WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Нова економіка і моделі її формування в Україні - Дипломна робота

Нова економіка і моделі її формування в Україні - Дипломна робота

виступили європейські партнери: німецький Deutsche Bank, швейцарські UBS Warburg і CS First Boston, а також французький BNP Paribas. У межах цієї системи Лондонська клірингова палата (London Clearing House) буде діяти як центральний контрагент у процесі торгівлі на таких майданчиках, як Міжнародна біржа фінансових ф'ючерсів (International Financial Futures Exchange-Liffe), Лондонська біржа металів (London Metal Exchange) і Міжнародна нафтова біржа (International Petroleum Exchange). Можливо, що до сфери її діяльності будуть включені розрахункові системи Euronext і Tradepoint, а також французькі ринки ф'ючерсів (Marif) і опціонів (Monep). У цьому випадку вона перетвориться у найбільшого в Європі ЦКА. До системи подібного клірингу вже залучені п'ять банків, серед яких такі європейські гіганти, як італійський IMI, а також британський за своєю "пропискою", але міжнародний за суттю HSBC. Наявність центрального контрагента (ЦКА) для розрахунків за операціями з деривативами в Європі не новинка, на відміну від розрахунків з торгівлі акціями й іншими цінними паперами. Система центрального контрагента означає, що партнери повинні розраховуватися не напряму, а з кліринговою палатою і отже, торговцям нема чого турбуватися про кредитоспроможність своїх контрагентів. Природно, що чим більше буде ринків, які використовують механізм центрального контрагента, тим більше користувачів зможуть відкрити позиції на різних ринках і таким чином забезпечити економію страхового капіталу, що резервується у відносинах з кожним торговцем. Основними перевагами такої концепції, крім економії капіталу, є операційна ефективність і збільшення розмірів кредитних ліній.
Розвиток ринку деривативів, створених не в останню чергу длятого, щоб обійти існуючі обмеження за операціями з цінними паперами, висуває питання про порядок його регулювання. Проблема як регулювати ринок деривативів загострюється суперечками про те, чи потрібно його взагалі регулювати. Голоси, що закликали до посилення або введення хоч якогось регулювання, звучали голосніше в момент кризи, наприклад, на фоні краху хедж-фонду Long Term Capital Management, проблем з банком Sumitomo або російської кризи. Адже кожний з них пов'язаний із непередбаченими обставинами або простою некомпетентністю учасників ринку (наприклад у випадку з крахом британського банку Barings). Тому це проблема регулятивних органів усього світу. Базельський комітет і Конгрес США, і самі учасники ринку жваво обговорюють питання про співвідношення капіталу та застав. У свою чергу комісія з фондового ринку США (US Securities Commission) і британське Агентство фінансових послуг (Financial Services Authority) продовжують доволі жорстке регулювання цієї сфери. Однак природа цього регулювання зазнає значних змін у міру впровадження різних технологічних новин. Заступник голови Банку Англії Д. Клементі (David Clementi, deputy governor) зазначив: "У світі, де німецький торговець може торгувати на біржі в Лондоні з партнером із США, який використовує французького технологічного провайдера та бельгійського розрахункового агента, питання про те, як бути впевненим у тому, що всіма учасниками процесу ефективно регулюють, є доволі складним" .
Дискусія про необхідність і можливість регулювання ринку деривативів нині ускладнилася через пропозиції уніфікації та централізації регулювання західноєвропейського ринку цінних паперів загалом. Це пропозиції відомого банкіра (колишнього керівника Банку міжнародних розрахунків і бельгійського центробанку) барона А. Ламфелузі (А. Lamfa-lussy), який підготував з групою експертів свою першу доповідь на дану тему ще в листопаді 2000 р. Тоді він вказав на наявність складностей у Європейській регуляторній системі та запропонував підготувати нове законодавство з цих питань. Зокрема йшлося про необхідність модернізації системи регулювання фінансових ринків, створення відкритого та прозорого європейського ринку цінних паперів, загальноєвропейських фінансових продуктів, забезпечення необхідного рівня захисту споживачів таких продуктів тощо.
У наступному звіті, опублікованому в лютому 2001 р., були вже конкретні пропозиції щодо створення могутньої Комісії ЄС з цінних паперів, що, на думку авторів, повинно було створити реальні можливості забезпечення конкурентоспроможності європейського ринку капіталу в його змаганні із заокеанськими колегами. Це, однак, не заперечує необхідності створення з урахуванням думки практиків і принципово нових національних органів контролю і нагляду за фондовим ринком, оскільки, на думку А. Ламфелузі, стан інтеграції регулювання Європейського фінансового ринку - це "дивний коктейль кафкіанської нетямущості, яка нікому не служить" . Проте запропонована бароном 4-рівнева система прийняття рішень з питань функціонування фондового ринку в межах ЄС також не є простою: ні для розуміння, ні для швидкого впровадження. А впровадити її пропонують уже до березня 2004 р.
Постійно діючий чинник розвитку європейського фондового ринку - це дедалі настирливіша присутність заокеанських конкурентів, які масово переходять від принципу "мислити локально, діяти глобально" (think local, act global) вже й до глобального мислення. В умовах, коли американські інвестиційні банки і компанії функціонують, охоплюючи своїми операціями відразу всю Європу, з ними дуже важко конкурувати європейцям, які, як і раніше, концентрують свою увагу переважно на внутрішніх ринках. В останні роки європейські лідери інвестиційного бізнесу наростили свої "м'язи" за рахунок дрібніших, але дуже активних і досвідчених американських банків і компаній. Так, Deutsche Bank у червні 1999 р. виплатив 10 млрд. доларів за нью-йоркський Bankers Trust, що контролює міжбанківський ринок інвестиційних операцій. Трохи пізніше було оголошено про намір об'єднання з трьома інвестиційними будинками групи Lazard для глобалізації своїх операцій. Credit Suisse First Boston - CSFB, що раніше вийшов на інвестиційний ринок за рахунок придбання відомого бостонського банку, придбав у минулому році в США брокерську компанію Donaldson, Lufkin & Jenrette. Інший швейцарський банк - Union Bank of Switzerland UBS, що раніше прикупив інвестиційний британський банк Warburg, влітку 2000 р. підтвердив свої наміри інвестиційної спеціалізації придбанням однієї з найбільших американських інвестиційних компаній Paine Webber. Однак навіть ці європейські "важкоатлети" (мабуть, крім CSFB) не можуть зрівнятися з американськими "гігантами" (jumbos), трійкою інвестиційних банків-трильйонерів (за розміром операцій, що здійснюються) - Goldman Sachs, Morgan Stanley Dean Witter і Merrill Lynch.
Крім цього, в похід на американський ринок "за товаром" услід за лідерами відправилися й інші європейські фінансові установи. Вони прагнуть з-за океану не лише переманювати до себе висококваліфікованих фахівців, а й придбавати великі компанії - інвестиційні менеджери. Як приклад, можна згадати про деякі придбання американських компаній з боку європейських банківських
Loading...

 
 

Цікаве