WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Особливості національної інноваційної системи України - Реферат

Особливості національної інноваційної системи України - Реферат

Реферат на тему:

Особливості національної інноваційної системи України

Сучасний етап розвитку національної економіки характеризується актуалізацією процесів підвищення ефективності виробничої структури, розвитку внутрішнього ринку та експортоорієнтованої діяльності, протікання яких має відбуватися з огляду на стратегію інформаційно-інноваційної конкурентоспроможності і переходу країни до шостого технологічного укладу, сутність якого полягає у. Вищесказане обумовлює зростання наукового та практичного інтересу до проблем інноваційної діяльності. Так, у програмі розвитку „Україна - 2010" зазначається, що досягнення конкурентоспроможності України в системі глобального світового господарства потребує посилення інноваційного спрямування промислової політики. За мету ставиться подолання суттєвої розбіжності між наявним потенціалом інноваційного розвитку (значні можливості для ефективних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт за показниками розвитку вищої освіти, рівня науково-дослідних установ, чисельності та кваліфікації вчених і інженерів тощо) та низькою ефективністю його використання [1]. Вочевидь, розв'язання поставленої задачі потребує глибокого осмислення сутності, характерних рис та сучасних особливостей розвитку національної інноваційної системи України, причому досвід розвинених країн доводить, що саме якісні перетворення в системній організації інноваційних процесів дозволять Україні перейти на новий щабель розвитку виробництва і сфери послуг.

Концепція національної інноваційної системи (національної системи нововведень) та їх ролі в процесах технологічного та економічного розвитку стала формуватися з середини 80-х рр. ХХ ст. вченими різних країн світу [2, с. 49]. В центрі її уваги знаходяться національні особливості організації інноваційного процесу в різних країнах, функції окремо взятих суспільних та приватних інститутів, форми взаємодії цих інститутів на різних стадіях здійснення технологічних інновацій. В Україні питанням змісту, чинників формування та особливостей розвитку національної інноваційної системи (НІС) останнім часом присвячується також велика кількість досліджень. Зокрема Л. Федуловою та М. Пашутою визначено роль НІС у інноваційному розвитку, проаналізовано окремі її компоненти, визначено стан державного регулювання інноваційних процесів, запропоновано заходи державної інноваційної політики як складової НІС [3]. М. Шарко наводить визначення НІС та розглядає її структуру, особливості функціонування [4]. У роботі за редакцією Волкова О.І., Денисенка М.П. наводиться аналіз сучасного інноваційного потенціалу та системи управління інноваціями на різних рівнях [5]. Разом з тим у вітчизняних та зарубіжних джерелах не вироблене визначення національної інноваційної системи як економічної категорії. Крім того, слід наголосити на необхідності комплексного аналізу сучасних особливостей розвитку НІС України. Таким чином, метою даної статті виступає теоретико-методологічне обґрунтування змісту категорії "національні інноваційна система" і визначення особливостей розвитку НІС України на сучасному етапі.

Розглянемо і проаналізуємо наявні варіанти національної інноваційної системи. М. Шарко визначає її як „економічний механізм, що ґрунтується на розробці та експлуатації нових знань, підприємницькому підході, інтеграції в зовнішні ринки й прискореному розвитку конкурентоспроможності країни та її регіонів" [4, с. 26]. Інтернет-ресурси містять схожі визначення: 1) національна інноваційна система - це сукупність державних, приватних і суспільних організацій і механізмів їх взаємодії, в рамках яких здійснюється діяльність по створенню, зберіганню і розповсюдженню нових знань і технологій; 2) національна інноваційна система - це елементи та взаємозв'язки, які знаходяться в межах держави і діють у процесі виробництва, розповсюдження та використання нового, економічно вигідного знання [6, 7].

Більш розгорнутим і точним є формулювання, наведене Л. Федуловою та М. Пашутою: національна інноваційна система - це сукупність взаємозв'язаних організацій (структур), зайнятих виробництвом і комерціалізацією наукових знань і технологій у межах національних кордонів, малих та великих компаній, університетів, лабораторій, технопарків та інкубаторів як комплексу інститутів правового, фінансового й соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси і мають потужне національне коріння, традиції, політичні та культурні особливості [3, с. 36].

