WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Капітал і наймана праця - Реферат

Капітал і наймана праця - Реферат

Реферат на тему:

Капітал і наймана праця

Соціально-економічний зміст категорії "капітал".Альтернативні теорії капіталу

Економічна категорія "капітал" та її різноманітні форми прояву є надзвичайно часто вживаними як в економічній науково-навчальній літературі, так і в повсякденному житті людей. Зокрема, можна прочитати або почути про виробничий, грошовий, торговельний, позичковий, лихварський, фінансовий, інвестиційний капітал; про індивідуальний, кооперативний, акціонерний, державний, міжнародний капітал; про людський, інтелектуальний (інноваційний) капітал; про постійний, змінний, а також оплачений, резервний, номінальний і реальний капітал тощо. Це лише незначний перелік форм і видів прояву капіталу в реальній економічній діяльності людей.

З точки зору дидактики, проблема вивчення економічного змісту категорії "капітал" ускладнюється концептуально різними трактуваннями її марксистською політекономією, з одного боку, та представниками західної політекономії (нині економікс), з іншого.

Трактуваннякатегорії "капітал"

Термін "капітал" (англ., фр. саріtal, лат. саріtalis — головний) вживають у різних аспектах: "майно" і "володіння", "самозростаюча вартість" і "самозростаючі гроші" або взагалі нагромаджена праця в різних уречевлених формах.

Так, основоположники класичної політекономії (А. Сміт і Д. Рікардо) ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Однак А. Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується для подальшого функціонування у виробництві та іншій економічній діяльності й приносить дохід. Позитивним у такому трактуванні сутності капіталу є те, що його матеріально-речовий зміст пов'язується як з факторами виробництва, так і процесом отримання доходу. Останнє є домінуючим для розуміння змісту поняття "капітал".

Сучасні західні економісти аналогічно трактують сутність даної економічної категорії. Наприклад, П. Самуельсон і У. Нордхауз пишуть, ще "капітал" складається із благ довгострокового користування, створених для виробництва інших товарів, які включають незліченні верстати, дорогі комп'ютери, вантажівки, прокатні стани, будівлі, що і складає "пейзаж сучасної економіки".

Непринципова відмінність між класичною буржуазною політекономією і сучасною економічною (західною) теорією полягає в тому, що остання суттєво розширює перелік елементів (видів) нагромадженої праці (багатоаспектна виробнича та інформаційна інфраструктура тощо) при розгляді змісту капіталу. До складу капіталу вони включають надбані знання і навички, в тому числі й професійно-кваліфікаційні, а інвестиції на їх здобуття називають "людським капіталом" (Дж. Беккер, Ф. Махлуп), на відміну від "фізичного капіталу". Часто в західній літературі капітал ототожнюється з фінансовими ресурсами (насамперед з грошима — С. Фішер, Р. Дорнбуш, Дж. Робінсон) і навіть з часом, який розглядається як специфічний фактор виробництва, що створює дохід.

Таким чином, починаючи з А. Сміта, буржуазна політекономія в особах багатьох його послідовників (Дж. С. Міль, А. Маршалл, П. Самуельсон та ін.) розглядає капітал як сукупність факторів виробництва, що приносять дохід.

З точки зору трактування матеріально-речового змісту капіталу до такої позиції дуже наблизилось і марксистське розуміння цієї проблеми. Однак між ними є принципові відмінності, особливо щодо процесу функціонування різних складових капіталу та їх ролі у створенні вартості.

К. Маркс також виходив з того, що у процесі збільшення вартості бере участь увесь капітал, але відіграє при цьому різну роль. Так, засоби виробництва служать лише засобами використання робочої сили і матеріалізації її праці у виробленій продукції (товарах). Їх вартість завдяки робочій силі лише переноситься на виготовлений товар, залишаючись в його вартості незмінною, тобто без приросту над їх первісною вартістю. Цю частину капіталу, яка перетворюється на засоби виробництва, К. Маркс назвав постійним капіталом і позначив буквою С (від лат. constant — постійний). По-іншому він розглядав результат тієї частини капіталу, яка авансована на робочу силу і здатна створювати додаткову вартість. Частину капіталу, що витрачається на купівлю робочої сили, Маркс назвав змінним капіталомV (від англ. variable — змінний). Таким чином, поділ капіталу на постійний і змінний було здійснено відповідно до функціональної ролі цих факторів виробництва у створенні додаткової вартості.

За К. Марксом, капітал— це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (перш за все виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і перманентно відтворює саму себе, тобто приносить додаткову вартість.

