WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Господарський механізм у системі регулювання суспільного виробництва - Реферат

Господарський механізм у системі регулювання суспільного виробництва - Реферат

Реферат на тему:

Господарський механізм у системі регулювання суспільного виробництва

План

  1. Господарський механізм: суть, функції, принципи функціонування.

  2. Структура господарського механізму.

  3. Державне регулювання економіки.

Господарський механізм є одним з найважливіших елементів економічної системи. Господарський механізм узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини, він являє сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів. Якщо уявити економічну систему як змішану, то вона включає в себе такі самостійні підсистеми:

  • планову підсистему;

  • ринок;

  • натуральне господарство.

Кожній з окремих підсистем відповідає адекватний господарський механізм:

  • державний;

  • ринковий механізм саморегулювання;

  • господарський механізм традиційного господарювання.

Залежно від підсистеми з господарським механізмом, що має найбільшу вагу, характеризується і вся підсистема.

Більш чи менш рівне співвідношення ринку й держави характеризує систему змішаної економіки, де відбувається взаємодія господарського механізму і, як результат, встановлення цілісного господарського механізму змішаної економіки. Господарський механізм – система основних форм, методів і важелів, використання економічних законів, розв'язок суспільного способу виробництва, реалізації власності; розвиток людини, створення системи стимулів і узгодження економічних інтересів основних класів і соціальних груп. Щоб створити ефективний господарський механізм, необхідно пізнати економічні закони, встановити їх взаємодію, обґрунтувати форми і методи їх використання. Виражаючи риси економічних законів, взаємозв'язки в системі, господарський механізм виступає як інтегративна форма їх виявлення. Сутність господарського механізму проявляється через його функції:

  • реалізація відносин пануючого типу власності;

  • сполучення і взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин в економічній системі;

  • забезпечення збалансованості економіки і соціального розвитку суспільства;

  • узгодження і забезпечення руху економічних інтересів;

  • розв'язання суперечностей;

  • формування поля взаємодії механізму дії і використання економічних законів.

Принципи функціонування

  1. Ефективність.

  2. Збалансованість.

  3. Системність.

  4. Соціальна спрямованість.

Господарський механізм можна розглядати на 2 структурних рівнях: на глибинному рівні (об'єктивна сторона) – певна система економічних законів. На поверхні (суб'єктивна сторона господарського механізму) – це механізм використання економічних законів у вигляді певних економічних форм, методів і важелів. Господарський механізм як сукупність форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів, включає такі підсистеми – планування, стимулювання, організація, регулювання.

Планування включає прогнозування, довгострокове, середньострокове і поточне планування, директивне планування.

Стимулювання – економічні важелі і стимули економічної діяльності.

Організація включає форми організації й управління виробництвом з відповідною регламентацією прав і обов'язків.

Координаційний механізм ринкової економіки можна звести до двох форм: децентралізовані і централізовані (державні форми господарського механізму). Децентралізовані форми діють у сфері ринкових відносин (ринковий механізм – механізм саморегулювання – процес додержання цілісної системи соціального виробництва, збереження її збалансованості і гармонійності, який обумовлений об'єктивною логікою розвитку цієї системи). Основними регуляторами є: ціна, попит, пропозиція, конкуренція. Ринковий механізм дає можливість:

  • ефективно розподіляти ресурси для виробництва товарів;

  • успішно функціонувати за наявності навіть обмеженої інформації;

  • забезпечувати гнучкість і високий ступінь пристосування до умов, що змінюються;

  • оптимально використовувати результати НТП;

  • вільно вибирати і діяти споживачам і підприємцям, тобто вони незалежні в прийнятті рішень;

  • задовольняти різні потреби, підвищувати якість, швидше досягати ринкової рівноваги;

  • розширювати асортимент продукції, знижувати витрати, підтримувати конкурентоспроможність.

Разом з тим цілий комплекс питань не може бути вирішено за допомогою ринкового механізму. Питання про державне регулювання завжди було в центрі уваги. Позиції необхідності і ступені втручання були різні.

Меркантилісти, класики, неокласики. Дж.М.Кейнс у 30-ті роки – кейнсіанство – необхідність державного втручання, форми і методи. На його думку, незбалансованість сукупного попиту і сукупної пропозиції – основна причина економічних криз та безробіття. Ринковий механізм не можу ліквідувати цей дисбаланс, тому потрібне втручання держави для стимулювання ефективного попиту, тобто досягнення економічної рівноваги.

