WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Капітал і наймана праця - Реферат

Капітал і наймана праця - Реферат

Процес споживання робочої сили є одночасно і двоїстим процесом виробництва та створення додаткового продукту. Тому вартість створеного товару більша за вартість робочої сили на величину додаткового продукту.

Наймаючи працівників, підприємець (капіталіст) купує не лише їхню здатність до праці (чи послуги праці), а й найголовніше — здатність до створення додаткового продукту. За Марксом, домінуючою, узагальнюючою формою цього продукту при капіталізмі є додаткова вартість, яку він позначив буквою M (від нім. mehrwert — додаткова вартість).

Додатковийпродукт: концепції,форми прояву

Додатковий продукт — це результат специфіки виробничої діяльності людини створювати більше споживчих благ, ніж їй самій необхідно для відтворення себе як працівника й особистості в цілому, тобто необхідного продукту. Така особливість продуктивної діяльності притаманна людям за всіх часів, оскільки без цього суспільство не змогло б взагалі існувати, а тим більше розвиватися. Так, якби в первісному суспільстві продуцент (здобувач) їжі сам усе споживав, то звідки було б узяті засоби для утримання і розвитку дітей? Адже вони самі цього робити ще не можуть.

Таким чином, у політекономічному трактуванні необхідний продукт — це частка суспільного продукту, що створена працівниками в сфері виробництва, потрібна для нормального, з точки зору існуючих соціально-економічних умов, відтворення фізичних і духовних здібностей працівників та членів їх сімей.

Додатковий продукт — це частка суспільного продукту, що створюється безпосередніми виробниками понад величину необхідного продукту.

Додатковий продукт завжди відігравав особливу роль у розвитку людського суспільства. Всю ініціативу, свої фізичні та духовні здібності люди врешті-решт завжди спрямовували на виробництво і привласнення додаткового продукту. З даних позицій цілком можна стверджувати: розвиток історії людства — це розвиток форм виробництва і розподілу цього продукту.

Багатство народів, благополуччя їх держав є лише формою матеріалізації додаткового продукту. Держава, підприємці (бізнесмени) організовують свою справу з однією метою: виробити та отримати додатковий продукт у тій чи іншій грошовій формі: прибутку (в т. ч. й торговельного), ренти, позичкового процента. Без цього немає ні суспільного виробництва, ні підприємницької ініціативи.

Грошовий вираз додаткового продукту при капіталізмі, як уже зазначалось, марксистська політекономія трактує як неоплачену працю працівника, або додаткову вартість. Остання, як і вся новостворена вартість (V + M), за Марксом, є продуктом виключно живої праці. Процентне відношення додаткової вартості до змінного капіталу називають нормою додаткової вартості (m1), або рівнем експлуатації робочої сили.Рівень експлуатації визначають також через процентне відношення додаткової праці до необхідної праці.

У західній економічній теорії існує й інша концепція щодо виняткової ролі живої праці у створенні нової вартості, в т. ч. і додаткового продукту. Так, економікс трактує нову вартість як винагороду капіталіста (підприємця) за організацію виробництва, ініціативу, ризик тощо. Ця винагорода — функція від використання всіх факторів виробництва. При цьому, згідно з розрахунками американських дослідників проблем економічного зростання (модель Кобба—Дугласа), внесок живої праці у новостворену вартість становить близько 3/4, решта факторів — 1/4. За таких різних підходів до механізму утворення нової вартості, навіть у назвах її складових, виявляється класово ідеологічний підтекст.

Так, марксистська політична економія стійко не визнавала (і не визнає) економічно справедливим привласнення капіталістом додаткового продукту у формі додаткової вартості. На цій основі в першому томі "Капіталу" К. Маркса і була сформульована об'єктивна необхідність соціалістичної революції на основі експропріації приватної власності, оскільки "експропріаторів" потрібно "експропріювати".

Західні ж економісти-теоретики не менш затято не добачали і досі не добачають механізм виробництва додаткової вартості, а досліджують прибуток (дохід) як природну функцію та властивість капіталу. Вони навіть не вживають такі терміни, як "додаткова вартість" або "вартість". Подібна "штучна сліпота" часто стає незрозумілою з точки зору навіть здорового глузду, а не тільки економіста-дослідника. Так, прибуток підприємця є винагородою за організацію ним виробництва, його ініціативу, новаторство і ризик, але джерело цієї винагороди спочатку потрібно створити, а потім вже привласнювати. Саме завдяки додатковому продукту первісна людина відмовилась від канібалізму, тобто перестала поїдати собі подібних. Стало доцільніше і вигідніше примушувати людей працювати. Таким чином, первісне суспільство перейшло на іншу стадію розвитку — рабовласницьку.

