску цінних паперів – облігаційних позик і скарбничих зобов'язань держави.

Фінансово-бюджетна система України знаходиться у такому стані, що потребує радикальних перетворень та якісних змін.

Держава визначає грошову одиницю країни, види грошових знаків в обігу і порядок їх емісії, форми безготівкового платіжного обігу, масштаб цін, курс національної валюти щодо іноземних. У сучасний період гроші поступають в обіг через механізм кредитування економічних суб'єктів. Тому розширення чи звуження банківського кредитування безпосередньо впливає на масу грошей в обігу і стан грошового обігу в цілому.

Кредит характеризує такі економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу отримання останнім позички в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк із сплатою заздалегідь визначеного відсотку за користування нею. Кредитування здійснюється на певних принципах, до яких належать: строковість, цільовий характер, забезпеченість та платоспроможність. Існує три форми кредиту – державний, банківський і комерційний.

Державний кредит – особлива форма останнього, за яким позичальником або кредитором виступає держава чи місцеві органи влади, а сам кредит отримує вигляд випуску позик, які реалізуються, в основному, фінансово-кредитними установами.

Основною і найбільш позитивною формою подання грошових коштів (готівкою і безготівково) у тимчасове користування юридичним та фізичним особам і державі є банківський кредит.

Комерційний кредит надається у товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари та оформляється векселем. Конкретними заходами, здійсненими або такими, що здійснюються впродовж останніх років в Україні, та спрямованими на вдосконалення кредитної систем, треба вважати:

введення в дію державного контролю за цільовим використанням кредитних ресурсів на виконання народногосподарських програм;

опрацювання систем управління кредитними ресурсами комерційних банків, утворених за рахунок коштів державного сектора;

утворення мережі інвестиційних та інноваційних банків (фондів), головною метою діяльності яких є кредитування відповідно інвестиційних та інноваційних проектів і програм.

6.2.3. Система оподаткування різних видів діяльності фірм

До головних інструментів здійснення регулюючої функції держави щодо розвитку ринкових відносин в економіці належить податкова система. Вона є сукупністю податків, що справляються у державі, форм і методів їх побудови та стягнення, а також відповідних державних органів, які практично займаються менеджментом цієї специфічної діяльності.

Згідно з Законом України "Про систему оподаткування" запроваджена і діє узгоджена низка податків, стягнень та обов'язкових платежів. При цьому відповідні податки і платежі зараховуються частково або повністю до бюджетів різних рівнів.

Метою податкового регулювання є, з одного боку, економічний вплив на процеси нагромадження власних фінансових ресурсів суб'єктів ринку з урахуванням вилучення частини їх доходів (прибуток), а з іншого – формування централізованих бюджетних коштів держави за рахунок податкових надходжень. Податкове регулювання забезпечується переважно шляхом оподаткування прибутку чи доходу усіх господарюючих суб'єктів та фізичних осіб, стягнення акцизу і плати за природні ресурси, різноманітних місцевих податків та зборів.

Зокрема, у критичній економічній ситуації, що склалася в останні роки, Кабінетом Міністрів України визнано доцільним: остаточно визначитись щодо об'єкта оподаткування – прибуток чи дохід; активніше і ширше заохочувати інвестиції фірм (організацій), іноземних партнерів для збільшення виробництва продукції, передусім споживчих і, особливо, експортованих товарів; запровадити прогресивний податок на прибутки фізичних осіб. Ці та інші заходи щодо удосконалення податкової політики мають позитивно вплинути на економічний розвиток.

6.3. Вимоги та права акціонерів (власників) до діяльності фірм

Акціонери мають право вибирати директорів фірми, які, в свою чергу, призначають службовців, що управляють бізнесом. У невеликій фірмі найбільший акціонер, як правило, виконує обов'язки президента Ради директорів. У великій державній фірмі менеджери, як правило, мали деякий капітал, але їх власної підтримки було недостатньо, щоб забезпечити контроль шляхом голосування. Таким чином, групи менеджерів більшості державних фірм могли б бути зміщені акціонерами, коли б вони вирішили, що команда менеджерів працює неефективно.

Акціонери можуть з'являтися на щорічні збори і голосувати персонально, але звичайно віддають своє право голосування іншій частині завдяки "інструменту", відомому як довіреність.

Звичайні акціонери часто мають право, що називається переважним правом, щоб купувати будь-які додаткові акції, які продаються фірмою. У деяких ситуаціях переважне право автоматично включається до кожної корпоративної переваги.

Права акціонерів:

входити до товариства і виходити з нього;

брати участь у загальних зборах акціонерів;

обирати і бути обраними до органів товариства: спостережної ради, правління, ревізійної комісії;

брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному статутом товариства і законодавством;

отримувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу акціонера товариство зобов'язане надавати йому річні баланси, звіти, протоколи зборів.

Акціонери зобов'язані: дотримуватися установчих документів товариства; виконувати рішення загальних зборів та інших органів товариства; не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Менеджер завжди наполегливо просить у акціонерів довіреності і звичайно отримує її. Однак якщо прибуток незначний і акціонери не задоволені, зовнішня група може клопотати про повноваження для заміни менеджерів і здійснює контроль за бізнесом. Ця ситуація називається боротьбою повноважень.

Менеджери, які не мали контрольної більшості (більше ніж 50 % акцій їх фірм), були дуже стурбовані боротьбою повноважень і поглинань. Більшість з них спробували отримати схвалення акціонерів у їх корпоративних привілеях, які могли б зробити поглинання складнішим. Наприклад, більшість компаній залучило акціонерів, які згодні:

1) вибирати тільки одну третину директорів щорічно;

2) вимагати, щоб 75 % акціонерів (а не 50 %) схвалили об'єднання (злиття).

Менеджери, які шукають таких змін, у цілому побоюються, що фірма різко підніме ціну угоди. Але часто буває так, що менеджерів турбує власне становище, яке може бути навіть важливішим.

Ці дії менеджерів, які роблять поглинання складнішими, суперечать цілям акціонерів, особливо значних акціонерів деяких компаній, що не хочуть бачити будь-які бар'єри для звільнення некомпетентних менеджерів.

6.4. Мотивація діяльності різних категорій персоналу фірми

6.4.1. Договірне регулювання оплати праці.

6.4.2. Стимулювання зростання продуктивності праці персоналу.

6.4.3. Загальноприйняті методи мотивації трудової діяльності.

6.4.4. Регулювання поведінки працівників.

6.4.5. Системи участі працівників у прибутках.

6.4.1. Договірне регулювання оплати праці

Конкретна реалізація оплати заробітної плати здійснюється на основі договірного регулювання оплати праці найманих працівників фірм, що є укладанням системи тарифних угод на трьох рівнях:

міжгалузевому (генеральна тарифна угода);

галузевому (галузева тарифна угода) або комунальному (регіональна тарифна угода);

виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору).

Тарифна угода – це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій. Предметом тарифної угоди як складової частини тарифного договору на виробничому рівні є:

форми і системи оплати праці, що застосовуються для різних категорій та груп працівників;

мінімальна тарифна ставка, диференційована за видами і типами виробництв у межах рівнів, передбачених генеральною тарифною угодою для відповідних рівнів і типів виробництв галузі (підгалузі);

Loading...

 
 

Цікаве