WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Економічне зростання та його чинники. економічні цикли - Реферат

Економічне зростання та його чинники. економічні цикли - Реферат

Модель виробничоїфункції

Економічне зростання може бути забезпечено за рахунок паралельних вкладень у різні фактори, що робить їх високопродуктивнішими. Так, раціональне співвідношення між працею і капіталом, у разі їх зміни, розраховується за допомогою виробничої функції, в основі якої — найкращий варіант граничної продуктивності кожного із залучених факторів. Це виражається такою формулою:

Q = f(L, K, N),

де Q — обсяг виготовленої продукції (національного доходу);

L — сукупні витрати праці;

K — вкладений капітал;

N — земельні ресурси.

Ця формула характеризує екстенсивний тип економічного зростання. А інтенсивний тип зростання можна описати таким чином:

На основі виробничої функції американські економіст П. Дуглас і математик Х. Кобб побудували двофакторну модель зростання економіки, в якій продемонстрували пряму залежність між обсягом (результатом) виробництва і величиною виробничих затрат.

Модель Кобба—Дугласа виражається такою формулою:

Q = f (L, K).

Згідно з даною формулою при збільшенні затрат праці і капіталу на х % обсяг продукції (національного доходу) зросте також на х процентів.

Багатофакторнімоделі зростання

У подальшому були запропоновані інші моделі, які враховували умови, що впливають на ступінь взаємозамінюваності факторів та їх диференціацію, а також на економічне зростання прямо та опосередковано, тобто багатофакторні моделі (наприклад, розрахунки факторів економічного зростання американського економіста Е. Денісона).

Цілий ряд моделей побудовано на обґрунтуванні рівняння попиту, пропозиції та динамічному їх збалансуванні, де останнє визначається динамікою капітальних вкладень, які утворюють нові виробничі потужності та нові доходи. Сутність багатьох з цих моделей зводиться до того, що інвестиції мають передбачати динаміку споживчого попиту. А оскільки економічна рівновага за такої концепції дуже нестійка, то необхідне державне втручання в ці процеси через фінансово-кредитну політику.

Важливо звернути увагу і на універсальну модельВ. Леонтьєва, яка дістала назву "затрати—випуск". Її автор проаналізував систему взаємозалежностей в економіці як єдиного цілого на основі таблиці міжгалузевого балансу. В таблиці взаємозв'язок між "витратами" (по стовпчиках) і "випуском", або виготовленою продукцією (по рядках), дозволяє з'ясувати, яку кількість однієї продукції потрібно використати для виробництва іншої.

Теоретична модель "затрати—випуск" стала основою для побудови міжгалузевої моделі економіки США, а також набула поширення в інших країнах, у т. ч. в колишньому СРСР. В 1973 р. за розробку методу "затрати—випуск" та його практичне застосування В. Леонтьєву була присуджена Нобелівська премія з економіки.

Концепція нульового зростання

На початку 70-х років у західній літературі була висунута так звана концепція нульового економічного зростання. Суть проблеми полягає в тому, що у повоєнні десятиліття істотно посилились негативні наслідки швидкого економічного зростання, оскільки воно значною мірою пов'язано із залученням і переробкою дедалі більшої кількості сировинних ресурсів. Сировина стає дефіцитнішою, а потреби в ній безперервно зростають. За існуючих тенденцій залучення природних ресурсів у виробництво людство скоро дійде до межі, за якою йому загрожує глобальна катастрофа: виснаження природних ресурсів, економічні катастрофи та погіршення якості життя в цілому. В зв'язку з цим потрібно свідомо обмежувати темпи економічного розвитку.

З прихильниками концепції нульового зростання важко погодитись. Адже саме динамічне економічне зростання виступає як головна передумова пом'якшення суперечностей між зростаючими потребами та обмеженими ресурсами. Як уже зазначалося, НТР призводить до суттєвих змін у факторах економічного зростання. Вона дозволяє отримати більше продукції з меншими витратами, в т. ч. зменшуються затрати енергетичних і традиційних мінеральних ресурсів.

Показники економічного зростання

Найбільш концентровано і комплексно характеризує економічне зростання показник продуктивності суспільної праці, що визначається як відношення (у грошовій формі) випуску продукції (в масштабах країни — національного доходу) до затрат живої праці. Зворотний показник продуктивності праці — це трудомісткість праці. Він показує, скільки необхідно суспільству затратити праці, щоб виготовити одиницю продукції. Близький до них показник інтенсивності праці, який характеризує затрати праці за одиницю часу.

Відношення (в грошовій формі) обсягу продукції до основного капіталу визначає продуктивність капіталу, або знайоміший нам показник фондовіддачі. Зворотний йому показник — це капіталомісткість продукції. Наскільки раціонально, продуктивно використовуються обмежені природні ресурси, характеризує показник матеріаломісткості — відношення (в грошовій формі) виготовленої продукції до затрат використаних ресурсів.

З точки зору маржиналістського підходу до аналізу граничних показників, важливими є показники граничної продуктивності факторів виробництва. Вони характеризують обсяг приросту національного доходу від приросту відповідного фактора: праці; капіталу; природних ресурсів. Хоча досконалої методики таких розрахунків ще немає, але західні економісти вважають, що частки даних факторів у величині національного доходу такі: заробітної плати (праці) — 75—80 %; прибутку і процента — 15—18 % та природних ресурсів — 5—7 %.

Таким чином, забезпечуючи економічне зростання, люди повинні вдосконалювати економічні процеси, які характеризують згадані показники. Всі вони врешті-решт фокусуються у показнику продуктивності праці, комплексним фактором зростання якого є НТП.

Економічні цикли: сутність, види.Економічні кризи

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність — це об'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40—60 років).

Оскільки характерна риса циклічності — це рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

Економічні цикли(кризи)

У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак — показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо.

Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

Криза — це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і росту безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через "омертвіння" капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процен-та. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня й економіка вступає у фазу піднесення.

Loading...

 
 

Цікаве