Неокласики, виходячи з нових умов, змушені були переглянути свої теоретичні позиції. У 1938 р. у Парижі відбувся колоквіум Ліпмана, на якому неокласики визнали можливість втручання держави в економічне життя, що призвело до виникнення неолібералізму. Перший з неокласиків визнав необхідність А.Пігу. Представники неолібералізму (Фрейбурзька школа – В.Ойкен, Лондонська школа – Ф.Хайєк, Чиказька школа – Фрідман), визнаючи необхідність втручання держави в економічне життя, на відміну від Кейнса, обмежуються контролем за виконанням "правил гри" економічними суб'єктами, розвитком деяких галузей суспільного призначення, виконання функцій соціального захисту. Особливий вплив на розвиток економічної теорії і політики в розвинутих країнах з 70-х рр. спричинила школа монетаризму. Згідно з їхньою концепцією втручання держави має обмежуватись грошовою сферою, вони вважають, що потрібно відмовитись від кейнсіанства і перейти на суворе регулювання грошей в обігу незалежно від кон'юнктури. Грошова маса повинна збільшуватись відповідно до довгострокового темпу зростання цін, зарплати тощо. Фрідман сформулював "грошове правило", згідно з яким грошова маса повинна збільшуватися на 3-4% в рік. У 70-90-х рр. одержує новий поштовх консервативний неокласицизм ("теорія економіки пропозиція", "теорія раціональних очікувань"). Друга теорія вважає, що економічні суб'єкти знають, як функціонує економічна система, володіють інформацією, здатні передбачити рішення уряду (Р.Лукас). радянська теорія обґрунтовує необхідність директивного планування. В 70-х рр. внаслідок кризи кейнсіанства виникає теорія "неокласичного синтезу" (П.Самюельсон), згідно з якою має бути забезпечення поєднання ринкового механізму з механізмом державного регулювання і застосування як державних, так і ринкових методів, залежно від кон'юнктури.

Сучасна економічна думка незалежно від її конкретного теоретичного спрямування визнає відповідальність держави за стан розвитку економіки, а, отже, і її право впливати на економічне життя. Відмінності в погляді стосуються лише ступеня та методів реалізації такого впливу. Сьогодні визнають, що для реалізації впливу на економіку держава має виробити власну економічну політику. Зблизились позиції щодо цілей:

  • забезпечення певного рівня економічного зростання;

  • забезпечення максимальної зайнятості;

  • контроль над інфляцією;

  • урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для досягнення цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів. Умовно їх можна розділити на 4 групи:

  • структурна політика;

  • соціальна політика;

  • політика конкуренції;

  • кон'юнктурна політика.

Перші три групи передбачають вирішення локальних завдань: структурна (субсидії, активізація розвитку відносно відсталих регіонів, галузей, секторів), конкуренції (заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступ на ринок), соціальна (заходи по забезпеченню соціальної рівності та забезпечення членів суспільства шляхом перерозподілу суспільного продукту); кон'юнктура (регулятивний вплив на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення попиту і пропозиції на ринку). За способом і характером впливу усі заходи кон'юнктурної політики ділять на:

  • заходи фіскальної політики;

  • заходи монетарної політики;

  • заходи прямого впливу.

Фіскальна політика доходів і витрат держави (сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання доходів і витрат бюджету з метою впливу на соціально-економічний розвиток країни).є 2 види фіскальної політики – дискреційна та автоматична. І – політика стосовно чистих податків і державних закупок, що спирається на рішення уряду і парламенту, ІІ – політика, яка, впроваджуючи в економіку певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм можливість виконувати регулюючу функцію в автоматичному режимі.

Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізм зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку.

Грошово-кредитна політика – це комплекс взаємопов'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей, заходів щодо регуляції грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк. Об'єктами впливу є пропозиція, ставка процента, валютний курс, швидкість обігу. Об'єктами монетарного регулювання може бути обрана одна чи декілька з цих змінних грошового ринку. Якщо говорити про інструменти, то умовно їх можна поділити на 2 групи – інструменти опосередкованого і прямого впливу (І – операції на відкритому ринку, регулюють норми обов'язкового результату, % –політика, курс валюти; ІІ – прямі обмеження на здійснення емісійно-касових операцій, обмеження кредитування ЦК→КБ, прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються КБ).

Серед основних напрямків державного впливу одним з найважливіших напрямів (форм) є державне програмування економіки. Основними формами є:

– розробка та реалізація національних програм і цільових комплексних програм (найважливіші макроекономічні пропорції та показники, має індикативний характер); (цільові програми розраховані на участь в їх виконанні багатьох підприємств з обов'язковим характером).

Проте обов'язки не на наказах, а на контрактах.

Loading...

 
 

Цікаве