WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

Суспільне виробництво поділяється на сфери матеріального і нематеріального виробництва; переважно розумової і переважно фізичної праці. Ще одним важливим аспектом суспільного поділу праці є його видова специфіка.

Структура продуктивних сил включає такі елементи:

  • Людина:освіта, кваліфікація, здібності, здоров'я, культура, психічний стан, національна свідомість.

  • Засоби праці (машини, устаткування, земля, труби, бочки, тара та ін.) та предмети праці (дані самою природою, піддані попередній обробці /сировина/) формують засоби виробництва.

  • Використовувані людьми сили природи: вогонь, вітер, сонце, ядерна енергія, вода.

  • Форми і методи організації виробництва: система Тейлора, система Мейо, автономні бригади, участь в управлінні.

  • Наука: прикладна, фундаментальна, природнича, гуманітарна.

  • Інформація: економічна, науково-технічна, політична.

12. Економічні відносини: суть та їх класифікація

Будь-яке виробництво має суспільний характер – це означає, що в процесі виробництва люди вступають у відносини не лише з природою, але й між собою і ці відносини отримали назву виробничих або економічних відносин.

Виробничі відносини не слід розуміти лише як виробництво, що виникають між людьми безпосередньо в процесі виробництва матеріальних благ або послуг, а це є весь процес відтворення, який включає в себе 4 ланки: безпосередньо виробництво як процес створення матеріальних благ (послуг); розподіл, в результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримує свою частку у виробленому національному продукті; обмін, в процесі якого отримана частка при розподілі обмінюється на необхідні конкретні засоби існування; споживання – тут вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, й тим самим дається поштовх до розпочинання нового виробничого циклу.

Суть і основу названих відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Тому що вони характеризують: по-перше, суспільний спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, по-друге, відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва; по-третє, умови розпорядження і використання факторів і результатів виробництва, тобто ту суспільну форму, у якій відбувається виробництва. Отже, відносини власності визначають, у чиїх інтересах ведеться виробництво, тип суспільства, а також його класову і соціальну структуру. Ця група виробничих відносин отримала назву соціально-економічних відносин.

Проте виробничі відносини виникають не лише з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ або привласнення засобів і результатів виробництва. Вони виникають також і в процесі організації виробництва та управління ним. Ця група відносин називається організаційно-економічними відносинами. Вони характеризують лише стан виробництва, відображають особливості розвитку факторів виробництва, їх суспільну комбінацію.

Отже, структура виробничих відносин суспільства неоднорідна. Вона включає в себе соціально-економічні та організаційно-економічні відносини. Основою ж усіх виробничих відносин виступають відносини власності. В сукупності всі ці відносини складають систему виробничих відносин суспільства.

16. Економічна теорія й економічна політика: діалектика взаємозв'язку.

Політекономія – це наука про суспільство. Політекономія вчить, що з усієї різноманітності явищ і процесів суспільного життя слід виділити ті, які утворюють основу розвитку. А такою основою є економіка. Економіка – це народне господарство країни (або його частина), яка включає відповідні галузі та види виробництва.

Отже, політекономія – це наука про економіку.

Основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних благ. Виробництво – це складна соціально-економічна й організаційна система. Цілком зрозуміло, що ефективне функціонування такої системи неможливе без певної координації, регулювання, а також управління.

Управління – це цілеспрямований вплив на людей (колективи або окремих робітників), який передбачає організацію та координацію їхніх дій з метою підвищення ефективності виробництва.

Отже, управління – це діяльність для досягнення певної мети з допомогою системи методів.

Мета й методи управління визначаються економічною політикою.

Економічна політика – це сукупність науково сформульованих ідей і положень, довгострокових і найближчих завдань, цілеспрямованих дій, з допомогою яких здійснюється керівництво економікою (підприємством). Тобто – це розробка й проведення в життя системи господарських заходів, скерованих на розвиток і підвищення ефективності виробництва.

Економічна політика, щоб бути дійовою, не повинна бути результатом вольових, випадкових рішень окремих осіб, тих чи інших владних структур. Її зміст визначається вимогами об'єктивних економічних законів. Тому ефективність, дійовість економічної політики, а в остаточному підсумку ефективність системи управління, залежить від того, наскільки повно й чітко економічна політика відображає ці вимоги. А від чого це залежить?

Економічні закони, характер і механізм їх дії, вимоги вивчає політекономія. Отже, щоб бути ефективною, економічна політика повинна спиратися на концепції, рекомендації, які розробляються політекономією. Будь-які спроби в економічній діяльності обійти вимоги економічних законів, особливо на макрорівні, обертається значними економічними втратами, а якщо це робиться тривалий час, то й катастрофою. Повільний характер економічних реформ, негативні наслідки більшості господарських заходів, які проводяться в Україні, починаючи з 1991 р., і є результатом того, що вони носять вольовий, випадковий, безсистемний характер. У більшості випадків вони копіюють західні зразки, не відповідають конкретним соціально-економічним і політичним умовам України, а найголовніше, як правило, суперечать вимогам економічних законів.

Місце політекономії в системі управління виробництвом.

4. Основні фактори суспільного виробництва: сутність і співвідношення.

Трьома основними факторами суспільного виробництва є: капітал, земля, праця. Але деякі вчені виділяють і четвертий факторпідприємницький талант (здібності). Кожний із факторів створює свою частину доходу. Капітал, під яким розуміють переважно засоби виробництва, приносить прибуток, земля ― ренту замлевласникові, праця ― платню робітникові; п/п талант приносить додаткові доходи підприємцю. Зараз окремими факторами виробництва ще називають також ризик, інформацію, час.

Речові фактори виробництва називають ще природніми, об'єктивними, а працю людини ― суб'єктивним фактором. Речові фактори вир-ва самі не є капіталом, вони перетворюються у нього лише тоді, коли слугують засобом експлуатації найманої робочої сили, коли вони є матеріальним носієм певної суспільної форми, тобто певного виробничого відношення.

Засоби вир-ва ― це речові фактори, які беруть участь у створенні споживчої вартості товарів, але вартості (і додаткової вартості також) не створюють. Їхня вартість лише частково переноситься на новостворений продукт конкретною працею робітника.

Праця ― це цілеспрямована, доцільна і свідома діяльність людей, в процесі якої вони змінюють зовнішню природу.

Предмети праці ― це речовини природи, на які люди діють у процесі праці, піддаючи їх обробці.

Засоби праці ― це речі або їх сукупність, якими людина діє на предмети праці, а також усі матеріальні умови процесу праці (будівлі, споруди, дороги, канали). Якщо процес праці розглядати як його результат (продукти), то він виступає як процес виробництва, а засоби і предмети праці ― як засоби виробництва.

8. Єдність і суперечності в системі інтересів.

Економічні інтереси – є формою реалізації економічних потреб, це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Причому вона є такою, що забезпечує самостійність, саморозвиток суб'єкта, тобто створення умов, необхідних для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень.

Економічні потреби – це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту та добробуту членів своєї сім'ї.

Кожен суб'єкт є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів.

За ознакою суб'єктивності виділяють особистий, колективний і суспільний інтереси; за ознакою важливості – головні та другорядні тощо.

Для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємопов'язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Суперечності інтересів мають як суб'єктивну, так і об'єктивну основу. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

Loading...

 
 

Цікаве