WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Форми організації суспільного виробництва - Реферат

Форми організації суспільного виробництва - Реферат

Реферат на тему:

Форми організації суспільного виробництва

План

  1. Натуральна (традиційна) форма організації виробництва.

  2. Товарна форма виробництва.

  3. Товар і його властивості.

  4. Проста і розвинута форми товарного виробництва.

Натуральне виробництво є історично первинним. Воно базується на низькому рівні розвитку ПС, де, як правило, відсутній суспільний поділ праці. Головною ознакою є те, що продукти праці призначені для власного споживанні всередині економічної одиниці (плем'я, латифундія, маєток). Виробництво і споживання прямо пов'язані, продукти не обмінюються, а розподіляються між членами. Розподіл започаткований на різних засадах:

  • на основі рівності;

  • в залежності від статі і віку;

  • в залежності від місця в ієрархічні структурі економічної одиниці;

  • на позаекономічному примусі.

Таким чином, натуральне виробництво – це тип господарства, у якому процес створення матеріальних благ спрямований безпосередньо на задоволення власних потреб виробника.

Характерними рисами є:

– організаційні:

замкненість

консерватизм

стійкість

– економічні:

слабо виражений поділ праці

відкритість економічних відносин

слабо виражений суспільний характер праці

– обмежена мета виробництва (задоволення потреб виробників).

Натуральне виробництво поступається місцем товарному.

Товарне виробництво – це організація суспільного господарювання (економіки), за якої економічні відносини між виробниками виявляються через купівлю-продаж продуктів (через ринок). Продукти праці виробляються не для власного споживання, а для продажу на ринку. Продукт праці набуває товарної форми. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин. Матеріальною основою виникнення товарних відносин є суспільний поділ праці. Сам по собі він не породжує товарних відносин, їх виникнення з погляду суспільної форми зумовлено економічною відокремленістю виробників. Вона виявляється у тому, що виробник сам привласнює результати своєї праці. Можна сказати, що причинами виникнення є:

  • суспільний поділ праці (необхідна умова);

  • економічна відокремленість виробників (безпосередня причина).

Економічна відокремленість – це становище, за якого виробники самостійно вирішують питання господарської діяльності: що? як? для кого? Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. У зв'язку з економічною відокремленістю виробників нерозривно пов'язані еквівалентність і відплатність товарних відносин.

Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи

  • суспільний поділ праці;

  • економічна відокремленість виробників;

  • еквівалентність відносин;

  • ринковий зв'язок між виробниками і споживачами;

  • визнання суспільного характеру праці через ринок;

  • здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі–продажу;

  • виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду;

  • конкуренція.

Основними категоріями є: товар, ринок, гроші, ціна, попит, пропозиція.

Товар – це продукт, що призначений не для безпосереднього споживання, а для обміну чи купівлі–продажу на ринку.

Товар має дві основні властивості – споживчу вартість і вартість (цінність).

Споживча вартість (корисність) – це здатність блага задовольняти ті чи інші потреби.

Вартість – це результат затраченої праці чи факторів виробництва.

Вартість – це праця, уречевлена в товарі.

Формою прояву вартості є мінова вартість, що являє собою кількісне співвідношення, пропорцію, в якій одні товари обмінюються на інші товари певної споживчої вартості: хА = уВ.

Будь-який товар містить суперечність між вартістю і споживчою вартістю.

Двоїстий характер праці: абстрактна і конкретна, що витрачається на виготовлення.

Конкретна – це праця, витрачена у певній формі і визначена певною технологією, засобами, метою та певними результатами (споживною вартістю). З іншого боку праця, втілена в товарі, є абстрактною – це праця взагалі у фізіологічному розумінні слова, як витрата фізичної, розумової, психічної енергії людини. Її результатом є вартість товару.

Таким чином, дві властивості – споживча вартість і вартість – є результатом двоїстого характеру праці, втіленої у товарі.

На величину вартості впливають продуктивність та інтенсивність праці. Продуктивність праці – це результативність, ефективність, що вимірюються кількістю продукції, що виготовлена за одиницю робочого часу. Величина вартості товару визначається його тривалістю і вимірюється робочим часом. Розрізняють індивідуальну і суспільну вартість: індивідуальний час, що затрачений на виготовлення і залежить від кваліфікації, продуктивності; суспільна вартість визначається витратами суспільнонеобхідної праці та вимірюється суспільнонеобхідним робочим часом.

Суспільнонеобхдіний робочий час – це час, який витрачає більшість робітників для виготовлення даних товарів, чи час, за якого вироблено більшість товару. Це час, за якого виготовлено товари при різному ступені уміння, продуктивності і інтенсивності праці.

Основні фактори впливу на величину вартості:

  • продуктивність;

  • інтенсивність;

  • складність;

  • рівень кваліфікації.

Із зростанням продуктивності праці, збільшується кількість продукції, вартість одиниці зменшується, а загальна вартість товарної маси залишається незмінною. Продуктивність залежить від знарядь праці, рівня кваліфікації, рівня організації праці, технології тощо.

Інтенсивність – ступень напруженості праці, вимірюється кількістю фізичної, розумової, психічної енергії людини, що витрачається за одиницю часу. Зміна інтенсивності праці прямо пропорційно впливає на величину вартості всієї товарної маси, кількість виготовлених товарів, вартість одиниці товару залишається незмінною.

