WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Форми міжнародних економічних відносин - Реферат

Форми міжнародних економічних відносин - Реферат

Міжнародний рух капіталів

Міжнародна міграція капіталу почала активно розвиватись ще в період становлення світового господарства і поступово перетворилась на вирішальну ознаку сучасних міжнародних економічних відносин. За своєю сутністю міжнароднийрухкапіталу — це переміщення капіталу у різних його формах (товарній, грошовій) з однієї країни в іншу, що приносить дохід його власнику у формі дивіденда чи процента. Серед причин, які зумовлюють рух капіталу за межі національних господарств, провідною є відносний надлишок у даній країні, котра стає "донором" для країн-споживачів.

За джерелами і формами капіталовкладення за кордоном можуть бути різними. Так, за джерелами походження вони поділяються на державні й приватні. Державні капіталовкладення — це кошти з держбюджету, які спрямовуються за кордон (або отримуються звідти) відповідно до ухвал урядів чи міжурядових організацій. За формою — це державні позики, позички, гранти, допомоги, а також кредити (наприклад, кредити Міжнародного валютного фонду, Світового банку). Приватний капітал — це кошти недержавних джерел, які вивозяться за кордон (отримуються з-за кордону) приватними фізичними та юридичними особами (інвестиції, торговельні або міжбанківські кредити).

За терміном розміщення закордонні капіталовкладення поділяються на коротко-, середньо- і довгострокові.

За характером використання капітал, який вивозиться за кордон або ввозиться в країну, буває позичковим і підприємницьким (див. рис. 6).

Позичковий капітал — це надання коштів у борг заради отримання прибутку у формі процента. Підприємницький капітал поділяється на прямі та портфельні інвестиції. Прямі інвестиції забезпечують реалізацію довгострокових інтересів за рахунок отримання інвестором права бути власником підприємства або мати вирішальний голос в управлінні ним. Як правило, прямі інвестиції є приватним підприємницьким капіталом.

Портфельні інвестиції, оскільки це вклади коштів в акції, облігації та інші цінні папери довгострокового характеру, не забезпечують контролю за об'єктом вкладення, а дають лише право на дохід.

Вагомий вплив на всю світову економіку справляють прямі інвестиції, які мають тенденцію до стрімкого зростання. Так, якщо на початку 80-х років їх загальний обсяг у світі становив 450 млрд дол., то вже наприкінці 90-х років — понад 3 трлн дол. Активну роль у нарощуванні прямого зарубіжного інвестування відіграють ТНК, котрим належить основна його частина.

На сучасному етапі практично всі країни є як експортерами, так і імпортерами прямих інвестицій, хоча їх розподіл на терені світового господарства досить нерівномірний. Основними експортерами й імпортерами капіталу є США, Великобританія, Японія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Канада та ін. Нині у світі сформувалась триполюсна структура прямих іноземних інвестицій: США, Європейський Союз, Японія. На цю тріаду припадає 4/5 загального обсягу міжнародних інвестицій.

Для країн, що розвиваються та з перехідною економікою, найбільшим регіоном розміщення іноземного капіталу є Південно-Східна Азія, в тому числі й Китай, який домінує в азіатському інвестиційному бумі.

Серед нових тенденцій у 90-ті роки намітилась активізація іноземних інвесторів у країнах Центральної і Східної Європи, що пояснюється не лише процесами ринкової трансформації їх економік, а й наявністю економічного зростання в деяких країнах (зокрема, в таких, як Польща, Чехія, Угорщина).

Щодо України, то обсяг прямих іноземних інвестицій в її економіку дуже малий і становив на кінець 90-х років близько 3 млрд дол. При цьому за останні роки відбулись зміни в розподілі прямих інвестицій між галузями української економіки, де акценти поступово переміщуються зі сфери обігу у виробничу сферу. Нині іноземні інвестори найбільший інтерес виявляють до підприємств харчової промисловості, машинобудування та металообробки, транспорту і зв'язку, хімічної та нафтохімічної промисловості, а також внутрішньої торгівлі.

