WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Регіональна економічна політика України в умовах державної незалежності - Реферат

Регіональна економічна політика України в умовах державної незалежності - Реферат

РЕФЕРАТ

на тему:

Регіональна економічна політика України в умовах державної незалежності

П Л А Н

  1. Основні проблеми соціально-економічного розвитку України.

  2. Розвиток промисловості індустріально розвинутих країн.

  3. Рівень розвитку соціально-культурної сфери.

  4. Регіональна політика, її характеристика та завдання.

  5. Реконструкція та структурна перебудова народного господарства.

  6. Локальні відтворювальні процеси.

Успішне здійснення соціально-економічних перетворень в Україні значною мірою залежить від раціонального поєднання загальнодержавних інтересів з інтересами й особливостями регіонів, ефективним використанням їх природно-ресурсного та економічного потенціалу. Досвід минулого свідчить про те, що надмірна концентрація фінансових і матеріальних ресурсів у розпорядженні центральних органів управління, звуження економічної бази місцевих органів, нехтування територіальними пропорціями при плануванні розвитку народного господарства негативно позначилися на рівнях економічного розвитку регіонів України і призвели до нагромадження на місцях серйозних господарських, соціальних та екологічних проблем. Найбільш болючими з них є:

— недосконалість галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів, насамперед промислових, низька їх економічна ефективність;

— однобічна галузева спеціалізація регіонів, обмежена сфера застосування праці;

— значні відмінності між регіонами у рівнях соціально-економічного розвитку;

— суттєво відставання під діючих нормативів у розвитку соціальної і виробничої інфраструктури, особливо в сільській місцевості, низький рівень використання економічного потенціалу малих міст і сіл;

— неефективне використання місцевих ресурсів (трудових, земельних, водних), надмірне забруднення навколишнього природного середовища.

В структурі промислового виробництва багатьох областей, насамперед індустріальних (Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Харківської) переважають галузі важкої індустрії при недостатньому розвитку виробництва споживчих товарів і послуг. Дуже істотними є відмінності у рівнях економічного розвитку регіонів. Половина областей характеризується досить скромним економічним потенціалом, їх частка у створенні національного доходу України незначна і становить від 1,5 до 3 %. Зате частка 6 індустріально розвинутих областей (Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Київської з м. Києвом, Луганської та Харківської) сягає майже 50 % виробленого в масштабі держави національного доходу і близько 60 % основних виробничих фондів промисловості. Внаслідок цього в країні мають місце досить значні міжрегіональні розбіжності у виробництві національного доходу на душу населення, які в 1900 р. становили 45 пунктів (Запорізька область — 125 % до середнього показника по Україні, Закарпатська — 80 %). Водночас міжнародні порівняння показують, що міжрегіональні відмінності цього показника не повинні перевищувати 20 пунктів), що є умовою збереження соціального балансу в територіальних структурах.

Сьогодні інтегрований рівень розвитку соціально-культурної сфери в областях України сягає лише 40—52 % від передбаченого нормативами, а ступінь задоволення потреб населення у платних послугах — всього 38—45% раціональної норми. Не досягнуто необхідного для забезпечення сучасних потреб рівня розвитку систем зв'язку, інформатики, транспортних комунікацій. У занедбаному стані соціально-культурна сфера в селах, де вона не тільки не відповідає прийнятим нормативам, але в багатьох з них взагалі відсутня. Майже 30 % сіл (в основному малих) не мають закладів охорони здоров'я, близько 50 % — дитячих дошкільних закладів, будинків побуту та комплексних приймальних пунктів. Технічна впорядкованість житлового фонду в сільській місцевості в 2—5 разів поступається місту. Все це значною мірою зумовлює відплив сільського населення міста і загальне його постаріння.

До цього слід додати, що нинішня система територіальної організації розселення не забезпечує необхідний рівень взаємозв'язаного розвитку міст і сіл та умов для ефективного використання ресурсного і виробничого потенціалу.

Продовжують зберігатися значні диспропорції у зайнятості населення. В західних областях та деяких східних регіонах сформувалися контингенти тимчасово незайнятого працездатного населення, тобто має місце так зване "приховане безробіття". Передбачається, що внаслідок закриття та реконструкції шахт вугільної галузі Донбасу потреба її в робітниках може й далі скорочуватися—протягом 1993—1995 рр. на 40—50 тис. чол. Майже 80 тис. чол. у країні з різних причин не знайдуть постійної роботи в місцях проживання і тому змушені будуть щорічно від'їжджати в інші регіони на сезонні роботи. За кількістю безробітних на 1000 чол. зайнятих Тернопільська область в 4,3 рази перевищила середнім показник по Україні, Львівська — в 3,5 Івано-Франківська — в 3.3 рази. Проблеми у сфері зайнятості ускладнюються внаслідок низької мобільності населення, що, в свою чергу, зумовлено відсутністю ринку житла, обмеженнями у прописці, недостатнім рівнем розвитку соціально культурної сфери.