Складність праці: більш складна праця в одиницю часу створює більшу вартість.

Просте товарне виробництво – це виробництво, за якого товари виготовляються самим власником засобів виробництва. Всі фактори поєднуються безпосередньо.

Розвинуте товарне виробництво – це виробництво, за якого виготовлення товарів відбувається за умов купівлі–продажу робочої сили. Фактори виробництва поєднуються в результаті купівлі–продажу праці.

Метою розвинутого є отримання прибутку, а простого – задоволення потреб.

Відмінність у масштабах виробництва. Спільні риси: просте і розвинуте виробництво – форми товарного виробництва, тому всі риси товарного виробництва характерні і для них.

Вартість: альтернативні теорії

Багато західних економістів намагаються пояснювати зміни мінової вартості товарі та їх вартості в цілому співвідношенням попиту і пропозиції. Вони вважають, що коли попит на даний вид товару підвищується, а пропозиція залишається без змін, то мінова вартість зростає. Якщо ж пропозиція перевищує попит, то мінова вартість зменшується. Проте постає необхідність знайти ту об'єктивну основу, що регулює не випадково пропорції під впливом співвідношень попиту і пропозиції, а й закономірні пропозиції обміну товарами. Дана теорія була спробою пов'язати теорію трудової вартості з реальною дійсністю, з ціною і грошима, з ринковими відносинами (Дж.Стюарт, Г.Маклеод).

Інша теорія – теорія витрат виробництва – підтверджувала, що у разі даного співвідношення попиту і пропозиції вартість товару визначається витратами виробництва (Р.Торренс, Дж.С.Мігль, Д.Мак-Куллох).

З теорією витрат виробництва безпосередньо пов'язана теорія трьох факторів виробництва (Ж.Б.Сей). вона вказує на участь у процесі вив-а капіталу, праці і землі. За сучасних умов у процесі виробництва бере участь і четвертий чинник – підприємництво. Найбільш популярною на Заході є теорія граничної корисності (Гоесен, Менгер, Візерк). Суть даної теорії полягає у тому, що вартість товару залежить від важливості і необхідності тієї потреби, яку він задовольняє, за умов його граничної корисності.

гроші

  1. Виникнення і розвиток грошових відносин.

  2. Сутність та функції грошей, альтернативні теорії.

  3. Грошовий обіг та його закони.

  4. Еволюція грошової форми вартості та типи грошей.

Першою формою вартості була проста, випадкова чи звичайна.

хА = уВ

Товар А знаходиться у відносній формі, тобто виражає свою вартість у іншому товарі. Товар В, що слугує засобом вираження вартості іншого товару, перебуває в еквівалентній формі вартості.

А – виконує активну функцію, виражаючи свою вартість у В;

В – засіб для вираження вартості А, відіграючи відповідно пасивну роль.

Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю протилежностей, що взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. При цьому еквівалентна форма має ту особливість, що споживча вартість В безпосередньо виражає свою протилежність – вартість А.

Подальше поглиблення суспільного поділу праці відбувається через розвиток товарних відносин, здійснюється перехід від випадкового до регулярного обміну. Він знаменував перехід від простої форми вартості до повної, чи розгорнутої.

Загальна, чи грошова, – це така форма, при якій безлічі товарів, що перебувають у відносній формі відповідає одиниця товару в еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється на загальний еквівалент і набуває властивості загальної обмінюваності.

Гроші є результатом розвитку відносин обміну і його протиріч. Гроші є товаром, але особливим, таким, який служить загальним еквівалентом вартості.

Масштаб цін (гривня, копійки, долар і центи) – фіксована кількість грошового матеріалу, що взята за грошову одиницю.

Виконуючи функцію засобу обігу, гроші переміщуються від одного економічного суб'єкта до іншого. Такий рух прямо чи опосередковано обслуговує купівлю–продаж товарів і послуг, тобто реалізацію створеного суспільного продукту. Процес руху грошей називається грошовим обігом. Між процесами реалізації суспільного продукту і грошовим обігом існує зв'язок, що отримав назву закону грошового обігу. Він визначає кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту.

Кількість грошей, що знаходяться у обігу, визначається сумою усіх товарів, що підлягають реалізації та швидкістю обігу.

Інфляція – складне соціально-економічне явище, яке являє собою зростання цін товарів внаслідок переповнення грошима товарно-грошового обігу і втрати ними купівельної спроможності. Це знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, незабезпечених товарною масою. Їх розрізняють за різними критеріями:

  • за темпом (повзуча, галопуюча, гіперінфляція);

  • за ступенем збалансованості підвищення цін на різні товари (збалансована і незбалансована);

  • очікувана і непередбачена;

  • відкрита і прихована;

  • регульована і нерегульована;

  • за причинами виникнення (інфляція попиту і інфляція витрат чи пропозиції).

Загальний процес еволюції грошової форми може бути поданий у вигляді логіко-історичної схеми:

– товарно–продуктово–грошова;

– товарно–металево–грошова:

а) металево-зливкова;

б) металево-монетна

– знаково-грошова:

а) монетно-знакова;

б) паперово-знакова;

в) кредитно–паперово–знакова;

г) кредитно–паперово–електронно–знакова.

Loading...

 
 

Цікаве