WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Міжнародна економічна інтеграція - Реферат

Міжнародна економічна інтеграція - Реферат

З більшою чи меншою мірою інтенсивності інтеграційні процеси відбуваються і в інших регіонах світу. Зокрема, в Латинській Америці вони почали активно розвиватися у 50—60-х роках ХХ ст., автори цієї ідеї вбачали в регіональній інтеграції потужний фактор, за допомогою якого можна розв'язати ряд проблем. Насамперед, за рахунок регіонального заміщення імпорту зменшити залежність від промислово розвинутих країн, розширити ринковий простір, залучити нові інвестиції, здійснити проекти з індустріалізації країн регіону та ін. Серед майже 20 зареєстрованих об'єднань на сьогодні в Латинській Америці найефективнішими є такі блоки: Латиноамериканська інтеграція (Андська група, Лаплатська група, Амазонський пакт); ЛАЄС (загальноконтинентальна організація); Карибський спільний ринок (КАРІКОМ); Спільний ринок країн Південної Америки (МЕРКОСУР); Південноамериканська зона вільної торгівлі (САФТА).

Особливість усіх латиноамериканських угруповань — добре налагоджена інституційна структура.

Останнім часом з'являється зацікавленість до регіональної інтеграції в арабському світі, яка раніше диктувалася, в основному, політичними причинами, а зараз її базою виступає економічна доцільність. З 1981 року активно функціонує Рада зі співробітництва арабських країн Перської затоки, до складу якої входять Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати і Оман. Головна мета цього об'єднання — проведення спільної політики з видобування і експорту нафти.

1998 року 18 країн із 92, що входять до Ліги арабських країн, створили Арабську зону вільної торгівлі (АФТА), де практично ліквідовані торгові бар'єри.

Розвиток світових інтеграційних процесів слід розглядати, насамперед, через призму національних інтересів України та перспектив співробітництва нашої держави з конкретними інтеграційними об'єднаннями або безпосередньої її участі в діяльності окремих із них. Тому доцільно з'ясувати об'єктивні передумови та потреби інтеграційних прагнень України, а також визначити і обґрунтувати пріоритети у цій сфері. Як самостійний суб'єкт МЕВ з 1991 р., Україна співпрацює з багатьма країнами світу, в першу чергу, на двосторонній основі, але не стоїть також осторонь інтеграційних процесів, намагаючись їх погоджувати з потребами внутрішнього розвитку.

Одним із стратегічних напрямів зовнішньоекономічної діяльності України стає її участь у діяльності утвореної після розпаду СРСР Співдружності Незалежних Держав (СНД) на правах асоційованого члена. Через механізм багатостороннього співробітництва в рамках СНД частково були відновлені розірвані міжреспубліканські торговельні і коопераційні зв'язки, цивілізовано вирішено багато гуманітарних та військових питань, хоча у відносинах між учасниками Співдружності ще чимало серйозних суперечностей, які полягають у відсутності збігу поточних та довгострокових інтересів, у домінуванні Росії в спільних керівних структурах та ін.

На основі конкретних статистичних матеріалів варто проаналізувати, які економічні вигоди отримала Україна за період перебування у складі СНД і які негативні для неї наслідки виявилися за цей час.

Досить важливо з'ясувати причини, які гальмують економічну інтеграцію в рамках СНД, усвідомивши, чому виникла потреба в утворенні нової організації — Спільного Економічного Простору в рамках СНД у складі України, Росії, Казахстану і Білорусії. Порівнюючи аргументи "за" і "проти" створення нової міждержавної структури, потрібно довести переваги її організації, описати механізм функціонування.

Проблематичним, у зв'язку з входженням України в ЄЕП, виявилось питання її майбутньої участі в Європейському Союзі. Чому ці два інтеграційні сектори на сьогодні є несумісними і якому із них Україна повинна надати перевагу?

Ще одним міждержавним об'єднанням, до діяльності якого залучається Україна, стала Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), створена 1992 року, до складу якої входять країни: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина і Україна. Мета діяльності цієї організації — заохочення розвитку співпраці в тих галузях, які становлять взаємний інтерес, а також об'єднання зусиль країн для створення і підтримки в цьому регіоні економічної стабільності.

До перспективних сфер співробітництва країни — учасниці об'єднання зараховують: транспорт і комунікації; інформатику; обмін економічною та комерційною інформацією; стандартизацію та сертифікацію продукції; енергетику; видобуток та обробку мінеральних сировинних матеріалів; туризм; сільське господарство; ветеринарний та санітарний захист; охорону здоров'я і фармацевтику; науку і технологію. Слід звернути увагу на ефективність діяльності ОЧЕС та спільні органи, які діють в рамках організації (Рада ОЧЕС, Парламентська асамблея, Чорноморський інвестиційний банк та ін.).