Разом з тим слід відзначити, що у відповідності до концепції НІС ключову роль у реалізації технологічних змін відіграють чинники, які представляють національну специфіку і виражають історичний досвід, культуру, мову, розмір держави, національні інтереси, систему освіти, особливості сфери НДДКР, масштаби економіки, відносини суб'єктів господарювання між собою та ін. Крім того, з точки зору системного підходу у визначенні НІС доцільно виділити її суб'єктів, об'єкти та відносини між суб'єктами з приводу об'єктів.

Викладене дає змогу уточнити поняття національної інноваційної системи у наступному вигляді: НІС являє собою історично, культурно, економічно, науково-технічно й інформаційно обумовлену сукупність відносин між суб'єктами інноваційної діяльності з приводу створення, розповсюдження та використання інновацій, яка має місце в межах певної країни.

На підставі визначення сутності НІС можна виділити її основні структурні елементи (рис. 1).

Суб'єкти НІС представлені усіма видами суб'єктів господарювання або їхніх підрозділів, які займаються створенням, розповсюдженням та використанням інновацій (промислові підприємства, венчурні фірми, НДІ, ВНЗ, підприємства та установи інфраструктури інноваційної діяльності), державою в особі органів державного управління і контролю за інноваційними процесами.

Рис.1 Структура національної інноваційної системи

Об'єктами НІС виступають інновації у фізичному та інформаційному розумінні, які створюються та використовуються з метою отримання прибутку або іншого ефекту.

Відносини в процесі здійснення інноваційної діяльності складаються з:

- відносин створення використання інновацій (відносин з фізичного використання матеріальних та інформаційних ресурсів у процесі створення інновацій, відносини користування інноваціями);

- відносин з володіння та розпорядження правами на інновації та прибутками від їх використання:

- організаційно-економічних відносин (організація створення інновацій, у т.ч. й організаційні форми інноваційного процесу та інноваційних підприємств, поділ праці, фінансування інновацій, ринок інновацій, правове поле інновацій, адміністративне та економічне регулювання інноваційних процесів з боку держави, територіальна організація інноваційної діяльності);

- відносин власності (порядок встановлення, переходу та ліквідації прав власності на інновації та результати їх використання, контрактна практика, перерозподіл частини прибутків на користь державних органів та органів місцевого самоврядування, юридичні відносини з приводу власності та розпорядження інноваціями).

Важливо підкреслити, що в процесі історичного розвитку НІС в ній формується усталена практика відносин між суб'єктами, обумовлена традиціями національної бізнес-культури, ставленням до власності, національною психологією підприємництва, станом соціально-економічної системи країни в цілому, рівнем та якістю освіти, наявністю критичної маси знань, рівня технологій та ін. Вона конституює ядро механізму функціонування та розвитку НІС як організаційно-економічної форми відтворення, видозмінення та управління процесами виробництва, розповсюдження та використання інновацій.

Однак всі елементи НІС в силу певного ступеня відкритості національної економіки відчувають вплив зовнішніх чинників, до яких можна віднести панівну бізнес-культуру та філософію інноваційної діяльності в світі та у країнах-торговельних партнерах; основну мову інноваційної діяльності (англійську), яка обслуговує інноваційні комунікації; міждержавні угоди з питань регулювання передачі технологій, захисту прав власності на інновації; ступінь зацікавленості іноземних інвесторів у розвитку інноваційної діяльності в країні, у спільному підприємництві і т. ін.

Таким чином, НІС характеризується, з одного боку, певною сукупністю суб'єктів інноваційної діяльності і усталеними формами взаємодії між ними в ході реалізації інноваційних процесів, обумовленими національною специфікою та соціально-економічною політикою держави, а з іншого - динамічністю та відкритістю інноваційних процесів до впливу з-за національних кордонів.

Loading...

 
 

Цікаве