Таким чином, стійка тенденція зростання вивезення капіталу, поглиблюючи МПП, відтворює об'єктивні потреби розвитку продуктивних сил за умов НТР. Рамки внутрішніх ринків стають завузькими для ефективного функціонування виробництва. Особливо це стосується технологічно складної наукомісткої продукції продуктивних галузей, динамічний розвиток яких часто неможливий без міжнародної кооперації. Так, стрімкий прогрес у сфері виробництва комп'ютерної техніки призвів до того, що вироби морально старіють протягом 2—3 років.

Експорт капіталу сприяє появі таких нових форм міжнародних зв'язків, як довгострокова оренда обладнання (лізинг), субпідрядні контракти на надання інженерно-будівельних робіт, а також технологічних, фінансових та інших послуг (інжиніринг). Нові форми відповідною мірою віддзеркалюють еволюцію у способах використання іноземних капіталів на території тих чи інших держав: від володіння (повного або часткового) об'єктом власності до контрактних угод, які пов'язані з передачею технологій, інформаційних послуг і т. п.

Міжнародна міграція робочої сили

Масова міграція населення є однією з характерних рис життя світової спільноти другої половини XX — початку ХХІ ст., хоча міждержавні міграції відомі ще за стародавніх часів. Сучасний міжнародний ринок робочої сили включає різноцільові потоки трудових ресурсів, що перетинають національні кордони. Він об'єднує національні ринки робочої сили і виявляється у формі трудової міграції.

Міжнародна міграція трудових ресурсів зумовлюється економічними, політичними, оборонними (захисними), релігійними, національно-етичними та іншими причинами, але серед них нині домінують економічні.

Метою трудової міграції стали пошуки роботи, нових сфер прикладання праці, що свідчить або про відсутність можливостей працевлаштування, або про недостатню ефективність праці у себе на батьківщині. Існують суттєві національні відмінності в рівнях безробіття, оплаті праці, вартості життя тощо. Прискорює міграційні процеси також бурхливий розвиток засобів зв'язку і транспорту. Офіційна міжнародна статистика у 90-х роках нараховувала близько 40 млн осіб трудівників-мігрантів, а якщо враховувати і членів їх сімей, то дана цифра перевищувала 100 млн осіб.

На сучасному етапі розвитку міждержавної трудової міграції можна виокремити такі її напрями: міграція зі слаборозвинутих країн в індустріально розвинуті — основний потік мігрантів; обмін трудовими ресурсами між розвинутими країнами; міграція робочої сили між країнами, що розвиваються; міграція з колишніх соціалістичних країн (особливо пострадянських) у промислово розвинуті держави, а також близьке зарубіжжя.

Емігранти з економічно відсталих країн працюють у розвинутих державах у тих галузях промисловості та інфраструктурних службах, без яких неможливий нормальний виробничий процес та де спостерігається дефіцит робочої сили. Це, як правило, такі види діяльності, котрі не користуються популярністю у місцевого населення, є малопрестижними і низькооплачуваними. Наприклад, у Франції емігранти становлять 1/4 зайнятих у будівництві і 1/3 в автомобілебудуванні; у Бельгії — половину всіх шахтарів. Останнім часом активізувався виїзд робочої сили із країн Східної Європи та колишнього СРСР.

В цілому інтенсивне використання іноземної робочої сили значною мірою зумовлено дією таких факторів:

  • бажанням знизити витрати виробництва за рахунок використання дешевшої порівняно з національною іноземної робочої сили;

  • "гонитвою за головами", тобто залученням кваліфікованих працівників, у т. ч. й науково-дослідницьких кадрів, що стало безпосередньою причиною такого явища, як "відтік умів";

  • діяльністю ТНК, що не лише підвищує географічну мобільність робочої сили, а й вирівнює умови її використання у світовому масштабі;

  • інформатизацією виробництва і суспільного життя, інтенсивністю взаємодії науки і культури різних країн, що веде до уніфікації критеріїв освіти і кваліфікації працівників.

Loading...

 
 

Цікаве