Враховуючи, що Україна — одна із найбільших європейських держав, для неї особливо важливою є інтеграція саме з країнами Європи і, в першу чергу, з країнами — членами Європейського Союзу. В цілому Європа готова до співробітництва: Україна становить стратегічний інтерес для ЄС. Хоча робляться застереження, що реалізація прагнень України інтегруватися до Європейського економічного простору можлива лише за умов вирішення нею своїх економічних і внутрішньополітичних проблем. З метою перенесення відносин України з ЄС на постійну і правову основу в 1994 р. була підписана Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (УПС).

За останні роки Україна поступово формувала і уточнювала свою стратегію вступу до Європейського Союзу. Однак на підготовчому етапі та довгому шляху інтеграції до ЄС попереду чекає велика робота зі структурної перебудови економіки, реформування власності, здійснення макроекономічної стабілізації, форсування економічного зростання. Необхідно досягти тих високих макроекономічних стандартів, які склались в економіці країн Західної Європи. Якщо говорити про Україну, то вона за багатьма макроекономічними показниками стоїть набагато нижче того, що вимагається за "критеріями конвергенції".

Таким чином, перспектива інтеграції України у ЄС залежить значною мірою від розв'язання гострих економічних проблем. Тільки в результаті успішного здійснення ринкових реформ і досягнення високого рівня розвитку економіки Україна може претендувати на членство у Європейському Союзі, розвиток відносин з яким у довгостроковій перспективі має залишатися одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, з урахуванням нової Концепції ЄС, прийнятої у березні 2003 року, "Ширше Європа: сусідство".

Основні зусилля мають спрямовуватися на:

  • інтеграцію господарства України до загальноєвропейського економічного простору шляхом розширення доступу українських товарів на європейські ринки, ліквідацію технічних бар'єрів у торгівлі та поглиблення виробничої кооперації;

  • підтримку вітчизняних товаровиробників і вдосконалення міжнародно-правового механізму захисту їхніх інтересів;

  • гармонізацію економічного законодавства у відповідності до стандартів ЄС і ГАТТ/СОТ та формування економічних і правових передумов для створення зони вільної торгівлі Україна — ЄС.

Список літератури

  1. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / Під ред. Білоруса О. Г. — К.: КНЕУ, 2001. — 733 с.

  2. Європейська інтеграція та Україна. Навчально-методичний посібник / Кер. проекту: д-р Герд Шиманськи-Гайер, Валерій Бесараб. — К.: ТОВ "Макрос", 2002.

  3. Європейський Союз: основи політики, інституційного устрою та права: Навч. посібник / Кер. проекту: д-р Герд Шиманськи-Гайер, Валерій Бесараб. — К.: ТОВ "Макрос", 2000.

  4. Киреев А. Международная экономика: В 2-х ч. — Ч. 1. Международная микроэкономика: Движение товаров и факторов производства. — М.: Международные отношения, 1997. — С. 361—386.

  5. Козак Ю. Г., Лук'яненко Д. Г., Макогон Ю. В. та ін. Міжнародна економіка: Навч. посібник. — К.: АртЕк, 2002. — С. 233—272.

  6. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред. Школи І. М. — К.: КНТЕУ, 2003. — С. 354—422.

  7. Поручник А. М. Интеграция Украины в мировое хозяйство. — К.: КГЭУ, 1994.

  8. Рудяков П. Сучасні європейські інтеграційні проекти: мотиви, моделі, ризики, регіональний та глобальний контекст // Політична думка. — 2002. — № 2—3. — С. 91—107.

  9. Рум'янцев А. П., Климко Г. Н., Рокоча В. В. та ін. Міжнародна економіка: Підручник. — К.: Знання-Прес, 2003. — С. 259—409; 428—435.

  10. Світова економіка: Підручник / Філіпченко А. С., Рогач О. І., Шнирков О. І. та ін. — К.: Либідь, 2000. — С. 296—386.

  11. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. Д. Г. Лук'яненка. — К.: КНЕУ, 2001.

  12. Філіпенко А. С., Будкін В. С., Гальчинський А. С. та ін. Україна і світове господарство. — К.: Либідь, 2002. — С. 232—319, 408—425.

  13. Фомишин С. В. Международные экономические отношения на рубеже тысячелетий: Учебное пособие. — Херсон: Олди-плюс, 2002. — С. 119—154.

1 Країни Європейського Союзу: Німеччина, Великобританія, Франція, Бельгія, Люксембург, Нідерданди, Італія, Данія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція, Австрія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія.

Loading...

 
 

Цікаве