WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Виникнення, становлення та розвиток феодальних відносин в українських землях ( V -ХVІІ ст.) - Реферат

Виникнення, становлення та розвиток феодальних відносин в українських землях ( V -ХVІІ ст.) - Реферат

князівств доекономічної та політичної самостійності.
2. Неможливість контролювати з центру таку велику територію.
3. Перенесення світових торгових шляхів з України - Русі на Середземномор'є.
4. Постійні напади степовиків. Одні князівства продовжували дробитись, а інші - об'єднуватись. Такі об'єднавчі процеси характерними були для Галицького та Волинського князівств, які об'єднувались у 1199 році, утворили Галицько-Волинське князівство. На його прикладі ми покажемо хід господарського розвитку України - Русі часів роздробленості. Тут, як і в Київській Русі, співіснували князівське, боярське, монастирське та селянське землеволодіння. На відмінну від Київської Русі, тут сильні позиції мало галицьке боярство, характерною була бенефіціально-ленна система західноєвропейського типу. Землі, які надавались в довічне володіння називалися "державою". Землевласники володіли правом судочинства, збиранням даними, управління всіма категоріями селянства. Князівське вотчинне господарства було багатогалузевим, зберігало натуральний характер. Крім землеробства у вотчині займалися тваринництвом, різними промислами: рибальством, бджільництвом, млинарством.
Селянські господарства залишалися основою економічного життя.
В Галицько-Волинському князівстві змінились напрямки торгівлі. Сухопутні шляхи вели на Захід, центрами торгівлі були Львів, Перемишль, Володимир, Луцьк, Галич. Інтенсивно велась торгівля з Києвом. Галицько-Волинське князівство простяглося у басейнах рік Сян, Західний Буг та у верхів'ях Дністра. На південному Заході - межею були Карпати ("Гору"). Західний кордон не був точно визначений: тут великі пущі відокремлювали Русь від Польщі. У ХІІІ ст. цей кордон проходив по р.Яселка у Карпатах, далі в Північно-Східному напрямку - через річки Віслок і Сян, ще далі - на Захід від р. Вепр. Північною межею була притока Бугу Володавка і Верхня Прип'ять. На сході межувало з Турово-Пінською землею і Київським князівством. Таким чином Галицько-Волинське князівство об'єдналоГалицькоу і Волинську землі, Поділля, частину Київщини, Молдавію і Буковину. Ця земля здавна була об'єктом зазіхань сусідніх держав - Угорщини і Польщі. Почався наступ на Волинь і литовських феодалів. Зрештою Польща захопила в 1349 році Галицьку землю і частину Західної Волині з містами Холм і Белз (1377), а Литва - Східну Волинь з містами Володимиром, Луцьком і Кременцем, Чернігово-Сіверську землю (1356), Поділля (1363), Київщину з Переяславщиною (1362), Буковина увійшла до складу Молдавського князівства, а Закарпатську Русь ще раніше загарбала Угорщина. Отже, в XIV ст.. більша частина України опинилась під владою двох держав - Польщі і Великого князівства Литовського, а з 1569р. - Речі Посполитої.
На українських землях в польсько-литовську добу поглиблювалися процеси феодалізації земельної власності: земля розподілялась та юридично закріплювалась за власниками - королями, магнатами, а з середини ХУІ ст. - козацькою старшиною та козаками. Королівська земля орендувалась шляхтою та магнатами на вигідних для них умовах. На початок XVIIст. Нараховувалось майже 250 магнатських маєтків, (Замойських, Потоцьких, Жолкевських, Конецпольських, а також українсько-литовського походження - Острозьких, Вишневецьких, Чорторийських, Корецьких).
Польська шляхта (земські бояри, військові слуги магнатів, заможні міщани і селяни) за польським загальнодержавним збірником "Віслицьким статутом" (1347) була звільнена від податків, а земля вважалась її повною власністю. Термін боярин був замінений терміном пан. Продовжувало зростання церковно-монастирське землеволодіння.
До кінця XIVст. великим землевласником на Україні залишалась православна церква, але після підписання Брестської унії (1596) зростає земельна власність католицької церкви.
Козацьке землеволодіння поділялося на маєтки реєстрових і запорозьких козаків і зросло під час Хмельниччини.
Мають місце процеси обезземелення селян та їх закріпачення. Аграрні відносини польсько-литовської доби регулювались правовими актами: литовськими статутами 1529, 1566р.р. Вони гарантували недоторканність шляхетських володінь. На державних землях, вводилося ряд обмежень для селян: їм заборонялося без дозволу папів купувати або брати землю в заставу. Шляхетська вотчина могла відчужуватися (продаватися, обмінюватися) без дозволу великого князя. Аграрна реформа 1557р. ("Устава на волоки") польського короля і великого князя литовського Сигізмунда ІІ Августа передбачала перемірювання всієї землі і поділ її на волоки. Кожне селянське господарство отримало 1 волоку. Громадські порядки були зруйновані (кругова порука, спільні відробітки).
Реформа юридично закріпила належність селян феодалам. Підвищилась дохідність панських господарств в 7 разів, були створені найсприятливіші умови для розвитку фільварків - багатогалузеве товарне господарство, в якому крім землеробства займалися різними промислами.
Артикули польського короля Генріха Валуа 1573 і третій Литовський статут 1588р. остаточно закріпачили селян. Центрами товарного виробництва і обміну були міста, значна частина яких виникла у ІІ половині ХУІ ст., коли відбувалася колонізація та заселення Наддніпрянщини. У 40-х роках ХУІІ ст.. в Україні була майже тисяча міст і містечок. Прискореному їх розвитку сприяло самоврядування, прийняте у відповідності з магдебурзьким правом, яке отримали чимало міст. Особливістю українських міст був їх аграрний характер. Вони ділилися на 2 головні типи:
- міста з землеробським характером господарства (але с/г не було головним заняттям міського населення);
- міста з розвинутим ремеслом, торгівлею.
Виробничу основу більшості міст склало ремесло: ковальське, шевське, кравецьке, деревообробне, харчове (різники, м'ясники, сальники, ковбасники, мельники, мельники, мірошники, крупники, гречаники, олійники, пекарі, хлібники, пивовари). Існувало майже 120 ремісничих спеціальностей. Для міського ремесла характерного була цехова організація (об'єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки).Наявність цехів вперше документально засвідчено у кінці ХІУ ст. Крім цехового в українських містах існувало її позацехове ремесло. У ХУІ ст. з'являються складніші виробництва мануфактурного типу, яких, однак, було небагато.
Зростання сільськогосподарського і ремісницького виробництва зумовли появу базарів і торгів, ярмарків (основних центрів формування національного ринку). Ярмарки з'єднували різні регіони України між собою мали свою спеціалізацію. Внутрішній ринок поступово набував загальнонаціонального характеру. Українські купці торгували з країнами Західної Європи через Польщу і Прибалтику. Хліб, вовна, віск експортувалися через м.Гданськ.
Отже, У-ХУІ ст. в економіці України зароджується і розвивається феодальне господарство, з втратою державності. Соціально-економічний розвиток визначається русько-литовським і польським правом. З кінця ХУ ст. розпочалось юридичне оформлення кріпосного права, фільваркової системи.
Loading...

 
 

Цікаве