WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Еволюція організаційного і функціонального змісту регіонального управління - Реферат

Еволюція організаційного і функціонального змісту регіонального управління - Реферат

Реферат на тему:

Еволюція організаційного і функціонального змісту регіонального управління

У ретроспективному аспекті процес реформування регіонального управління не слід вважати однозначним і однорідним як за своєю спрямованістю, так і за інтенсивністю проведення. Це обумовлено багатьма причинами, основні з яких пов'язані:

- зі зміною у виборі моделі макроекономічної моделі змішаного типу, і відповідно, системи управління регіонами;

- з недостатнім рівнем методологічного забезпечення процесу регулювання територіального розвитку;

- зі значним рівнем консерватизму діючої в Україні системи регіонального управління.

Більш конкретно цю історію розвитку можна поділити на два великі періоди: перший - 1920-1985 роки і другий - 1996 рік - по дійсний час. Ці періоди також піддаються градації за етапами організаційно-функціональних змін.

На першому етапі першого періоду (1920-1932 рр.) проблеми регіонів розглядалися і вирішувалися виходячи із дії економічних законів, зокрема закону вартості та об'єктивного характеру товарно-грошових відносин. В цей час управління регіональним розвитком здійснювалось переважно місцевими органами влади, які діяли як політичні органи і за сумісництвом як суб'єкти господарської діяльності в рамках визначеної адміністративної території. В рамках цієї моделі передбачалось широке використання принципів господарського розрахунку у внутрішньогосподарській діяльності і оптовій торгівлі засобами виробництва. Основу територіального розвитку складала концепція підвищення ефективності суб'єктів виробничогосподарської діяльності та поліпшення показників розвитку соціальної сфери при суворому обмеженні міжрегіонального обміну.

На другому етапі (1933-1956 рр.) вже була створена система адміністративно-командного управління в країні. Характерною ознакою цього періоду було, по-перше, відмова від принципу єдності економіки і адміністративних кордонів її функціонування і, по-друге, подрібнення адміністративно-територіальних одиниць управління. На практиці це призвело до порушення пропорцій між зовнішніми і внутрішніми факторами розвитку соціально-економічних систем, проте мало об'єктивне пояснення - пріоритет оборонних питань і, відповідно, галузей оборонного спрямування.

На третьому етапі (1957-1965 рр.) значні зусилля направлялись на удосконалення управління регіональною економікою на основі створення раднаргоспів. Метою створення раднаргоспів була потреба в забезпеченні децентралізації управління у зв'язку із загальним зростанням промислового потенціалу. При цьому через реформу управління в 1957 році передбачалось в першу чергу обмежити загрозливу структурну диференціацію та ослабити протиріччя між галузями виробництва і територіями. Проте створення багаточисельних раднаргоспів не виправдало очікуваних сподівань.

На четвертому етапі становлення і розвитку регіональних економічних систем (1965-1985 рр.) в наукових дослідженнях і практиці управління знайшло відображення вирішення проблем регіонального розвитку на основі програмно-цільового та системного підходів. Зокрема, в цей час розпочались і отримали подальше продовження роботи по формуванню територіальних соціально-економічних систем, соціально-економічних комплексів, що знаменувало собою бажання відновити зв'язок територіально-виробничого комплексоутворення з більш загальними проблемами територіальної організації суспільства, в тому числі з проблемами економічного районування. Цей напрямок, представлений в дослідженнях естонських, російських і українських вчених мав за мету реалізацію ідеї М.М. Колосовського про поєднання теорії комплексоутворення з соціально-економічним районуванням.

Другий період розвитку регіонального управління теж був неоднорідним, хоча носив і носить явно трансформаційний характер.