З появою і збільшенням додаткового продукту з'явився вільний час для науки, розвитку мистецтва тощо, тобто розвитку духовної сфери людства. Ось чому, відкинувши класово-ідеологічні "шори" при аналізі цієї проблеми, на думку ряду авторів, немає сенсу відмовлятись від категорій додаткової праці та додаткового продукту, так само як і від узагальнюючої форми його грошового виразу — додаткової вартості. Остання в реальній економіці знаходить своє відображення у таких конкретних формах, як прибуток (у т. ч. торговельний), підприємницький дохід, рента, позичковий процент, які вивчають і марксистська політекономія, і економікс.

Капітал як економічні відносини

Таким чином, капітал — це не просто гроші, а авансована вартість, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість від первісно авансованої. З точки зору політекономічного розуміння сутності та змісту категорії "капітал" важливо враховувати, що перетворення грошових знаків на капітал передбачає наявність ряду як техніко-організаційних, так і соціально-економічних умов. Перша з них — це можливість і необхідність власника потенційного капіталу вступати у відносини з іншими продуцентами (виробниками) з приводу купівлі факторів виробництва. Друга — це те, що за умов недостатньої наявності хоча б одного зі згаданих факторів для організації ефективного виробництва, він може звернутись до відповідних ринкових інституцій (банків, інвестиційних фондів, трастів, лізингових компаній тощо).

Отже, перетворюючи свої кошти на капітал, його власник вступає в економічні відносини з різними господарюючими суб'єктами, які постачають через ринок необхідні йому товари (послуги), а також з індивідами, які отримують засоби для існування не від власної підприємницької діяльності, а від найманої праці за гроші (відповідну плату). Тобто капітал — це економічна категорія, котра виражає не стільки техніко-організаційні, скільки соціально-економічні відносини. Найрельєфніше вони виявляються у трудових відносинах.

Трудові відносини: сутність,структура та їх характерні рисиу сучасній економічній системі

Процес поєднання і функціонування факторів виробництва здійснюється передусім на рівні окремих підприємств (фірм), організацій, установ тощо. Тут відбувається включення індивідуального працівника до складу трудового колективу, де формується і відповідний рівень трудових відносин.

Сутність і струк-тура трудовихвідносин

У системі трудових відносин потрібно розрізняти дві сторони: техніко-економічну та соціально-економічну.

Перша, техніко-економічна, пов'язана з використанням працівником речових факторів виробництва незалежно від того, чи є він їх власником чи ні. Головне в даному процесі — домогтися раціонального їх використання на своєму робочому місці. Подібний аспект розгляду трудових відносин, з точки зору політекономічного аналізу, можна залишити поки що поза увагою, оскільки вивчення його взагалі для студентів-економістів ще у перспективі.

Соціально-економічна сторона трудових відносин детермінується в першу чергу формою власності, на базі якої функціонує те чи інше підприємство. Так, на державних, колективних (кооперативних, частково акціонерних) підприємствах тощо безпосередні продуценти виступають також співвласниками підприємства і відповідно створеного продукту. Одночасно вони є і безпосередніми виробниками цього продукту.

Докорінно змінюється зміст трудових відносин, коли речові фактори виробництва перебувають у руках капіталістів (індивідуальних чи асоційованих). За таких умов поєднання найманого працівника з речовими факторами виробництва відбувається через купівлю та використання його робочої сили під контролем та управлінням капіталіста. Соціально-економічний аспект трудових відносин і є об'єктом політекономічного аналізу.

Завдяки суспільному характеру виробництва процес праці здійснюється шляхом формування на підприємствах відповідних трудових колективів, які перебувають у відносній економічній відокремленості (самостійності). Наприклад, згідно із Законом України "Про підприємство", до трудового колективу входять усі працівники, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту), а також інших правових норм, що регулюють трудові відносини працівника і підприємства.

Loading...

 
 

Цікаве