WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Форми міжнародних економічних відносин - Реферат

Форми міжнародних економічних відносин - Реферат

У міжнародній валютній практиці залежно від обсягу, характеру операцій і кількості використовуваних валют розрізняють національні, регіональні та світові валютні ринки.

Світові валютні ринки концентруються у світових фінансових центрах — місцях, де зосереджені банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, в яких здійснюються міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції. Найбільш відомі — це валютні ринки в Лондоні, Нью-Йорку, Парижі, Токіо, Франкфурті-на-Майні, Цюриху. У 60-ті роки з'явились нові фінансові центри Південно-Східної Азії — в Сінгапурі, Гонконгу, а у 80-ті — фінансові центри на колишній периферії світового господарства: Бахрейні, Панамі, на Багамських та Антильських островах. Тут вони функціонують на офшорних засадах, мають пільгові валютні режими, що приваблює транснаціональні банки й корпорації.

Характерно, що обсяг операцій на валютних ринках значно більший, ніж обсяг обміну (торгівлі) товарами та послугами. Так, на початку 90-х років щоденний обсяг операцій на валютних ринках сягав 1 трлн дол., причому близько 50 % операцій здійснювалось на трьох найбільших світових валютних ринках: Лондонському, Нью-Йоркському, Токійському.

Більшість операцій на валютних ринках проводиться у доларах США, а також німецьких марках, англійських фунтах стерлінгів, японських єнах, французьких та швейцарських франках.

Формально валютний паритет (співвідношення) між грошовими одиницями різних країн встановлюється офіційними установами (національними банками або іншими уповноваженими для цього фінансовими органами). Але фактично на валютних ринках обмін валют здійснюється не за їх офіційним курсом, а за курсом, який відхиляється від паритету залежно від реального попиту на певну валюту та її пропозиції. Тому застосовуються два види валютного курсу, за яким взаємно обмінюються валюти: фіксований (встановлений) і плаваючий. Фіксований валютний курс — це результат угоди заінтересованих країн про підтримку курсу своїх валют на певному рівні. Якщо курс національної валюти відхиляється від попередньо встановленої величини, центральний банк країни здійснює інтервенцію (пряме втручання) на валютному ринку. Він купує або продає національну валюту з метою відновити встановлений рівень своєї грошової одиниці. Плаваючий валютний курс — це обмінний курс, який залежить тільки від попиту та пропозиції на цьому ринку.

Результатом коливання валютного курсу є два основні наслідки: погіршення або поліпшення стану експорту або імпорту. Так, за умови, що обмінний курс національної валюти знижується (іноземна валюта дорожчає, тобто обмінюється на більшу кількість вітчизняних грошей), спричиняється подорожчання зарубіжних товарів, вигіднішим стає експорт. За протилежної ситуації, коли обмінний курс національної валюти підвищується (іноземна валюта стає дешевшою), ціни на імпортні товари знижуються, а на експортні, навпаки, зростають.

З метою запобігання негативним наслідкам коливань обмінного курсу держави вживають певних заходів для регулювання валютного курсу, зокрема, здійснюють валютні інтервенції на внутрішньому і зовнішньому валютних ринках тощо. Валютна інтервенція — це цільові операції національних банків з купівлі-продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти, визначені межами (границями) її підвищення чи зниження.

Важливе значення у світогосподарських зв'язках має і проблема конвертованості валют. Конвертованими називають такі валюти, які вільно, без обмежень, обмінюються на інші національні грошові одиниці, товари та послуги. Тому, чим більше валютних обмежень існує в країні, тим менш конвертованою є її валюта. Відсутність таких обмежень означає повну конвертованість валюти.

Конвертованість валюти може бути повною лише тоді, коли вона охоплює всі види зовнішньоекономічних операцій і поширюється на всіх власників валюти (як юридичних, так і фізичних осіб). Якщо ж мають місце валютні обмеження, які поширюються на окремих суб'єктів, об'єкти і зони оборотності, то це — частково конвертована валюта.