На першому його етапі (1986-1997 рр.), який можна назвати квазіреформаторським, характерним було пристосування діючої "радянської моделі" до нових ринкових умов без радикальної зміни базових її інститутів. В цей час структура органів управління регіоном являла собою складне поєднання галузевих і територіальних підрозділів рад, державних органів і діючих паралельно, а інколи і самостійно, підрозділів партійних комітетів усіх рівнів. Юридично закріпленим вищим органом регіонального управління були обласні ради народних депутатів. Для виконання безпосередніх виконавчих і розпорядчих функцій сесій обласної ради вибирався виконавчий комітет. Координацію дій усіх органів управління через планування розвитку основних пропорцій економіки регіону повинна була здійснювати планова комісія облвиконкому. Не маючи достатніх повноважень і важелів впливу на галузеві виробничі структури планова комісія обмежувала свою діяльність збором проектних даних для планування і розробки комплексного плану. Розпочинаючи з 1985 року в колишньому СРСР почала здійснюватись практична робота по переходу до ринкової економіки. Значні зміни було внесено в структуру облвиконкому, а також обласних відділів і управлінь. Зокрема, в структурі облвиконкому центральне місце зайняло заново створене Головне планово-економічне управління (ГоловПЕУ), яке ввібрало в себе обласну планову комісію, відділи облвиконкому по соціальному розвитку і науково-технічному прогресу, а також функції ліквідованих відділів обкому партії. Проте це існувало недовго, оскільки в ГоловПЕУ стали бачити орган, який підміняє облвиконком і спроможний вирішувати усі питання розвитку регіону, включаючи галузеві і міжгалузеві. В таких умовах чергова зміна організаційних структур управління регіоном була просто неминуча. Голов ПЕУ перетворилося спочатку в комітет, а потім в управління економіки регіону з дещо іншою організаційною структурою, чисельністю апарату і функціями [1.]. Чергове адміністративне реформування у відповідності до статей 46 і 53 Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою призвело до ліквідації облвиконкомів і створення на їх основі державних адміністрацій. Новий орган суттєво розширив свої повноваження стосовно управління регіональним розвитком, в його функції ввійшло управління державним майном, здійснення антимонопольної політики, роздержавлення і приватизації, сприяння підприємництву, захист прав споживачів, підтримка зовнішньоекономічних зв'язків тощо. Розширення функцій і повноважень призвело до розширення структури і складу апарату держадміністрацій. Типом конфігурації їх організаційних структур стала лінійно-функціональна, або її модифікація - дивізійна, за якої функціональні підрозділи об'єднуються у великі блоки. Недоліком цього виду структур є локалізація функцій управління у відокремлених підрозділах і їх слабка взаємодія при вирішенні комплексних проблем розвитку територій, практична відсутність горизонтальної координації. Саме останнє на думку спеціалістів [2.] стало основною причиною втрати керованості управлінськими процесами в нинішніх умовах господарювання.

Третій, або трансформаційний, період реформування регіонального управління розпочався з другої половини 2001 року і триває по теперішній час. Для нього характерним є стратегічний підхід щодо зміни пострадянської квазіринкової моделі регулювання територіального розвитку на сучасну європейську модель, модернізовану з урахуванням особливостей та потреб вітчизняної економіки. Частково це проявляється в заново реформованій структурі Головного управління економіки області, де виділяються принципово нові блоки функціональної діяльності: блок інституційної політики, блок економічної стратегії і блок із здійснення регуляторної політики.

Таким чином, минулий і сучасний періоди розвитку регіонального управління можна розглядати як пошук оптимізації державного і регіонального впливу на характер відтворювальних процесів в економічних системах різного ієрархічного рівня в рамках демократизації суспільних процесів.

Література

  1. Мазур А. Г. Еволюція управління в регіональних економічних системах // Збірник наукових праць Вінницького державного аграрного університету. - Вінниця: ВДАУ. - 2004. - Вип. 16. - С.135-143.

  2. Гуревичев М. Економіка в період переходу до ринкових відносин // Економіка України, 1997, №3. - С. 65-70.

Loading...

 
 

Цікаве