Ці положення вченого знаходять своє відображення у визначенні поняття "капітал" як "самозростаючої вартості, створюваної найманим робітником". Виробництво і привласнення цієї вартості передбачає та охоплює своєрідні відносини між підприємцем (капіталістом) та найманим працівником. У зв'язку з цим К. Маркс писав: "Капітал — це не річ, а певне, суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі та надає цій речі специфічного суспільного характеру. Капітал — це не просто сума матеріальних і вироблених засобів виробництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло... — грішми". "Отже, — пише він далі, — ми маємо тут певну, на перший погляд дуже містичну, суспільну форму...".

До того ж капітал, навіть дещо містично, змінює свою економічну форму прояву. Так, він може виступати (проявлятись) у формі: певної суми грошей; засобів виробництва; готової продукції (товарів) на складі, призначеної на продаж; засобів існування найманих працівників тощо. Поряд з цими матеріально-речовими формами капітал, як уже зазначалося, можна розглядати і як суспільні відносини. Адже функціонування (дія) того чи іншого фактора виробництва (засобів виробництва, землі, робочої сили) органічно пов'язані зі стосунками між людьми.

Як бачимо, викладені положення про сутність, форми прояву капіталу були і залишаються не завжди загальновизнаними різними економічними концепціями, теоріями та науковими напрямами. З їх порівняння можна дійти висновку, що найповніше сутність капіталу як руху, що набуває різних форм, у тому числі форму суспільних відносин людей, ми знаходимо перш за все у Маркса.

Масовими і панівними економічними відносинами капітал стає за умов капіталістичного виробництва. Згідно із загальноекономічною точкою зору для даного виробництва (капіталістичної економіки) характерні такі принципові обставини:

  • по-перше, наявність юридичної свободи працівника, з одного боку, та відсутність у нього засобів виробництва і засобів для життя (окрім здатності до праці — робочої сили) — з іншого;

  • по-друге, економічне примушення людини продавати свою робочу силу (послуги праці) власникам засобів виробництва на певний час, протягом якого капіталіст організовує і контролює її використання;

  • по-третє, оскільки за таких умов процес праці є взаємодією факторів, які купив капіталіст, то і результат їх взаємодії — продукт виробництва (товар, послуга) — належить капіталістові. Для нього немає принципового значення, які товари (споживчі блага) виробляти, оскільки він організує їх виробництво тому, що вони є носіями вартості, і перш за все нової вартості, яка для безпосереднього процесу виробництва більша за авансову вартість на відповідну величину (приріст).

Загальна формула руху капіталу

Логічно постає запитання, яким є механізм появи цього надлишку (приросту) вартості, отриманого капіталістом після реалізації результатів виробництва, порівняно з тим, що він спочатку авансував на придбання факторів виробництва.

Достатньо ґрунтовну відповідь було дано К. Марксом в першому томі "Капіталу". Аналіз загальної формули капіталу та її суперечностей довів життєздатність формули: гроші — товар — гроші (Г—Т—Г), тобто гроші обмінюються на товар, який знову обмінюється на гроші. На перший погляд, дана формула не має змісту, оскільки гроші розрізняються лише кількістю. Тобто дана формула матиме сенс за умови, коли отримані гроші після продажу товару будуть кількісно більші від тих грошей, які були витрачені на купівлю попереднього товару. Це можна виразити так:

Г—Т—Г1,

де Г1 = Г +  приріст (наприклад, 100 гр. од. — Т — 110 гр. од., де приріст 10 гр. од).

Дану формулу Маркс назвав загальною формулою капіталу. З неї виходить, що приріст грошей виникає з обігу, але саме це, за марксизмом, суперечить закону вартості (еквівалентному обміну), оскільки сам обіг вартості не створює. У той же час приріст грошей не може виникнути поза обігом. У цьому — сутність суперечності загальної формули капіталу. Скільки гроші в обігу "не крути", їх сума, з точки зору всього суспільства, не зміниться. Може відбутися лише перерозподіл цієї суми між суб'єктами процесу купівлі-продажу. Так, один купив товар за 100 гр. од., а продав за 110 гр. од., тобто "виграв" 10 гр. од. як продавець. Але з часом, щоб продавати, він повинен теж купувати, а тому ті 10 гр. од., що він додатково отримав як продавець, даний суб'єкт втратить, коли стане покупцем.

Як же розв'язується в "Капіталі" ця суперечність? Маркс виходить з того, що такий приріст вартості може виникнути лише зі споживчої вартості товару, який купується. Таким товаром, споживча вартість якого має оригінальну властивість бути джерелом вартості, є робоча сила (здатність людини до праці). Специфіка цього товару полягає у здатності робочої сили створювати вартість, яка перевищує її власну вартість.

Loading...

 
 

Цікаве