WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Предмет і метод політичної економії - Реферат

Предмет і метод політичної економії - Реферат

Реферат на тему:

Предмет і метод політичної економії

Життя будь-якого суспільства, його членів безгранично різноманітне. До кола його інтересів потрапляє не лише матеріальне (виробництво матеріальних благ — житла, одягу, їжі тощо), а й нематеріальне (культура, наука, мистецтво, медицина, навчання, спорт). Звичайно економічні потреби, інтереси і цілі людини переважають. Отже, є така сфера діяльності, що лежить в основі існування всього суспільства в цілому і кожної людини зокрема, незалежно від того, де вона живе і чим займається. Це — економічна діяльність, без якої неможливі всі інші види існування. Для будь-кого з "homo sapiens" аксіоматичним є те, що перед тим, як займатися політикою або мистецтвом, наукою або релігією, потрібно мати їжу, одяг, дах над головою і т. д.

Прагнення людини пізнати сутність економічних процесів пояснюється не тільки віковим потягом до самопізнання або жагою проникнення в глибини таємниць Всесвіту. Оволодіння основами економічних знань продиктовано практичними потребами суспільного життя, спрямованістю його розвитку в потрібних для людини напрямах, прогнозованістю тенденцій його еволюції.

Зародження і розвиток політичної економії

Економічна думка виникла одночасно з появою людини. Першими економічними узагальненнями, які дійшли до нас, є написи на єгипетських пірамідах, звід законів царя Хаммурапі у Вавілонії, і т. д. У них деталізовані податкова система, громадські роботи, різноманітні штрафи та ін. Перша спроба теоретично осмислити і більш-менш системно викласти економічні проблеми була здійснена великим мислителем стародавніх часів, філософом, вчителем і наставником Олександра Македонського — Арістотелем. Він зацікавився двома ключовими проблемами економічної науки того часу — ефективним використанням майна в рабовласницькій латифундії і здійсненням справедливого (еквівалентного) обміну. Арістотель робить надзвичайні для свого часу відкриття і порушує проблему раціонального використання багатства, вперше формулює поняття суспільного поділу праці, еквівалентного обміну і навіть мінової вартості, попиту і пропозиції, споживання і потреб.

Перші політекономічні теорії

Становлення і розвиток економічної науки тісно пов'язані з прогресом капіталістичного способу виробництва. Цей суспільний лад з самого початку (епоха первісного нагромадження капіталу) порушував перед молодою економічною наукою проблему за проблемою. Саме тоді починається формування фундаментальної політичної економії як самостійної науки. Першими гідний внесок у розвиток політичної економії зробили меркантилісти (від італ. merkante — торговець, купець), які вважали, що суспільне багатство нарощується у сфері обігу — торгівлі. Меркантилісти визначили з цих позицій дві економічні проблеми, які необхідно було вирішити: 1) розвиток зовнішньої торгівлі і встановлення торгового балансу країни; 2) визначення природи грошей і рівня відсотка. На їх думку, багатство країни пов'язано з максимальним нагромадженням золота і срібла (дорогоцінних металів) за допомогою ефективної зовнішньої торгівлі, тобто перевищення вивезення товарів з країни над їх ввезенням. Меркантилісти вважали природною властивістю дорогоцінних металів бути грошима. Звідси — їх помилкове уявлення про те, що товари мають вартість таку, скільки за них можна обміняти золота і срібла. Отже, розмір вартості товару залежить від того, скільки зазначених металів можуть дати за нього.

Антуан де Монкретьєн (1575—1621) може вважатися одним з найталановитіших економістів — представників меркантилізму. Саме він вперше вжив термін "політична економія", подарувавши тим самим назву новій науці. У цілому ідея меркантилізму зводиться: в економічній політиці — до масового нагромадження дорогоцінних металів у країні і державній скарбниці; у теорії — до пошуків економічних закономірностей у сфері обміну (торгівлі, грошовому обігу).

Величезний внесок у розвиток поглядів меркантилістів зробили Томас Ман (1571—1641), Дейвід Юм (1711—1776) — видатний філософ XVIII ст., Уільям Петті (1623—1687) — фундатор трудової теорії вартості. Головною заслугою меркантилістів було те, що вони здійснили першу спробу осмислення загальноекономічних завдань на рівні всієї національної економіки. Вона не вдалася, але послужила відправною точкою для наступної хвилі економістів-фізіократів.