Розрізняють зовнішню та внутрішню конвертованість. За зовнішньої конвертованості повна свобода обміну зароблених у країні грошей надається тільки іноземцям (нерезидентам). За внутрішньої конвертованості, навпаки, цією свободою користуються особи, які постійно проживають у даній країні (резиденти), а для нерезидентів зберігаються певні обмеження.

Нині повністю конвертовані валюти має лише обмежена кількість країн, а саме: США, Великобританія, ФРН, Канада, Данія, Нідерланди, Австрія та деякі інші, тобто насамперед розвинуті країни з відкритою економікою. Навіть така економічно розвинута країна, як Франція, запровадила повну конвертованість франка лише з початку 1990 р.

Конвертованість національної валюти потребує економіки ринкового типу, оскільки вона ґрунтується на вільному волевиявленні всіх власників грошових коштів. Окрім того, ринкова економіка має бути достатньо зрілою для протистояння іноземній конкуренції. Важливою умовою, що сприяє введенню конвертованості, є відсутність дефіциту платіжного балансу.

На жаль, українська гривня є однією з найменш конвертова-них валют у світі, що пов'язано з глибоким кризовим станом економіки і тривалим та непослідовним характером формування ринкових відносин.

Основні міжнародні валютно-фінансові організації

Розвиток економічного співробітництва, валютних і фінансових відносин між окремими державами зумовив появу міжнародних валютно-фінансових і кредитних організацій. Такі міжнародні організації — це інститути, створені за міждержавними угодами для регулювання міжнародних економічних відносин. Провідними з них є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

МВФ — це міжнародна валютно-кредитна організація, яку було створено на міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Почав функціонувати з 1945 р. Нині до МВФ входить понад 160 держав світу. Згідно зі Статутом МВФ його основними цілями є: сприяння розвитку торгівлі та валютного співробітництва; надання країнам-членам коштів в іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів.

Капітал МВФ формується за рахунок внесків держав-членів відповідно до встановленої для кожної з них квоти, величина якої залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі у світовій економіці й міжнародній торгівлі. Так, на початок 90-х років квота США становила 19,62 %, далі йшли Німеччина і Японія (по 6,1), Франція і Великобританія (по 5,48 %) та ін. Квоту для Росії встановили на рівні 3 %, для України — 0,7 %.

Важливим напрямом діяльності МВФ є кредитування країн для врегулювання платіжних балансів і зовнішньої заборгованості. Кредити МВФ поділяються на:

  • звичайні кредити фонду, які надаються для подолання тимчасових труднощів платіжного балансу в рамках одного року (з перспективою подовження до 4—5 років);

  • компенсаційні кредити, що їх надають для компенсації зменшення експортної виручки, яке сталося з причин, незалежних від країни-позичальника, терміном на 3—5 років;

  • стабілізаційні кредити терміном до 3—5 років, які надаються для фінансування створення запасів сировини, що добувається в країні у разі несприятливої кон'юнктури на світових ринках.

МВФ здійснює і так зване розширене фінансування, що має цільове призначення — здійснювати структурну перебудову зовнішніх рахунків у разі серйозних порушень платіжного балансу. Погашення може відбуватися протягом 4—10 років.

При цьому кредитні операції здійснюються тільки з офіційними органами країн-членів МВФ: національними банками, казначействами, валютними стабілізаційними фондами.

Однією з форм міждержавного кредитного регулювання є створення спеціальних фондів запозичення ресурсів. Роль МВФ полягає у посередництві між країнами, які потребують коштів, і країнами-кредиторами та встановлення контролю над валютно-фінансовою політикою держави-позичальника.

З кінця 70-х років МВФ переорієнтував свою діяльність на вирівнювання платіжних балансів країн, що розвиваються, а з початку 80-х — на регулювання їх зовнішньої заборгованості. Відбулося підвищення ролі МВФ як координатора міжнародних кредитів і гаранта платоспроможності країн-боржників.

Loading...

 
 

Цікаве