WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Глобалізація та економічний розвиток - Реферат

Глобалізація та економічний розвиток - Реферат

Основна суперечність глобальної економічної системи пов'язана з формуванням у рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес можна простежити за такими напрямами: 1) концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства; 2) зосередження основних торговельних потоків у межах співдружності розвинених держав; 3) замикання інвестиційних потоків; 4) спрямованість міграційних потоків із країн третього світу в розвинені регіони планети.

Глобалізація перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили, суб'єкти якого взаємопов'язані єдиною системою фінансово-економічних відносин.

Серед багатьох її форм заслуговує особливої уваги фінансова глобалізація, що проявляється, насамперед, у вибухоподібному зростанні останніми роками масштабів світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, котрі здійснюються між різними суб'єктами світогосподарських зв'язків. Якщо в 1978 р. щоденний обсяг операцій з купівлі-продажу іноземних валют становив 15 млрд дол. США, у 1992 р. — 880 млрд, то в 2001 р. цей показник збільшився до 1,2 трлн дол. Зарубіжні операції американських, німецьких та японських інвесторів з цінними паперами зросли з менше ніж 10 % у ВВП у 1980 р. до, відповідно, 135,170 та 80 % у ВВП 1993 року. Головними суб'єктами міжнародного фінансового ринку виступають пенсійні та спільні фонди, страхові компанії і трасти, транснаціональні банки.

До початку 80-х років у світовій економічній системі сформувалася світова фінансова мережа, що поєднала провідні фінансові центри різних країн через їх головні фінансові центри: Нью-Йорк та Чикаго у США, Лондон, Цюрих, Франкфурт, Париж, Амстердам у Європі, Гонконг, Токіо, Багамські та Кайманові острови, Сингапур, Бахрейн в Азії. Ці центри оперують із космополітизованими фінансовими активами, що втратили національну належність і прямують до районів сприятливої господарської кон'юнктури.

Лондон, Нью-Йорк, Токіо — на них припадає 55 % світової торгівлі валюти (від 161 до 464 млрд дол. у день, долар і євро). На іноземні банки у Лондоні припадає — 79 %, у Нью-Йорку — 46 %, у Токіо — 49 % торгівлі валютою. Сингапур, Гонконг, Цюрих, Франкфурт — 76—105 млрд дол.

Функціонування валютних ринків не зупиняється ні на хвилину. Свою роботу в календарній добі вони починають на Далекому Сході, з Нової Зеландії (Веллінгтон) і проходять при цьому послідовно часові пояси — у Сіднеї, Токіо, Гонконгу, Сингапурі, Бахрейні, Москві, Франкфурті, Лондоні, а завершують у Нью-Йорку і Лос-Анджелесі.

Поглиблення інтернаціоналізації у фінансовій сфері, зміцнення зв'язків між основними фінансовими центрами світу стали основою так званої фінансової революції. Ось її ключові елементи:

  • поглиблення міжнародної фінансової інтеграції;

  • формування системи міжнародних фінансових інститутів;

  • швидкий розвиток фінансових інновацій.

Міжнародна фінансова інтеграція викликала глибокі якісні зміни у фінансових технологіях, пов'язаних із виникненням нових інституційних структур (інвестиційних фондів відкритого типу, котрі вкладають кошти тільки в короткострокові зобов'язання грошового ринку; банківських автоматів та ін.), нових фінансових інструментів (євродоларових депозитних сертифікатів, єврооблігацій з нульовим купоном, синдикованих кредитів у євровалюті тощо) та послуг (фінансовий інжиніринг). Формування світового фінансового ринку стало основою колосальної експансії глобального капіталу, і особливо — спекулятивного капіталу. Це створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу.

Особливого значення набуло формування системи міжнародних фінансових інститутів, серед яких організаціями світового рівня стали спеціалізовані інститути ООН — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), регіональні фінансові інститути, що виникли внаслідок набуття політичної незалежності країнами "третього світу" і необхідністю розв'язання їхніх економічних проблем.