Фізіократи (від грец. physis — природа і kratos — влада) порівняно з меркантилістами зробили величезний крок вперед у розвитку економічної науки. Вони перенесли проблему походження багатства (додаткового продукту та його вартості) зі сфери обігу в сферу виробництва. Обґрунтування такої зміни об'єкта економічного дослідження стало прогресивною економічною концепцією того часу. Франсуа Кене (1694—1774) — "батько" фізіократів — виходив з принципу еквівалентності обміну. Оскільки обмінюватися можуть тільки рівновеликі вартості, тому він писав, що обмін або торгівля не породжують багатств і здійснення обміну нічого, виходить, повністю ще не пояснює. Якщо це так, то джерело багатства треба шукати поза сферою обігу, тобто у виробництві. Дане міркування настільки ж геніальне, як і просте, призвело Кене ще до одного відкриття, достатньо важливого для того часу. Якщо наведене міркування вірно, а це так, на думку вченого, то товари на ринок надходять із заздалегідь заданою ціною. Отже, гроші виконують тільки функцію засобу обігу, і їх нагромадження не є дійсним багатством. Більше того, вилучені з обігу через нагромадження, вони перестають виконувати свою корисну суспільну функцію.

І хоча фізіократи вбачали єдиною сферою виробництва, де створюється національне багатство, сільське господарство, а єдиною формою додаткового продукту — земельну ренту, їхній внесок у розвиток політичної економії можна вважати істотним.

За всіх часів розвитку політекономії як науки нерозв'язною здавалась проблема, пов'язана з характеристикою суспільного відтворення. На рівні індивідуального виробника все виявлялось досить простим: йому необхідно було купити засоби виробництва, робочу силу, організувати виробництво, а готову продукцію реалізувати. Ці питання економічна наука швидко і вичерпно пояснила. Проте щоб відтворний процес здійснювався у масштабах усього суспільства, щоб усі виробники придбали основні засоби виробництва та реалізували виготовлений продукт, а всі споживачі водночас мали такий дохід, щоб купити цю продукцію, дане завдання вважалося таким, що не має вирішення. За всю історію розвитку економічної науки це питання, хоча й порушувалося багатьма економістами, вперше пояснювалося Ф. Кене в його відомих "Економічних таблицях", в яких була продемонстрована принципова схема можливостей суспільного відтворення.

Поряд із Ф. Кене істотний внесок у розвиток вчення фізіократів внесли Анн Робер Жак Тюрго (1727—1781), Дюпон де Немур (1739—1817) — засновник і нині існуючої однієї з могутніх американських корпорацій.

Меркантилісти і фізіократи підготували подальший розквіт економічної думки, коли вона по суті не тільки сформувалася як єдина, цілісна наука, а й знайшла відповіді практично на більшість питань, поставлених швидко прогресуючим капіталізмом. Настала епоха класичної політичної економії.

Класична полі-тична економія

Піонером класичної політичної економії можна вважати англійського економіста Уільяма Петті, який уперше у 1662 р. вивів сентенцію, що джерелом будь-якого багатства є праця. Отже, економічна думка наново відкриває забуту ідею Арістотеля. З іншого боку, У. Петті розрізняє дві сторони ціни: одна, що постійно змінюється залежно від ринкової кон'юнктури, — ринкова ціна; інша, природна, що не змінюється вже після виробництва, — вартість товару. У. Петті науково послідовний, тож у своїх дослідженнях він виходить тільки з того положення, що праця є "утриманням" вартості.

Великий внесок У. Петті зробив у теорію грошей. Вчений визначив їх як товар, що має трудове походження, тому й виступає загальним еквівалентом. Отже, вартість самих грошей залежить від кількості праці, витраченої на їх виробництво. Вперше в економічній науці У. Петті порушив питання про кількість грошей, необхідних в обігу.

Особливе місце в розвитку економічної науки належить Адамові Сміту (1723—1790) — класику політичної економії. Його чільне місце в економічній науці визначається тим, що він уперше виклав економічну теорію як цілісну науку, у взаємозв'язку всіх її головних елементів.

Розробляючи економічну теорію в цілому і спираючись на трудову теорію вартості, А. Сміт відкриває дві сторони товару — вартість і споживчу вартість (корисність) і наводить відмінності між ними. Важливим кроком у розвитку теорії вартості було розмежування ним простої і складної праці, а, отже, визначення підґрунтя для зіставлення різноманітних форм праці. А. Сміт високо оцінив значення поділу праці і спеціалізації як чинників розвитку продуктивних сил. На цій основі він розробив теорію порівняльних переваг і дійшов у результаті до геніального висновку в теорії обміну. За Смітом, обмін і еквівалентний, і взаємовигідний. Отже, можуть обмінюватися не тільки еквіваленти за вартістю, але й однакові, суб'єктивно оцінені корисності.

Loading...

 
 

Цікаве