WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Нова економіка і моделі її формування в Україні - Дипломна робота

Нова економіка і моделі її формування в Україні - Дипломна робота

б здатні досягти величезних розмірів, але раптово відколюються, досягнувши критичного розміру. Спостерігаючи нині процес глобалізації, ми можемо чітко визначити, наприклад, Європу, яка об'єднується, але не має наміру втрачати свою ідентичність, а всередині - дедалі інтегрованіші країни Бенілюксу. (Зовні, наприклад, Вишеградська група.) На фоні якщо не ліквідації, то повного ігнорування кордонів, введення єдиної валюти й уніфікації законів - не лише не затухаючий сепаратизм в Країні Банків, а й посилення тенденції до самовизначення в Британському Уельсі або на півночі Італії. Кількість незалежних держав продовжує зростати, незважаючи на мрії футурологів про єдиний світовий уряд. Єдність у різноманітті - ось реальний лозунг глобалізації.
Як зазначив президент А. Квасневський, альтернативою об'єднаної Європи могло б бути не збереження status quo, а створення чогось принципово іншого, для чого не існує ні причин, ні необхідного інтелектуального потенціалу. Тому процес європейської інтеграції здається безповоротним. Принаймні, на найближчі десятиріччя. Говорити ж серйозно про безальтернативність європейської інтеграції та глобалізації загалом навряд чи варто. Адже ми бачили, що значно радикальніші та всеохоплюючі процеси, як, наприклад, "перемога соціалізму в світовому масштабі", "втрачають шлях і зазнають поразки власне поблизу мети". Доволі агресивні виступи антиглобалістів уже нині роблять цілком реальним розвиток зворотних тенденцій. Саме тому, як сказав польський прем'єр Е. Бузек, не можна допустити, щоб глобалізація перетворилась у "гру з нульовим результатом", тобто у такий вид взаємовідносин, при якому виграш одних відбувається лише за рахунок еквівалентного програшу інших (як, наприклад, у преферансі). Виступи антиглобалістів виникають саме на грунті незадоволення не стільки глобалізацією, скільки її результатами для цілком конкретних груп населення або корпорацій. Адже перший масовий виступ У Сіетлі був спровокований аж ніяк не діями Всесвітньої торговельної організації(про повсякденну діяльність якої переважна більшість тих, хто протестували, без сумніву, не мають найменшого поняття), а простим фактом підвищення конкуренції на ринку праці в США внаслідок спрощення доступу на нього громадян Мексики, що відбувся після створення спільного інтеграційного об'єднання НАФТА. Говорити про це прямо, очевидно, просто не вигідно: по-перше, різко знизиться кількість прихильників, по-друге, виникає ризик почути у відповідь вагомі аргументи "за" не лише від влади, а й від тих співгромадян, які отримують додаткові переваги від конкуренції, що посилилася на ринку праці, і від інших явищ, зумовлених інтеграцією. Суперечливість руху антиглобалістів виявляється навіть у тому, що без глобалізаційних досягнень того ж Інтернету, прозорості кордонів, трансконтинентального транспорту, єдності платіжних систем був би взагалі неможливим їх рух.
Про неоднозначність і суперечливість процесів, що спостерігаються, говорив і професор Б. Гаврилишин. Він, зокрема, спробував визначити своєрідні правила поведінки, що забезпечують розвиток "нової економіки" та глобалізації, а саме: а) амальгамацію (тобто об'єднання та укрупнення корпорацій); б) дерегуляцію; в) конкуренцію, г) лібералізацію економіки; д) приватизацію. Критичний погляд метра виявив побічні негативні явища, що спричиняються дотриманням кожного з цих правил. Можна сказати, що збереження процесів глобалізації можливе лише тільки за умови забезпечення раціонального розподілу її переваг між усіма залученими сторонами. Тобто йдеться про так звану "регульовану глобалізацію". Хоч не зрозуміло, хто повинен забезпечити це регулювання. Національні уряди не можуть цього зробити за визначенням, Об'єднані Нації - через надзвичайно широкий розподіл інтересів і складність досягнення консенсусу, невеликі групи провідних країн або міжнародні наднаціональні організації - через неприйняття ідеї поділу людства на "господарів життя" і "братів менших". Маємо, якщо пригадати раннього Жванецького, зачароване коло, розімкнене у вигляді прямої, на різних кінцях якої ми і знаходимося.
Істотним результатом глобалізації є дедалі виразніше перенесення центру прийняття рішень, що впливають на ситуацію у всьому світі, з кабінетів політиків в офіси менеджерів. Значно частіше не політичні, а суто економічні аргументи є вирішальними. А це означає, що менше враховують соціальні результати рішень, що приймаються без відповідних демократичних процедур. Таким чином, глобалізація створила для кожного з нас свої пастки - фінансові, екологічні, юридичні. У них потрапляють ті, хто загавився і недооцінив їх небезпеки, інколи не лише окремі країни, а й цілі континенти. Тому відомий польський економіст-міжнародник Д. Росаті звернув увагу на те, що в рамках "нової економіки" набагато важливіше зосередити зусилля щодо контролю за рухом капіталу не стільки з метою обмеження його відпливу, скільки регулювання його припливу. Йдеться про ті країни, нерозвинена ринкова інфраструктура яких загрожує фінансовими кризами, що швидко поширюються на багато інших, інколи географічно віддалених держав, пов'язаних однак каналами міжнародного руху капіталу.
Як і за будь-якої промислової революції, одним із результатів нинішньої революції буде посилення нерівності між країнами з різним рівнем економічного розвитку. Тому на порядок денний виноситься питання про те, що потрібно зробити, щоб бути серед тих, хто найбільше виграв. Схильність або, навпаки, нездатність до генерування чи освоєння інновацій і нових технологій значною мірою залежить від уже нагромаджених знань, а також від рівня, темпів і загальності освітнього розвитку суспільства. Велику роль при цьому відіграє розвиток відповідної інфраструктури, політики держави і місцевих органів влади, національних та іноземних інвесторів. Очевидно, що економічний успіх будь-якої країни буде залежати від її готовності та спроможності до забезпечення довготермінових соціальних інвестицій у підвищення кваліфікації, в освіту, науку і відповідну інфраструктуру. Але замість звичних для нашого вуха "наука та освіта" правильніше говорити про систему отримання і поширення знань. Адже отримання знань стає менш відокремленим видом діяльності, зосередженим лише в спеціальних установах. Розуміння цього, очевидно, потребує не просто збільшення освітніх і наукових статей витрат бюджетів держави і великих корпорацій, а й радикальної зміни всієї бюджетної структури. І це вже не має розглядатися як соціальні витрати. Це цілком прагматичне вкладення капіталу. Адже виробництво кожного біта інформації легко вимірюється в грошовому вираженні, і постачання інформації на світовий ринок може бути вигідним бізнесом не лише для окремих корпорацій, а й для цілих країн. Особливо для країн із перехідною економікою. Ця думка, висловлена словацьким віце-прем'єром І. Міклошем, цілком могла б стосуватися і нашої країни. Саме в умовах "нової економіки" наше територіальне розташування, що протягом віків було нашим
Loading...

 
 

Цікаве