Виключно важливим аспектом глобалізації, на яких слід акцентувати увагу, є її вплив на розв'язання глобальних проблем людства, оскільки глобалізація консолідує для цього зусилля всіх країн світу.

Класифікація глобальних проблем така:

  1. політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти);

  2. природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми Світового океану тощо);

  3. соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженців, безробіття, проблема бідності та ін.);

  4. наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).

Демографічна проблема. Найпоширенішою причиною загострення глобальних проблем є інтенсивне зростання народонаселення планети, так званий демографічний бум, який супроводжується нерівномірністю зростання чисельності населення в різних країнах та регіонах, причому найвищий приріст населення спостерігається в країнах з низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Якщо темпи збільшення населення в країнах, що розвиваються, протягом ХХ ст. становив майже 2,5 % на рік, то в розвинених країнах не перевищував 1 %. Це стало причиною того, що в Африці, Азії та Латинській Америці близько 1 млрд осіб живуть в умовах абсолютної бідності, майже 250 млн дітей хронічно недоїдають, а від голоду і недоїдання щорічно помирає майже 40 млн осіб.

Екологічна проблема. Важливою складовою глобальних проблем є екологічні, спричинені варварським ставленням людини до природи: масова вирубка лісів, знищення річок, створення штучних водосховищ, забруднення прісної води. Щорічно у світі знищується 15 млн га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних.

З початку 70-х років розпочалася екологічна криза, що позначила різке загострення суперечностей між людиною і природою, їх конфлікт, глобальне порушення рівноваги у природному кругообігу речовин. Важливими ознаками цієї кризи стали глобальні зміни клімату і виникнення парникового ефекту. В результаті безпрецедентних масштабів впливу людини на навколишнє середовище, виходу людської діяльності за межі планети у космічний простір, втягування у виробничий процес всіх складових біосфери (повітря, води, рослинного і тваринного світу) озоновий шар над планетою різко зменшується, що може призвести до всесвітнього потепління, танення льодовиків Арктики, затоплення більшої частини населених пунктів Землі, посилення ураганів ін.

Шляхи розв'язання екологічної проблеми. Основними з них із точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

  • швидкий розвиток і використання таких основних видів самовідновлюваної енергії, як сонячна, енергія вітру, океанічна, гідроенергетична інше;

  • структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: збільшення частки вугілля в енергобалансі при зменшенні частки нафти і газу, оскільки запаси останніх на планеті значно менші, а їхня цінність для хімічної промисловості набагато більша;

  • необхідність створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без шкідливих викидів газу. Це потребує значних державних витрат на природоохоронні заходи. Але якщо у США і Німеччині на ці цілі використовується щорічно до 2 % ВВП, в Японії — 3 %, то в колишньому СРСР — лише 1,2 %;

  • розробка всіма країнами конкретних заходів із дотримання екологічних стандартів — чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;

  • вивчення запасів усіх ресурсів із використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, планета розвідана лиш на глибину — до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі та на дні Світового океану;

  • інтенсивне використовується країнами, що розвиваються, власного сировинного господарства, включаючи переробні галузі господарства. Для розв'язання проблеми голоду в цих країнах необхідно розширювати посівні площі, впроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво та рослинництво;

  • пошук ефективних методів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10 млрд осіб на початок ХХІ ст.;

  • призупинення вирубки лісів, особливо тропічних, забезпечення їх раціонального використання;

  • формування у людей екологічного світогляду, що дало б змогу розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання як у рамках окремих країн, так і на міжнаціональному рівнях;

  • комплексна розробка законодавства про охорону навколишнього середовища, у тому числі про відходи. Так, в США, Франції та інших країнах уряд зобов'язаний надавати підприємствам і організаціям технічну й фінансову допомогу для переробки відходів, вилучення з них цінних компонентів, проведення науково-дослідних робіт у даній сфері, поширення передового досвіду тощо. З цією метою використовуються податкові пільги, надання субсидій, зниження тарифів на перевезення вторинної сировини та ін.;

  • нарощування екологічних інвестицій. Так в Австрії потрібні інвестиції становлять понад 15 % усіх капіталовкладень.

Loading...

 
 

Цікаве