Вкрай незадовільно використовуються водні та земельні ресурси. Надмірні витрати води (понад встановлені нормативи) характерні для житлово-комунального і сільського господарства багатьох галузей про мисловості. За останні 30 років водоспоживання у сільському господарств: зросло в 4,8 рази, водночас в 3,8 рази збільшилося й безповоротне водоспоживання.

Понад 30 тис. га родючих земель країни зайнято відходами промислового виробництва, щорічно для різних видів будівництва відводиться 12—14 тис. га сільськогосподарських угідь, внаслідок чого їх площа за останні 40 років зменшилася на 3 млн. га, а землезабезпеченість знизилася з 1,2 до 0,8 га. Катастрофічних масштабів досягла ерозія грунтів, яка охопила сільгоспугіддя практично в усіх областях. Площі змитої ріллі, що перебувають в інтенсивному обробітку, досягли в Україні 10,2 млн. га, що становить 33 % усіх її площ, а в Донецькій та Луганській областях цей показник досяг 65 %.

У багатьох регіонах дуже складною залишається екологічна ситуація. Переважний розвиток ресурсо- та енергомістких галузей промисловості сприяв формуванню високого антропогенного та техногенного навантаження на природно-територіальний комплекс країни. Понад допустимі норми забруднені атмосфера, вода, грунти у більшості районів Донбасу, Придністров'я, Київщини, Житомирщини, у промислових центрах Прикарпаття, Причорномор'я та Приазов'я. В 50 містах з 190, де діють постійні санітарно-епідеміологічні служби, викиди в атмосферу забруднюючих речовин в 5—20 разів перевищують гранично допустимі норми. Екологічний фактор значно загострив проблему раціонального розміщення промислових виробництв і споруд на території України.

Наведений перелік охоплює найхарактерніші проблеми територіального розвитку і свідчить про те, що в країні необхідно мати науково обгрунтовану регіональну економічну політику, яка б поєднувала дії центральних та місцевих виконавчих органів, спрямовані на вирішення названих та інших проблем, забезпечувала комплексний економічний і соціальний розвиток регіонів. До цього часу Україна не мала своєї регіональної політики розвитку її продуктивних сил. Ідеологія регіонального управління, методичні положення щодо розробки територіальних планів та схем розміщення продуктивних сил формувалися в Москві, там же приймалися рішення про затвердження генеральних планів розвитку великих міст, про райони розміщення окремих підприємств та виробництв на Україні.

На наш погляд, регіональна економічна політика має характеризуватися: цільовою спрямованістю, пріоритетами регіонального розвитку, механізмами регулювання територіальних пропорцій. Що до цілей, то вони, як ми вважаємо, можуть бути поділені на стратегічні і тактичні, тобто мати певні напрями і завдання, вирішення яких можливе протягом найближчої чи віддаленої перспективи.

Стратегічні завдання регіональної політики полягають у тому, щоб оптимально поєднати інтереси держави і окремих регіонів, створити в повному обсягу необхідні правові та економічні умови для раціонального використання місцевих ресурсів і особливостей природно-виробничого потенціалу, вирівнювання рівнів економічного розвитку територій, науково обгрунтувати доцільність впровадження нової системи адміністративно-територіального поділу та економічного районування для забезпечення ефективного територіального управління і гармонійного розвитку продуктивних сил України в цілому.

До таких цілей слід віднести забезпечення стабільності розвитку продуктивних сил регіонів, переведення управління багатьма напрямами економічних реформ в Україні безпосередньо на регіональний рівень. Це, зокрема, питання розвитку підприємництва, здійснення земельної реформи, приватизації об'єктів комунальної власності, забезпечення розвитку соціальної та локальної виробничої інфраструктури, соціальної захищеності і зайнятості населення, використання місцевих природних, трудових, вторинних ресурсів, охорони природного середовища, розвитку мікрорегіональних систем розселення, створення вільних економічних зон, налагодження прикордонного товарообміну. Для їх вирішення необхідно чітко розподілити повноваження у сфері соціально-економічних питань між центральними та місцевими органами, у тому числі в структурах "область — район — місто" та "Рада — держадміністрація". Сьогодні відсутність такого розподілу їх функцій призводить до негативних наслідків — створює паралелізм у роботі та знижує рівень відповідальності за розвиток регіонів і здійснення на місцях економічних реформ.

Регіональна політика держави охоплює принаймні такі основні аспекти: економічний, соціальний, демографічний, екологічний, поселенський та науково-технічний. Економічний аспект передбачає інтенсифікацію виробництва в регіоні, раціональне розміщення продуктивних сил та ефективне використання природно-господарського потенціалу. Соціальний — орієнтується на посилення соціальної спрямованості господарського розвитку і комплексність інфраструктурного забезпечення. Демографічний — спрямовується на стимулювання якісних змін демографічної та соціальної структури населення регіонів. Екологічний аспект — регулювання природно-господарської збалансованості в регіонах та охорону навколишнього природного середовища. Поселенський — покликаний забезпечити єдність при формуванні регіональних багатоступінчатих систем розселення і виробництва. Науково-технічний — орієнтований на визначення пріоритетних напрямів наукових досліджень у господарському розвитку та раціональному ресурсоспоживанні і природокористуванні.

Loading...

 
 

Цікаве